Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Не розсмокчеться

Вибір Захід має небагатий: або більше підтримати Україну, або дозволити Росії робити все, що вона хоче
4 вересня, 2018 - 12:34

Революція Гідності 2013-2014 років мала багато аспектів, але не в останню чергу заявляла про Україну як про незалежну країну, яка сама вирішує свою долю. Люди билися й гинули насамперед за це. Недарма всі події, що змінили долю країни, почалися з протесту проти дій Януковича, що підкорився волі Росії.

Дивлячись на нинішню міжнародну гру, в якій майбутнє України визначається передусім тим, як домовляться між собою без участі Києва провідні світові сили, важко назвати результати цієї революції вражаючими. Можливо, ми зараз і досягли незалежності, але до повної самостійності ще далеко. Українська держава сьогодні найбільше нагадує вітрильний корабель, який не керує вітрами, але може використовувати їх у своїх цілях. І найкорисніший вітер зараз — американський.

В будь-якому разі, про це говорять висловлювання американського дипломата Курта Волкера, які цитує відома британська газета «The Guardian». За його словами, адміністрація президента Дональда Трампа твердо має намір розширювати постачання українській державі летального зброї. Волкер уточнює, що йдеться, зокрема, про зміцнення військово-морського флоту (оскільки Чорноморський флот практично повністю було захоплено Росією) та українських ВПС. Останньому варто приділити особливу увагу, адже сучасна війна — це насамперед боротьба за панування у повітрі.

У зазначеній публікації не уточнюється, постачання якої саме зброї і на яку суму мається на увазі (втім, відомо, що три місяці тому Конгрес США схвалив військову допомогу Україні на суму 250 мільйонів доларів). Та це й природно: про допомогу нашій державі говорить представник Держдепартаменту, а не Пентагону, йому не обов’язково заглиблюватися в такі деталі. Тут важливим є принципове рішення — як із пріснопам’ятними постачаннями «Джавелінів».

Передусім варто врахувати, що йдеться про позицію адміністрації президента Трампа, але не самого Трампа. Він, як відомо, минулого літа на гельсінській зустрічі з Володимиром Путіним всіляко йшов йому назустріч. Україну Дональд Трамп розглядає певною мірою як плату за можливість домовитися з Москвою.

Зовсім не факт, що тут діють якісь моральні принципи. Ймовірнішим є розуміння простого правила: якщо віддати агресору все, що він хоче — агресору це сподобається, і він зажадає ще.

Мабуть, можна не сумніватися, що у Вашингтоні панує думка, сприятлива для України. Тим цікавіше виглядає інтерв’ю з українським послом у США Валерієм Чалим, опублікованим

31 серпня «Європейською правдою». Український дипломат розповідає про надзвичайно цікаві речі: «Обама більше прислухався до деяких порад європейців, а ці поради були проти надання нам летального озброєння». Проте Трамп, як пояснює український дипломат, більше уваги приділяє своїм радникам, ніж європейським лідерам.

Нічого несподіваного тут немає. Відомо, що ще в лютому 2015 року, тобто менше ніж через рік після початку російської агресії, Барак Обама, на якого посилається Чалий, збирався дати Україні зброю. Однак Ангела Меркель відрадила його від цього, закликаючи «залишити простір для реалізації дипломатичних, політичних зусиль». Навіть «Джавеліни» вирушили до України лише після того, коли Обаму змінив Трамп. Загальну тенденцію можна охарактеризувати так: США готові підтримати Україну, провідні європейські країни вважають за краще залишити все як є.

Ситуація виглядає, м’яко кажучи, дивно. Злам післявоєнних кордонів мало чим загрожує Америці, натомість для Європи представляє серйозну небезпеку. 2014 року Україна проти своєї волі опинилася на варті принципу непорушності кордонів. Такою виявилася жорстока іронія долі: Україна в герої не просилася, обставини буквально виштовхнули її у перший ряд. З боку європейських держав було б розумно підтримати її, нехай навіть не втягуючись у відкритий конфлікт із Росією. Однак насправді все вийшло не дуже: Європа певною мірою вважала за краще закрити очі на те, що відбувається (і це стосується не однієї лише Німеччини, що тісно пов’язана з Росією діловими інтересами), США відкрито не стають на бік України, проте допомагають їй.

Одне з можливих пояснень таке. Післявоєнна Європа сформувала ось уже третє покоління політиків, які вважають за краще грати чорними — реагувати на події, а не направляти їх. До 2014 року існував загальновизнаний порядок, і політична система усіма силами охороняла його. Потім Крим виявився захоплений Росією, а східна частина України відірваною від неї — і тепер бажаним видається зберігати такий стан речей якомога довше. Тільки б не стало гірше.

Що ж, такий підхід теж має право на існування. Політик зобов’язаний бути обережним і обачним, в іншому разі його діяльність загрожує перетворитися на серйозні проблеми, а, можливо, і вартувати занадто багато. Принцип «не розхитувати човен» не настільки безглуздий, як може здатися на перший погляд. Але у випадку з Україною капітани європейської дипломатії опинилися у становищі вагітної гімназистки з давнього анекдоту, яка сподівалася, що «саме розсмокчеться». Проти Путіна, що відкрито порушує всілякі правила, у них просто не знайшлося засобів.

Американська еліта не краща й не гірша за європейську. Вона просто трохи більше знається на політичній «гінекології» — і розуміє, що само не розсмокчеться. Якщо ти не вирішуєш проблему, то проблема вирішує тебе. Це чітко розумів республіканець Маккейн.

Безумовно, важливу роль відіграє й економічний фактор. Найбільші країни Західної Європи зацікавлені в російському газі, тоді як США самі прагнуть закріпити цей ринок за своїм зрідженим газом. Але економіка не скасовує політику — точніше, політичну школу, яка склалася у тій чи іншій країні.

На добре це чи на лихе, але США зайняли найбільш виграшне становище у тій системі, яка склалася у світі після 1945 року. Отже, вони найбільше зацікавлені у збереженні цієї системи й у боротьбі проти всіх, хто зазіхає на неї.

Тому вибір вони мають небагатий: або більше підтримати Україну, або дозволити Росії робити все, що вона хоче.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments