Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Не з того почали?

21 лютого, 2018 - 17:27

 Моя рідна мова - українська. Бо я українка, це логічно. В мої роки, у нас на Волині насміхалися над тими, хто після двох років Радянської армії переходив на російську, казали: «ліз - ліз по драбині, а «упал с лесницы..» Водночас, всіляко віталася багатомовність, на жаль, тоді не всім доступна... Коли я приїхала в Київ, відчула одну з великих проблем, не подолану донині,- різносторонній розрив соціальної тканини, відчуженість і напруження між містом і селом. Думаю, коріння цієї проблеми, зокрема і в 30-х, коли село зазнало удару Геноциду, і в «кріпосному праві», яке до 60-х жило без паспортів. Зрозуміло, офіційна ідеологія, зовсім за Оруелом, проголошувала «стирання різниці» між містом і селом, яке має настати вже ось-ось... Все це витворювало особливу атмосферу, коли спілкування рідною мовою, що у кожного народу, який розвивається природно,- є нормою, у нас вимагало особливих якостей. Набагато легше було сховатись в натовпі, переступити і зректись... Пригадую, коли я купувала квіти на Бессарабці (перші роки в Києві), продавчиня, зреагувавши на мою українську, спитала: «А звідки ви?… З Канади..?» Я відповіла: «Я з України. А ви звідки?...» Відповідь, я звичайно, знала. Тому, мовна проблема - це не мовна проблема. Це комплекс заходів по подоланню постгеноцидності. Навіть, якщо частина суспільства через синдром «скорбного бесчувствия» не хоче цього визнавати. Повернення людям власності (це, а не лише перейменування, - є справжньою декомунізацією!). Доступ до якісної освіти і медицини. Культури в найвищому, багатомовному світовому іі розумінні. Звичайно, за останні десятиліття і Київ змінився, і дещо в «гуманітарній аурі»... І все ж, на мій погляд, до глибини ми ще не добрались. Або, просто, не з того почали...

На початку 90-х, коли в суспільстві вирував настрій Змін, в парламенті домінувала нечисленна, але бойова Народна Рада - творилися інструменти держави. Тоді з'явився шанс, на мій погляд, сформувати повістку і Трансформації пострадянської держави в українську... Але з чого почати?…

Пригадую своє інтерв'ю з (тоді) Міністром Освіти Петром Таланчуком і його імператив: - з відродження української мови!… Звичайно, я «за». Але пріоритети?

Це інтерв'ю збереглося, я дозволила собі не погодитися з Паном Міністром. Вважала і вважаю, що починати треба було з широкої антисталінськоі, антикомуністичноі коаліції, де на перший план вийшли б питання не етнічні, а Громадянські. Я ще тоді не читала Липинського, а тепер ще більше впевнена, що саме така поступовість включила би всі продуктивні сили, не ділячи на регіональні «квартири» і не дозволила б мародерам прикритися романтиками як «національним декором». Висуваючи привабливі і прості гасла, використати активний народ в бунтах і повстаннях для «перезаснування» олігархату. Жоден наш Майдан ще не вийшов з по-справжньому актуальними гаслами - Власності і непорушного Права. По суті, з гаслами Буржуазної трансформації.

Це і була б реальна дорога Національного Відродження.

Головний редактор газети «День» Лариса ІВШИНА

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments