Операція «воскресіння»
У готовності Путіна і багатьох у його оточенні знищити хоч усе людство, я не маю жодних сумнівів. Але цього переконання не досить для доказів причетності до конкретних злочинів
У готовності Путіна і багатьох у його оточенні знищити хоч усе людство, я не маю жодних сумнівів. Але цього переконання не досить для доказів причетності до конкретних злочинів.
Новина про вбивство журналіста Аркадія Бабченка і наступна новина про те, що він живий, стали головною медійною подією тижня не лише в українських і російських, а й у світових ЗМІ. Різкий перехід від жалоби до свята (а в когось, напевно, навпаки, від свята до жалоби) викликав у багатьох вир емоцій і спровокував розлогі й дещо передчасні заяви. Одні сповнені тріумфування щодо блискучої операції СБУ і радості щодо ганебного провалу кремлівських убивць. Інші лають Бабченка, який ввів їх в оману, змусив хвилюватися і писати некрологи, з якими тепер невідомо, що робити.
Інформації про саму операцію СБУ та її результати явно недосить для її оцінок, але є низка запитань, які є сенс поставити, і попередніх висновків, які вже зараз можна зробити.
Передусім, категорично треба вивести з обговорення самого Аркадія Бабченка. Є неспростовно доведені факти, що йому загрожували. Заклики до його вбивства лунали публічно, зокрема і від путінської інформаційної обслуги. Милу звичку Кремля вбивати своїх опонентів багато разів доведено. У цій ситуації один із найнепримиренніших критиків Путіна, Аркадій Бабченко, був би самогубцем, якби відмовився співпрацювати з СБУ, а погодившись, мав грати за їхніми правилами. Отже, на адресу Бабченка за цієї ситуації можливі лише привітання з черговим «днем народження», а будь-яка його критика у зв’язку з цими подіями є просто абсурдною.
Якщо виводиться з обговорення Бабченко, то залишаються два важливі сюжети: операція «воскресіння» як епізод в інформаційній війні і як епізод в боротьбі спецслужб України і Росії. Щодо другого, то інформації дуже мало не те що для висновків, а навіть для попередніх думок.
Щодо інформаційної війни, то я, всупереч звичаю, детально не коментуватиму реакцію російських медіа на цю подію. Просто тому, що ця реакція украй банальна, передбачувана і однозначна. Спочатку, після інформації про вбивство Бабченка, одностайне волання: «це провокація, аби підставити Росію перед чемпіонатом світу». Наступного дня, 30 травня, після «воскресіння» Бабченка, в горезвісній програмі «Вечер» у Соловйова дуже довго раділи з того, що тепер все, що виходить з України, слід сприймати як фейки. «Політолог» Міхєєв на радощах навіть висловив дивовижну гіпотезу. «А можливо, і Боїнг ніхто не збивав?» — хитро примружившись, припустив Міхєєв. «Світ — брехливий!» — підбив підсумок цієї частини свого шабашу Соловйов. З ним можна погодитися, принаймні щодо тієї частини світу, де він сам процвітає.
До очікуваної реакції путінських інформаційних військ на історію з Бабченком можна було б поставитися з гидливою байдужістю, на яку вони заслуговують, якби не одне «але». Реакція багатьох європейських політиків і ЗМІ, які неможливо запідозрити в симпатіях до путінського режиму, виявилася украй скептичною щодо операції «воскресіння».
Очільник МЗС Бельгії Дідьє Рейндерс запевнив Україну у своїй підтримці, заявивши: «Так, ми хочемо, аби припинилася анексія Криму, хочемо покласти край проблемам із насильством на Донбасі, але ми також хочемо реформ у Києві, і в рамках реформ потрібно уникати того, аби піддаватися тому, в чому докоряєш іншим, — фейкових новин, подібних інсценованих операцій». Міністр Рейндерс повідомив, що «спостерігати такі методи дивно» і що таке інсценування навряд чи сприятиме прогресу в рамках «нормандського формату».
У діапазоні від стриманого нерозуміння до відкритого обурення розташувалися відгуки голови МЗС Литви Лінаса Лінкявічуса, представника ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Арлема Дезіра, голови міжнародної організації «Репортери без кордонів» Крістофа Делуара, Комітету із захисту журналістів та інших політиків і журналістів.
Спеціальний кореспондент CNN Фред Плейтген прокоментував спецоперацію СБУ так: «З’ясовується, що офіційна влада України і українські ЗМІ цілий день нас обманювали, а також що Росія мала рацію, заявляючи, що вона не причетна до цієї справи і що звинувачення, які висунув проти Москви прем’єр-міністр України, — брехливі». Тут слід зазначити, що спецкорр CNN припускається грубої логічної помилки, оскільки з факту інсценування загибелі Бабченка жодним чином не випливає ні факт непричетності Росії до цієї справи, як, утім, не випливає і факт її причетності. Проте важливо, що це сказано не на «Росії 1», а на CNN.
Аналогічна реакція більшості інших світових ЗМІ і міжнародних організацій. Ієн Бонд, директор міжнародних політичних програм Центру європейських реформ, який існує на кошти фонду Сороса і уряду Великобританії, висловив невдоволення тим, що через «провокації СБУ» дедалі більше людей в світі віритимуть Росії, а не Україні.
З-поміж тих, хто захоплюється блискучою операцією СБУ, поширена теза про те, що інсценування загибелі це класика роботи спецслужб. Це так, але з великою застереженням, що повністю знищує цю тезу стосовно цієї історії. Ніхто не може пригадати жодного випадку, коли в таких операціях спецслужби влаштовували б «ігри зі смертю» людини з такою публічністю, як у Аркадія Бабченка. Так, 2000 року, аби кинути за грати авторитетного підприємця Анатолія Бикова, було влаштовано фейкову «смерть» двох карних злочинців: Паші Світломузики (за паспортом Вілор Струганов) і Палача (В’ячеслав Ісманділов). У 2006 успіхом завершилася спільна операція українського УБОЗ та ФБР США, коли завдяки інсценуванню смерті одного з братів Константинових було арештовано кримінальних авторитетів Моню Ельсона (творчий псевдонім Мендель Кишинівський) і Леоніда Ройтмана (Льоня Довгий). Свіжіший приклад 2009 років: запобігання «вбивству» ректора Полярної академії Кермен Басангової,
Цю низку можна продовжувати довго, але я дуже сумніваюся, що стосовно фейкового «трупа» Паші Світломузики вирувала політична і моральна буря в світових ЗМІ, а інсценування загибелі Палача чи підприємця Константинова викликали різку заяву хоч одного європейського політика, міжнародної організації чи держдепу США. Ймовірно, СБУ перша зі спецслужб світу почала грати зі світовою громадською думкою, і я не впевнений, що ця гра принесе Україні виграш в інформаційній війні з Росією.
Головний аргумент на користь операції «воскресіння» — порятунок життя Бабченка. Цей аргумент був би незаперечним, якби було доведено безальтернативність інсценування загибелі для запобігання вбивства журналіста. Але такого доказу не може існувати, оскільки є тисячі доказів протилежного. Є безліч прикладів, коли спецслужби рятують життя людей, засуджених злочинцями до смерті, не вдаючись до ігор у фейкові трупи. Один з найяскравіших прикладів: захист британськими спецслужбами письменника Салмана Рушді, якого Аятолла Хомейні 1989 року засудив до смерті за роман «Сатанинські вірші». Іранський лідер видав фетву, в якій зобов’язав кожного мусульманина вбити письменника. За вбивство пообіцяв спочатку $2,5 мільйона, потім сума зросла до $3,3 мільйона, потім ще на $600 тисяч. Британські спецслужби не схотіли грати із смертю, а просто організували охорону письменника, і Салман Рушді досі живий, хоча серед понад півтора мільярда мусульман явно не бракує фанатиків, та й просто людей, готових вбити за непогані гроші.
Украй важливо було б встановити зв’язок між путінськими спецслужбами і планованим вбивством. І в разі, якби такі докази було пред’явлено, це могло б стати беззастережним і вирішальним аргументом на користь операції «воскресіння». У готовності Путіна і багатьох в його оточенні знищити хоч усе людство, не маю жодних сумнівів. Але це переконання, що базується на репутації цих людей, історії їхніх злочинів та інших речей, явно недостатніх для доказів причетності до конкретних злочинів. Поки що з доказів того, що замах на Бабченка готувався в Москві, пред’явлено лише версію про фотографію Аркадія, узяту з паспортного столу. Гіпотеза про те, що організатори вбивства не змогли знайти в інтернеті пари тисяч свіжих фото журналіста і дали кілерові стару фотографію з паспорта, не видається тим доказом, за допомогою якого можна приперти Кремль до стінки.
Логіка життя будь-якої спецслужби породжує їхню закритість, жорстокість, прагнення використовувати будь-які засоби для досягнення мети, контролювати суспільство, уникаючи контролю з його боку. Це нормально, але потребує контролю з боку громадян і ЗМІ. У Росії такого контролю немає, тому моя країна скочується в пітьму фашистського режиму. Дуже хотілося б, аби цей приклад моєї країни застеріг Україну від надмірної довіри СБУ і беззастережної підтримки всіх її дій. Ну, а Бабченка можна лише привітати з черговим днем народження.
Ігор ЯКОВЕНКО, Москва, спеціально для «Дня»
