Непереможений фашизм
Немає сенсу щось пояснювати нації, яка не отримала щеплення від нацизму та добровільно віддала своє життя в чужі руки
Моя юність пройшла в Молдові. У селищі, де успішно працював ефіроолійний завод, жили в основному молдавани. «Вікіпедія» підтверджує це, вказуючи ще і на те, що далі за чисельністю йшли гагаузи, болгари, росіяни, українці та румуни. Був навіть один поляк, і я підозрюю, що це був не хто інший, як наш сусід, Валентин Любанський, якого я звав дядьком Валиком. Ну а після єдиного поляка йшла графа — «інші».
Хлопчик за прізвищем Діфенбах був німцем і належав до цієї категорії. Не знаю, чому багатодітна сім’я Діфенбахів не потрапила до статистики, але суть не в цьому.
У дитячих іграх ніхто не хотів бути «фашистом», а німецькому хлопчикові відмовляли бути «радянським» солдатом. «Ти ж фашист», — казали піонерові інші діти. Одного дня цього хлопчика вдарили на моїх очах. Ударили просто, без будь-якої причини. «Він же фашист», — сказав кривдник німецького хлопчини, виправдовуючи свою простодушну жорстокість, коли піймав здивовані погляди однолітків.
Ця давня історія згадалася невипадково. Мені стало важко спілкуватися з друзями з РФ, багато хто з яких стали колишніми. Їхні міркування про «фашистів», «хунту», державний переворот, сумнівну легітимність української влади б’ють мене з розмаху, і я відчуваю себе німецьким хлопчиком за прізвищем Діфенбах, хоча я не можу пригадати навіть його імені.
Мої аргументи ніхто не чує. Я розповідаю росіянам про те, що два ревні націоналісти (Тягнибок і заборонений у Росії Ярош) на останніх президентських виборах набрали удвох менше голосів, ніж єврей Рабинович. У фашистській державі хіба таке можливе?
Далі розповідаю про Крим та його корінний народ, який був позбавлений своєї рідної землі, — стіна нерозуміння і розмірковування про міста військової слави, про російську кров і про «нацистів», які загрожували мирному населенню Криму.
Щодо Донбасу історія повторюється. «Вони не хочуть вважати своїм ідолом Степана Бандеру і не бажають брати участь у факельних ходах», — стверджують мої співрозмовники «з того боку».
Кажу, що не всі ходять із факелами, але і це цілком нормально, якщо його сприймають як національного героя, який боровся за раніше вкрадену незалежність своєї країни. Бандера з Гітлером хороводи не водив, у спільних парадах не брав участі і перед Нюрнберзьким трибуналом був чистим — мене не чують.
У якусь мить зрозумів, що їм не потрібні аргументи, і їм дуже зручно вважати нас фашистами.
«Фашиста» можна вдарити без причини. У «фашиста» можна відібрати його законну територію. «Фашистам» можна розпорювати животи. З «фашистами» можна робити все, що душі заманеться. Тому, що вони — «фашисти».
Так дитяча гра в «росіян і німців» перекочувала в доросле життя і прижилася. Російські телевізійні негідники тримають у тонусі простодушну публіку, а всілякі ток-шоу перетворюють на полігони ненависті, де використовується найдієвіша російська зброя — брехня.
Російська душа має тонку оболонку. Цю оболонку рве гадина, яка ще перебуває в яйці, крізь яку прозирає майже повністю сформована змія. Вона гризе свою шкаралупу, рветься назовні та загрожує самій Росії, не говорячи вже про її сусідів.
Ця гадина вже стежить за расовою чистотою московських ринків, говорить про користь тілесних покарань, демонструє свою неприязнь до «чужого». Цей зародок дуже схожий на той, який виклювався в Німеччині в 20-х роках минулого сторіччя, коли тінь нацизму, а потім сам нацизм накрили цю країну.
Не треба витрачати свій час, говорити з ними про те, що змінюваність влади — справа добра, що не треба забивати кувалдою в глотку сусідам свій «Домострой», що величезний міфологічний простір під псевдонімом «Російська Федерація» не є справжньою федерацією, а прикуті до Росії народи, які підлягали геноциду, терору і знищенню.
Російський режим намагається відмежуватися від схожості зі звичайним фашизмом, який відлякує, тому і був придуманий простий хід — вказати на Україну як на фашистську державу і як на державу, якої немає.
Облаштовувати Росію важко, навіть при хорошій нафтовій кон’юктурі. Набагато легше перейматися проблемами сусідів. Переможені німці роздавили свою гадину і повернулися в цивілізований світ, а країна погано вивчених уроків історії цю гадину всіляко прилащує, гладить по шорсткій голові та підгодовує.
Нас призначили «фашистами», як того радянського хлопчика з німецьким корінням із моєї юності. Можливо, що пройде час, і ніхто не захоче грати за росіян. Ми відкладемо нашу суперечку з колишніми «братами», у яких п’яна любов мало відрізняється від ненависті та призводить до однакових наслідків.
Росіяни вважають себе спадкоємцями перемоги над фашизмом, але самі того не помітили, що фашизм заповз їм у душу, майже прогриз тонку мембрану російської душі.
Немає сенсу щось пояснювати нації, яка не отримала щеплення від фашизму і нацизму та добровільно віддала своє життя в чужі руки.
Немає сенсу говорити з людьми, які об’єднуються довкола вкраденого сонця Криму.
Немає сенсу вступати в дискусію, намагатися до них докричатися, створювати ілюзію суперечки.
Фашизм стукає у двері легковірному народові. Гадина чекає свого часу і перебуває в комфортному кислотному середовищі. А суперечку, хто кому фашист, варто відкласти до кращих часів. Поки гадина жива, то і про тріумф у боротьбі з фашизмом говорити передчасно, нехай навіть усюди сурмлять про минулу перемогу та тотально загортаються у смугасті стрічки.
А що ж хлопчик Діфенбах? А Діфенбах давно виїхав до Німеччини. Утім, це не цікаво навіть шанувальникам статистики...
