Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Навколо і біля миротворців на Донбасі

2 липня, 2018 - 14:45

Від часів незабутнього монтера Мєчнікова відомо, що згода є продукт за повного непротивлення сторін. У питанні розміщення миротворців ООН у зоні конфлікту на Донбасі до повного непротивлення ще дуже далеко, але певної згоди дійти, втім, вдалося. Щоправда, не всім і не в усьому.

Спецпредставник Держдепартаменту США Курт Волкер бачить вирішення донбаської проблеми саме у миротворцях. У своєму Twitter він написав: «Ми продовжуємо підтримувати миротворчі сили під мандатом ООН, щоб сприяти імплементації Мінських угод, однак пропозиція Росії щодо «сил» ОБСЄ — ідея, приречена на невдачу». Нагадаю, що США схвалюють розміщення миротворчих сил не за російським сценарієм, в якому їм доручається лише охорона лінії розмежування (офіційно — для захисту спостерігачів ОБСЄ), а з українським, який передбачає контроль миротворців над усією зоною конфлікту, включаючи україно-російський кордон. У цьому випадку з Росії на Донбас не зможуть більше прибувати ні регулярні війська, ні найманці, ні техніка, ні боєприпаси та провіант для них.

Позиція Німеччини із цього питання завжди була обережнішою. Але цього разу її посол при НАТО Ганс-Дітер Лукас згоден з американським дипломатом, підтверджуючи, що миротворча місія ООН має розміститися на всій конфліктній території.

Зрозуміло, ще ніщо остаточно не з’ясовано. Зрештою, рішення про введення миротворців має ухвалювати Рада Безпеки ООН, де Росія завжди може скористатися своїм правом вето (а ось Німеччина увійде до неї лише наступного року). І все ж найвпливовіша країна у світі і найвпливовіша країна в Європі підтримали в цьому питанні українську позицію, а не російську.

Ось тільки диявол, як відомо, криється в дрібницях. Згадаймо вчергове процитований тут вислів Волкера. Введення миротворців на Донбас тут названо лише як засіб, а мета — імплементація (просто кажучи, здійснення) Мінських угод.

Німець був у цьому питанні ще суворіший: «Ця місія має діяти на підтримку Мінських домовленостей. Ми не поділяємо думку, що місія може замінити Мінські домовленості».

Зазирнемо тепер у доленосний документ під назвою «Комплекс заходів із виконання Мінських угод». Він увесь заслуговує на уважне прочитання, але особливо — дев’ятий пункт: «Відновлення повного контролю над державним кордоном з боку уряду України у всій зоні конфлікту, яке має розпочатися у перший день після місцевих виборів і завершитися після всеосяжного політичного врегулювання (місцеві вибори в окремих районах Донецької та Луганської областей і конституційна реформа)». Отже, насамперед Україна має визнати особливий статус цих територій, допустити обрання на них органів влади, повноваження яких, згідно з примітками до пункту 11, не можуть бути достроково припинені, дозволити їм утворити «народну міліцію», амністувати всіх учасників тутешніх подій (немає потреби говорити, що вони ж цю «народну міліцію» і утворюють)... Спершу все це — а вже після відновлення державного контролю над кордоном.

Тим часом зараз дедалі наполегливіше нагадує про себе питання: чи є взагалі сенс у Мінських угодах? Той самий Курт Волкер на Віденській конференції ОБСЄ підкреслив: «У випадку з Україною те, що ми бачимо, — це не етнічний конфлікт, це не місцевий конфлікт, це не громадянська війна, це не конфлікт між росіянами та українцями. Це конфлікт між державою і державою. Це конфлікт, в якому Росія розміщує свої сили на території України».

Збройний конфлікт між державами взагалі-то називається війною, незалежно від того, чи оголошено її офіційно. А оскільки сторони конфлікту, як визнав сам Волкер, суть Україна та Росія, то покласти війні кінець могла б лише угода між ними.

Отже, Мінські угоди не здатні завершити російсько-українську війну, оскільки їх було укладено не з Росією і ні до чого її (на відміну від України) не зобов’язують. Навіть у тому документі, який цитувався трохи вище, у другому пункті йдеться про відвід українських військ і «озброєних формувань окремих районів Донецької та Луганської областей». РФ тут взагалі не згадується, то які до неї претензії.

Тож якщо американська дипломатія вустами Курта Волкера визнала Росію стороною конфлікту (а витлумачити його слова інакше навряд чи можливо), логіка вимагає зробити наступний крок і вимагати укладення нової угоди, в якій Росія не ховалася б за спину «окремих районів».

Очевидно, що по-хорошому Москва на це ні за що не погодиться, а діяти «по-поганому» на разі мало хто готовий — у будь-якому разі, не США. Тому логічніше за все очікувати, що американська дипломатія (а вже європейська тим паче) намагатиметься й надалі всидіти на двох стільцях: так, на Донбасі насправді діє Росія, але Україна все-таки має виконувати Мінські угоди, підписані з фейковими «ДНР» та «ЛНР». А Росія, зі свого боку, не повинна нікому й нічого. Вона, подібно до кота Шредінгера, одночасно і присутня на Донбасі, і ні.

Проте публічно сказані слова Курта Волкера — і сказані не від себе особисто, а від імені США — дають до рук української дипломатії досить серйозний козир.

 

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments