Люди, які мають свободу вибору, завжди оберуть мир.
Рональд Рейган, 40-ий Президент США

Мрія про неможливе

8 лютого, 2019 - 17:07

Відтепер курс на членство в ЄС і НАТО записаний в українську Конституцію. В пояснювальній записці до документу, за який проголосували 334 народних обранця, говориться, що "закріплення на конституційному рівні правової визначеності курсу України на членство в ЄС і НАТО мобілізуватиме українське суспільство і українську владу та сприятиме реформам, спрямованим на досягнення критеріїв повноправного членства". Причин для того, щоб закріпити зовнішній курс у Основному законі  країни більш ніж достатньо. Пригадаємо, що це не перша спроба доєднати Україну до найпотужніших альянсів цивілізованого світу. Так, Кучма свого часу фактично згорнув запроваджений Євгеном Марчуком шлях на вступ України до НАТО, підмінивши його на "багатовекторность". В 2006 році Віктор Янукович, відвідавши штаб-квартиру Північноатлантичного альянсу, зірвав отримання Україною ПДЧ на саміті в Ризі. А у 2008 перед самітом в Брюсселі Юлія Тимошенко, нехтуючи прямими директивами президента Ющенко, на всіх зустрічах та прес-конференціях говорила, що "Натівське питання занадто болісне для нашої країни, воно викликає внутрішньополітичні ускладнення та розколює українське суспільство. Тому "поглиблення відносин з НАТО має проходити не революційним, а еволюційним шляхом - крок за кроком". "Не на часі!" - споконвічна малоросійська приказка тоді безсоромно проголошувалася публічно представниками проєвропейського політичного табору. Після п‘яти років боїв та кровопролиття Україна заслуговує на запобіжник "від дурня".

Одночасно зі змінами до Конституції було ухвалено постанову, яка закликала лідерів та головні політичні органи НАТО розпочати підготовку ПДЧ для України. У тексті  міститься посилання на Декларацію Саміту НАТО в Бухаресті 2008 року, де попри зусилля українських "багатовекторників" сказано, що "Україна і Грузія стануть членами НАТО" і що наступним кроком для України і Грузії на шляху до приєднання до Альянсу є План дій щодо членства. В тій самій Декларації чітко говориться: "Сьогодні ми ясно стверджуємо, що підтримуємо заявку цих країн на ПДЧ". Тобто, постанова Верховної Ради є логічним кроком. Адже в ній говориться, що: по-перше, необхідність вступу України в НАТО була визнана Альянсом ще в 2008 році. А по-друге, що немає жодних підстав, чому б цей план не сформулювати саме зараз, після закріплення курсу в українській Конституції. Ще однією безумовно важливою звісткою став оприлюднений "Радіо Свобода" документ для обговорення, який був підготовлений 18 членами ЄС напередодні дискусії про політичну ситуацію в Україні для міністрів закордонних справ, яка відбудеться у Брюсселі 18 лютого. В ньому говориться, що ЄС повинен "протидіяти російському наративу про Україну як "державу-невдаху" і уникати втоми від ЄС в Україні і втоми від України в ЄС". Документ називається "Тримати Україну на її європейському шляху". Також ньому говориться, що прейдешні вибори "стануть тестом для України, для її демократії, її реформ, її стійкості та її орієнтації. Ключовим інтересом ЄС залишається утримання України на її європейському шляху реформ і продовження її підтримки".

В статті для Atlantic Council "Задушення України відбувається на очах", Пітер Дікінсон говорить, що зовнішнє розуміння Заходом України є обмеженим. "З 1991 року Захід не зміг усвідомити надзвичайні геополітичні наслідки української незалежності і ставився до Києва як до непроханого гостя. В рідкісних випадках, коли Заходу доводилося звертати увагу на Україну, він зазвичай дивився на країну через викривлену призму російських вигадок", - пише він. На думку Дікінсона, це породило культуру надмірної обережності та позбавило Київ співпраці, яку отримали країни колишнього Східного блоку у Центральній Європі і Балтії. "Вражає те, що навіть зараз після двох демократичних революцій і п’яти років війни за шанс на західну інтеграцію Україна і досі застрягла в статусі пострадянської "нічиєї землі" без дорожньої карти до членства в НАТО і Євросоюзі", - підкреслює експерт.

В свою чергу екс-заступник Держсекретаря США Строуб Телботт і старший науковий співробітник аналітичного центру Brookings Institute Меггі Тенніс в статті "Захід помилково забув, чим Україна пожертвувала заради його безпеки" пишуть, що міжнародна спільнота включно зі США так і не вжила достатніх заходів, щоб зробити для Росії надто дорогою агресію проти України. "Коли США і Україна запросили Росію до участі в консультаціях, як того вимагає Будапештський меморандум у разі виникнення проблемних питань між підписантами документу, Москва їм відмовила. Кремль виправдав свою поведінку низкою вигадок включно із заявою про те, що нібито Росія підписувала Будапештський меморандум з українським урядом, який існував в часи президентства Леоніда Кучми, а не з тим, який був обраний після революції 2013-2014 років. Але міжнародні закони говорять, що це безглузде виправдання, адже угоди укладаються між державами, а не між конкретними їхніми керівниками. І всі майбутні уряди зобов’язані виконувати умови міжнародних угод", - говориться в статті.

Обидва аналітичні центри підкреслюють не тільки необхідність покарання агресора, але й підтвердження гарантій, які світ надавав Україні. Та навіть більше, в рамках цих підтверджень, забезпечити сприяння руху українського народу до членства в ЄС та НАТО. Прагнення доєднатися до цивілізованих Альянсів є логічним у контексті ролі, яку грає Україна у відстоюванні європейських цінностей. Відкрити двері означає реалізацією гарантій, які Захід надавав нашій країні у відповідь на відмову від ядерної зброї. Таким чином, наша держава має підстави, аргументи, друзів та лобістів, а також попередні домовленості для того, щоб сподіватися на позитивне вирішення інтеграційного питання. Скептики говорили про те, що зміни до Конституції є лише популістичним передвиборчим піаром. Мовляв, Україну в НАТО та ЄС ніхто не чекає. Корупція та окуповані території є непоборною перешкодою для входження в європейську спільноту. Але корупція є і в країнах-членах ЄС. Це питання еволюційного розвитку суспільства, а не циркулярів, спущених згори. А окуповані території були і у Західної Німеччини, що не завадило її вільному розвитку під парасолькою НАТО.

Сьогодні, розмірковуючи про вступ до НАТО та ЄС українцям варто сконцентруватися на досягненні необхідного рівня. Мрія тут має стати вищою за несприятливі обставини, а шлях цінніший за кінцеву ціль. Досвід багаторічного тупцювання України на цивілізаційному порозі вчить нас, що по-справжньому проєвропейського українського політика від імітатора відрізняє як раз здатність конвертувати народну мрію про Європу в амбітні плани по вступу країни до НАТО та ЄС. Але по-справжньому великий народ - це спільнота, яка не погоджується жити у півсили. Інтеграція в цивілізований світ - це шлях, який цінний сам по собі. Можна скільки завгодно говорити, що Захід не готовий прийняти Україну. Вишукувати причини. Але найголовніше тут готовність самої України. Це ми з вами маємо прагнути модернізації та осучаснення країни на шляху до цивілізованого світу. Споконвічне меншовартістне "не на часі" має бути відкинуте раз і назавжди. "Нації - це нарації", - говорив Едвард Саїд. Великі нації творить мрія про неможливе, які спільнота втілює у життя.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments