Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс Кочубеївщини.
Юрій Шевельов, український мовознавець, історик літератури

«Нормандська четвірка» без Києва – це фікція

Україні слід значно зміцнити свою армію і без вагань відповідати вогнем на вогонь у разі провокацій на лінії фронту
1 квітня, 2021 - 19:55

Володимир Путін нарешті поспілкувався у режимі відеоконференції з Ангелою Меркель та Еммануелем Макроном. Згідно з російською версією, основну увагу було приділено об’єднанню зусиль у боротьбі з пандемією та заходам щодо запобігання подальшому поширенню коронавирусу. Йшлося також про перспективи реєстрації в Євросоюзі російської вакцини «Супутник V» і про можливе постачання та спільне виробництво цього препарату у країнах ЄС. Другим же за значущістю питанням на відеоперемовинах російська сторона назвала докладний обмін думками щодо ситуації в Україні. Зокрема, нібито було підтверджено безальтернативність мінського «Комплексу заходів» 2015 року «як основи врегулювання внутрішнього конфлікту» в Україні. Путін наголосив на важливості виконання Києвом «усіх раніше досягнутих на вищому рівні домовленостей, передусім щодо налагодження прямого діалогу з Донецьком і Луганськом і врегулювання правових аспектів особливого статусу Донбасу», тобто саме того, який для України є неприйнятним.

З боку Меркель та Макрона він, схоже, підтримки тут не знайшов. А у зв’язку із ситуацією в Білорусі російський президент заявив про «неприпустимість зовнішнього втручання у внутрішні справи суверенної держави», маючи на увазі, вочевидь, передусім втручання Євросоюзу та США. Також прозвучали чергові путінські заяви про врегулювання у Лівії та Сирії. Щодо Лівії Макрон і Меркель погодилися з Путіним, що це дуже добре, що бойові дії тут припинилися, і разом з ним висловили підтримку формуванню там «єдиних перехідних органів влади». З огляду на те, що Росія і Франція підтримують у лівійському конфлікті фельдмаршала Хафтара, а Німеччина дотримується більш-менш нейтральної позиції, серйозних розбіжностей між трьома країнами у лівійському конфлікті справді немає. Що ж до Сирії, то тут слова Путіна про те, що ситуація там продовжує стабілізуватися і про необхідність надання гуманітарної допомоги сирійському народові навряд чи знайшли розуміння партнерів за перемовинами, оскільки під стабілізацією розуміється збереження при владі режиму Асада, якому і має надійти «гуманітарна допомога». Але для Франції та Німеччини ця диктатура залишається неприйнятною.

Співрозмовники підтримали, можливо, цілком щиро, збереження й реалізацію Спільного всеосяжного плану дій щодо іранської ядерної програми, але в даному разі все залежить не від них, а від позиції адміністрації США. Путін знову заявив про готовність до відновлення «нормального деполітизованого взаємодії з ЄС», але, як видається, розуміння не зустрів. Меркель і Макрон закликали президента Росії поважати права Олексія Навального, який оголосив голодування з вимогою надати йому лікаря і ліки, і, в свою чергу, вимагали зберегти опозиціонерові здоров’я. На що, згідно з повідомленням пресслужби Кремля, «було надано відповідні роз’яснення об’єктивних обставин справи», тобто вимогу лідерів Німеччини та Франції по суті було відкинуто.

З усього, про що поспілкувалися між собою Путін, Макрон і Меркель, найтривожнішою для України обставиною є те, що вони досить докладно обговорили ситуацію на Донбасі, фактично створивши прецедент «нормандського формату» без України. Як видається, саме українське питання було на відеозустірічі головним, а решту тем порушувалися лише задля того, щоб виправдати незапрошення на конференцію українського лідера. Гадаю, що таким чином Москва, Берлін та Париж вирішили натиснути на Київ, щоб змусити його піти на поступки в питаннях донбаського врегулювання, зокрема до фактичного визнання сепаратистських республік стороною перемовин. Росія, Німеччина і Франція поспішають досягти результату до того, як нова американська адміністрація публічно сформулює свою позицію щодо конфлікту України і Росії і надасть Києву реальну допомогу.

Тій самій меті тиску на владу України слугує й інтенсифікація обстрілів українських позицій на лінії фронту на Донбасі російсько-сепаратистськими силами і демонстративна концентрація російських військ і бойової техніки поблизу українських кордонів під приводом спільних російсько-білоруських маневрів «Захід-2021», які мають відбутися у вересні на території Білорусії. Щоправда, трохи дивно вже навесні перекидати війська для навчань, які мають відбутися лише восени. Цілком  імовірно, що перекидання до Білорусі російських солдатів і техніки спрамоване, зокрема, і на те, щоб допомогти Олександру Лукашенку залишитися при владі в разі відновлення в квітні масових протестів.

Але головну загрозу російські війська в Білорусії створюють зараз для України. Адже у Києва мало сил для відбиття можливого нападу з боку білоруського кордону. Однак зосередження російських військ проти України здійснюється надто вже демонстративно, щоб побачити тут ознаки підготовки до реального нападу. Кремлівські пропагандисти вже запустили інформаційну кампанію про те, що Київ нібито змає намір повторити на Донбасі «карабаський сценарій» Баку і що для запобігання ймовірному українському нападові Росія змушена зміцнювати свої сили поблизу українських кордонів. Звісно, в Києві чудово розуміють нерівність сил з російською армією і плану розв’язання конфлікту на Донбасі військовим шляхом не мають. Але Кремлеві важливо налякати нібито реальною загрозою швидкого виникнення російсько-української війни як українську, так і французьку і німецьку громадськість, щоб вона схилила своїх політиків до компромісу з Росією. На українську громадськість ця демонстративна «військова тривога» має також вплинути у плані припинення «гонінь» на путінського кума Віктора Медведчука та його союзників. Але навряд чи Москва всерйоз має намір воювати з Україною, коли наслідки такої війни для самої Росії непередбачувані, оскільки не можна передбачити реакцію з боку США.

Якою ж має бути позиція України за цих умов? З одного боку, Києву слід вимагати повернення до повноцінного «нормандського формату» і наполягати на неприпустимості змови партнерів за його спиною. Відповідну заяву МЗС України вже озвучено, а міністр Дмитро Кулеба провів телефонні перемовини з держсекретарем США Ентоні Блінкеном щодо загострення ситуації на Донбасі, до того ж, за словами Кулеби, «вони обговорили напрями посилення взаємодії у сфері безпеки». Вочевидь, це має слугувати попередженням Росії не заходити надто далеко у протистоянні з Україною. З другого боку, Україні слід значно зміцнити свою армію і без вагань відповідати вогнем на вогонь у разі провокацій на лінії фронту. Кремль зважатиме лише на сильну Україну.

Газета: 
Новини партнерів