Небезпечні прецеденти на ґрунті інцидентів
«Інциденти», - таку назву дав подіям, які відбулися 15 березня у Верховній Раді, голова парламенту Андрій Парубій. Що ж, можна назвати ті події й інцидентами. Проте точніше було б, як на мене, назвати їх прецедентами. І прецедентами, які можуть мати дуже й дуже серйозні наслідки.
Коротко нагадаю про ці події, хоча читачі «Дня», переконаний, про них добре поінформовані. Але все ж: засідання вела заступник голови Верховної Ради Оксана Сироїд, яка оголосила, що депутати з фракцій БПП і «Народний фронт», які попросили оголосити перерву, хочуть виступити з трибуни. До трибуни вийшов депутат від НФ Юрій Береза в оточенні колег зі своєї фракції та фракції БПП. Він заявив, що напередодні у Краматорську народний депутат Парасюк, «прикриваючись своїм мандатом, своїм посвідченням дозволив собі бити працівників поліції». Депутат звернувся до Сироїд з проханням запросити до сесійної зали поліцейських, аби вони розповіли про події, які сталися напередодні, і як депутат поводиться з правоохоронцями. Після цього у супроводі депутата від НФ Антона Геращенка до сесійної зали зайшли поліцейські і попрямували до трибуни парламенту. Сироїд у відповідь на це відразу ж оголосила про закриття засідання Верховної Ради та пішла з зали. Більшість депутатів, утім, залишилася у залі пленарних засідань; головувати на цьому зібранні взявся голова фракції БПП Ігор Гринів, який надав слово полковнику поліції Юрію Голубану, що й розповів нардепам про сутичку поліцейських на блокпосту у Слов’янську з нардепом Володимиром Парасюком, одним із ініціаторів й організаторів блокади окупованих районів Донбасу. А наступного дня було оголошено, що президент Петро Порошенко нагородив полковника Голубана орденом «За заслуги» ІІІ ступеня – «за вагомий особистий внесок у забезпечення правопорядку, захист конституційних прав і свобод громадян, зразкове виконання службового обов’язку і виявлену при цьому мужність». Сам же полковник в ефірі телеканалу «112 Україна» наголосив: «Ми прибули у Київ за наказом свого безпосереднього керівника для надання інформації начальнику Нацполіції з перших вуст», - і додав, що у зал засідань його й інших поліцейських провів нардеп Антон Геращенко (НФ).
А тепер перейдімо від інформації до роздумів, від інцидентів до прецедентів.
Чи відповідає Закону про регламент роботи Верховної Ради поява у залі пленарних засідань будь-яких осіб – не депутатів – під час засідання без ухвалення відповідного рішення парламенту? Ні. Чи має право «провести» когось нардеп до зали засідань? Ні. Чи може хтось із керівників фракцій узяти на себе функцію головуючого на «зборах фракцій» без попереднього рішення? Також ні. Тож маємо суму порушень норм роботи Верховної Ради.
З іншого боку, чи має право полковник поліції разом із іншими офіцерами заходити до зали засідань Верховної Ради, якщо на те немає відповідного депутатського рішення («підписи 150 депутатів» і «вимога трьох фракцій» - це ще не відповідне рішення)? Тут складніше. Якщо полковник має наказ, він мусить його виконувати, бо ж безпосередніх виявів злочинності – тобто загрози чиємусь життю чи подібних речей – у ньому наче немає. Питання тільки в тому, хто міг віддати Юрію Голубану такий наказ, бо без наказу він навряд чи наважився б порушити Закон про регламент – і навряд чи отримав би орден від президента Порошенка…
І чи не головне: хто міг дати наказ співробітникам Держохорони, яка охороняє вхід до зали засідань Верховної Ради, пропустити туди групу осіб у камуфляжній формі та, ясна річ, без депутатських посвідчень?
Отже, не тільки депутати від двох фракцій, а й певні особи, які керують силовими структурами (цікаво, хто саме?), брутально порушили засадничі норми українського парламентаризму. На такі речі не наважувалися навіть «регіонали», максимум, на що вони були здатні – запустити до зали засідань кількох фахівців з мордобою, а-ля сумнозвісний Арсен Клінчаєв…
А разом із тим фракції БПП і НФ негайно після інциденту виступили з вимогою відставки віце-спікера Оксани Сироїд, бо, мовляв, вона не мала права закривати засідання. Нагадаю, Сироїд пояснила, що коли побачила: з дверей ложі уряду до зали заходять люди у «мілітарній формі» і йдуть до трибуни, то сприйняла це як «захоплення зали парламентських засідань і парламентської трибуни», а тому змушена була закрити засідання Ради. Та фракції БПП і НФ, схоже, сприймають такі речі як норму парламентаризму.
Не стану тут оцінювати дії нардепів Парасюка і Геращенка, Гриніва і Сироїд. Зазначу найголовніше: незалежно від намірів учасників дійства 15 березня створено низку небезпечних прецедентів: фракції, до яких входить меншість депутатів, починають перебирати на себе функції Ради в цілому, певні привладні нардепи починають трактувати Закон про регламент на свою користь у стилі покійного Чечетова («развели как котят»), а керівники силових структур віддають накази, якими «нагинають» парламент. Як далеко може зайти рух у цьому напрямі? Анітрохи не захоплюючись (як і 90% українців) роботою нинішньої Верховної Ради, все ж зауважу, що парламент як такий Україні потрібен. І де гарантія, що через півроку-рік, зважаючи на прецедент, хтось із керівників силових структур не вирішить, що його люди до зали засідань зможуть пройти і без допомоги нардепів? Ба більше: а чи не спаде це зробити на думку якомусь полковнику вже без санкції «згори»? Тим більше, що у найближчі роки приводів для таких дій, серйозніших, аніж бійка Парасюка з поліцією, вистачатиме. А прецедент завжди буде перед очима…
