Національна справа — це справа всього народу і справа кожного громадянина; це корінний інтерес усього народу і громадянства, совість кожного з нас.
Іван Дзюба, український літературознавець, критик, громадський діяч, дисидент

Не можуть без злодійства

17 липня, 2017 - 11:07

Не встиг охолонути скандал навколо зауваження Володимира Путіна щодо Анни Ярославни, як знову в Москві вирішили вкрасти історію. Тепер у поляків і литовців.

У Москві з'явилися білборди, які називають Грюнвальдську битву 1410 року пам'ятною датою російської військової історії і перемогою російських людей.

Зрозуміло, що якщо історію вчити за міністром Мединськомим, то бій під Грюнвальдом цілком можна приписати і до угорської історії. Адже в польсько-литовському війську було близько 250-300 угорських артилеристів при 16 бомбардах.

Хто читав історичний роман польського письменника Генрика Сенкевича «Хрестоносці» згадає, що 15 липня 1410 року біля сіл Грюнвальд, Танненберг і Людвігсдорф відбулася битва польсько-литовського війська з тевтонськими лицарями. Польський король Ягайло латиною назвав місце битви in loco conflictus nostri, quem cum Cruciferis de Prusia habuimus, dicto Grunenvelt - У тому місці, де ми воювали з пруськими хрестоносцями, відомому як Грунвальд. Пізніше польські літописці писали як Грюнвальд, що німецькою означає «зелений ліс». Литовці взяли цю назву і перевели її як Жальгіріс. Так був названий відомий спортивний клуб. У німецьких джерелах битва називається Танненбергською, німецькою «смерековий пагорб». У білоруських літописах битва називається Дубровенською за назвою найближчого міста Домбрувно.

Виникає цілком слушне запитання про те, яким боком Росія має стосунок до бою при Грюнвальді. Злодійкуваті історики, якщо їх можна взагалі так назвати, використовували ту обставину, що в битві брали участь хоругви, названі за землями Великого князівства литовського. І були серед них Смоленська, Мстиславська, Оршанская, Лідська, Полоцька, Вітебська, Пінська, Новогрудська, Брестська, Волковиська, Київська, Кременецька та Стародубівська. На цій підставі ще за радянських часів писали, що у відсічі хрестоносцям взяли участь російські полки. При цьому сором'язливо замовчували, що були й татарські. Ось вдячні поляки 25 листопада 2010 року в місті Гданську урочисто відкрили пам'ятник Татарину Речі Посполитої. На згадку про тих татар, які пліч-о-пліч билися з поляками, литовцями, білорусами і українцями проти спільного ворога.

Не було в польсько-литовському війську російських полків. Всі вони були з земель, які тоді входили до складу Великого князівства литовського (ВКЛ). Більше того, терміну «російський» тоді не було. Зауважимо, що Московське князівство було ще данником Золотої Орди. Остання, до речі, в той час була якщо не союзником нещодавно утвореної Польсько-Литовської держави, то, як тепер кажуть, партнером. Звідси і участь татар у битві.

І ще одне. Не було такої назви Росія, росіяни і тим більше не могло бути так званої георгіївської стрічки, яка зображена на білбордах. Просто хвороба якась вразила російських істориків і пропагандистів. Усюди сунути цю стрічку. З нагоди, а частіше без неї.

Навіщо ж у Москві цілеспрямовано ведуть політику крадіжки та привласнення чужої історії. Адже вже дійшло не тільки до анекдотів, але і дипломатичного приниження, як у випадку з Анною Ярославною.

Уявляється, що причин дві.

По-перше. Вичерпався пропагандистський ефект від кримнаш і так званого «русского мира». Якщо на крики кримчан, що при Україні було краще, є відповідь: ми вас не кликали, самі захотіли, а тепер за наш рахунок живете. Тому і не жалійтесь.

У російському суспільстві зростає напруга. Історія з московською реновацією наочно показує зростання протестного потенціалу. Поки він зосереджений на економічних і побутових проблемах, але до політики зовсім близько. Так само зносилась і перемога у Другій світовій війні. Скільки не говори, що брали Берлін, від цього зарплата не збільшується.

Значить - гордість за минуле треба підживлювати. Ось тут і проблема. Немає в минулому Російської імперії подій, якими можна пишатися. Ось і доводиться славні події красти у сусідів. Поки у ближніх, але при таких темпах скоро дійде і до дальніх.

По-друге. Зовнішньополітичні авантюри в Україні та Сирії неминуче призвели до сумного результату. Захід при всіх складнощах на поступки не йде, з американцями, як показала зустріч Путіна з Трампом, домовитись неможливо з жодного питання. Конгрес явно має намір посилити санкції і в Москві це вже сприймають як неминучість.

В таких умовах, коли підвідомчому народу пред'явити нічого, доводиться звертатися до історії. При цьому препарувати власну і красти чужу. Про перемогу в 1410 році розвішують білборди, а про поразку російської армії під Грюнвальдом 14 серпня - 2 вересня 1914 року якось згадувати не хочеться. Як сказав міністр Мединський, історія - не наука. Невідомо тільки, чому саме з історії він захищав дисертацію. Як кажуть, списав як недбайливий школяр. Що ж дивуватися тому, що чужу історію крадуть як дисертації.

Поки народ згадуватиме, де розташований Грюнвальд, хоч трохи відволічеться від повсякденних справ. І на цьому, як то кажуть, спасибі.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments