Перейти до основного вмісту
На сайті проводяться технічні роботи. Вибачте за незручності.

Небезпечна позиція

Як розглядає Москва згоду Києва на формулу Штайнмаєра
15 жовтня, 13:23

Протистояння навколо прийняття формули проведення виборів на Донбасі всередині нашої країни дещо посунули уявлення тактичних і стратегічних цілей Росії не тільки щодо Донбасу, але і всього українського напряму в політиці Кремля. Без урахування цих обставин не дуже зрозуміло, проти чого ведеться боротьба. Якщо тільки, що дуже ймовірно, не розв’язуються суто внутрішні політичні цілі українських партій і груп впливу.

Стратегічною метою Москви є перетворення України на свого сателіта подібно Вірменії і якоюсь мірою Білорусі. Цей намір багатоплановий і не зводиться тільки до розв’язання політичних та військових питань. Йдеться про економічне, гуманітарне перетворенні України на одну з держав «русского мира» і реалізацію ідейки про три гілки російського народу.

Зрозуміло, що про повну реалізацію таких бажань Кремля зараз йтися не може, тому завдання розпадається на низку більш локальних, але від цього не менш небезпечних для України.

При збереженні загальної стратегічної мети перед Кремлем стоїть завдання тактичного характеру. За допомогою агресивних дій військового характеру і при дипломатичному та економічному тиску, що посилюється, домогтися інфільтрації непідконтрольного Донбасу в політичне і адміністративне тіло України і перетворення її на подобу Речі Посполитої перед першим розділом. Єдина відмінність у тому, що формально держава Україна збережеться, але під тотальним контролем Росії.

З московської точки зору, момент зараз найбільш сприятливий. Справа не в прийнятті формули Штайнмаєра, хоча це стало тригером протистояння всередині України. Уже в ході президентської кампанії і слідом за приходом Володимира Зеленського на посаду президента московська політика отримала буквально друге дихання.

Причина досить проста і полягає в деякій недооцінці московського, а конкретно путінського, уявлення про Україну і внутрішнього становища нашої країни.

Якщо Київ дуже прагне миру і хоче принаймні припинити вогонь на лінії розмежування, то, за московськими уявленнями, він виступає з позиції прохача і слабкості. Зеленському потрібен мир, як у Кремлі вважають, за будь-яку ціну, і це відверта слабкість. Якщо в Києві так цінують життя і свободу своїх громадян, які опинилися в полоні, якщо не хочуть, щоб гинули солдату ЗСУ на Донбасі, значить - Зеленський слабак і можна нарощувати вимоги і не погоджуватися на жодні компроміси. Все одно українська влада змушена буде відступити. Інакше на лінії розмежування стрілятимуть і зберігатиметься небезпека ескалації конфлікту. Відповідно обіцянки Зеленського про мир спіткає доля того, що говорив Порошенко.

Друга обставина полягає в упевненості Кремля в тому, що Захід втомився від України і дуже хоче закінчити конфлікт будь-яким шляхом. Звідси стійкі уявлення про посилення мюнхенського рецидиву, що підтверджується поверненням Росії в ПАРЄ.

Як вважають у Москві, жорстка позиція щодо України сприятиме тому, що насамперед Париж, а слідом за ним і Берлін приєднаються до Москви в тиску на Київ. Побічно обґрунтованість такого уявлення, на думку Кремля, випливає з визнання Зеленського на зустрічі з протестувальниками 9 жовтня про те, що відмова від мінських протоколів спричинила б скасування антиросійських санкцій.

Звідси випливає московська тактика. Змусити Київ або капітулювати і прийняти всі російські умови або довести ситуацію непоступливістю до відмови України від подальших переговорів, аж до розпаду умовної проукраїнської коаліції. Як вважають у Кремлі, на останнє Зеленський ніколи не піде, бо це поставить під питання прозахідний курс Києва в НАТО і ЄС.

У цьому ж ряду перебуває велике бажання Зеленського провести зустріч у нормандському форматі. Таке ж бажання є у Парижа і Берліна, що також на руку Москві. Це дає їй змогу примітивно шантажувати всіх інших учасників нескінченною тяганиною, щоб остаточно розм'якшити співрозмовників Путіна на таких важливих і складних переговорах.

Москва вжила низку заходів з реалізації своєї політики як всередині України, так і на Заході. У цьому сенсі там розраховують, що протести розхитають політичну ситуацію всередині країни і тим самим будуть сприяти ослабленню української позиції. Це трохи дивно виглядає, але тільки на перший погляд. Будь-які протести в Москві розглядають як прояв слабкості української влади і такими, що підривають рейтинг президента Зеленського. Ідеальним же був би черговий Майдан і представлення України як failed state.

Другий напрям - мобілізація промосковської агентури прямої або непрямої на Заході з вимогою скасування санкцій і залишенням України сам на сам, а фактично мюнхенської змови 2.0.

Усі ці дії проводитимуться в комплексі і розгорнуться в часі і просторі. При цьому в Кремлі абсолютно впевнені в успішності своєї тактики і своїх діях.

Як же діяти в такому випадку. Слід згадати формулу президента Франкліна Рузвельта, сказану на його першій інавгурації. «Єдине, чого слід боятися, - це самого страху». Грізний вигляд Москви не завжди відповідає її фактичним можливостям.

Твердість української дипломатії - це найважливіша складова успіху у протистоянні московському тиску. Звичайно, ми за мир і припинення обстрілу, звільнення наших громадян, але не за будь-яку ціну. І тим більше не за рахунок відмови від суверенітету. Як тільки в Москві це зрозуміють, так і тон розмови стане зовсім іншим.

По-друге. Може виявитися, що бажання Заходу покінчити з донбаським конфліктом дещо перебільшено. Зокрема і щодо скасування санкцій. У будь-якому випадку на нашому боці будуть країни Балтії і Польща, тому автоматичного скасування санкцій точно не буде.

По-третє. Демонстративні зволікання Москви щодо нормандської зустрічі не означають, що їй нікуди поспішати. Насправді час грає проти неї. Внутрішня ситуація в Росії дуже далека від райдужної, і анаконда санкцій все більше дає себе знати. Скільки б не бадьорилися, але дійсність змушує щось робити. Не за горами подвійний удар по нафті. Екологічні вимоги, зокрема в європейських країнах, посилюються, і найближчим часом почнеться падіння споживання бензину і моторного пального. Перехід на електротранспорт набирає обертів, і недалеко той час, коли електромобіль займе 10% продажів. За цим піде неминуче падіння споживання нафти і похідних з неї. Висновки очевидні.

Все це означає, що при всіх небезпеках, що випливають із прийняття формули Штайнмаєра, при правильній дипломатичній тактиці позиція України не настільки безнадійна. Не будемо боятися, обов'язково переможемо.

Delimiter 468x90 ad place

Підписуйтесь на свіжі новини:

Газета "День"
читати