Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Пам’ять, що маскує

27 серпня, 2018 - 12:44

Виявилося, що історика і правозахисника Юрія Дмитрієва із завзятістю, гідною кращого застосування, прагнуть кинути за ґрати з однієї цілком конкретної причини. 24 серпня до урочища Сандармох, яке відкрив Дмитрієв як місце масового поховання жертв сталінського терору, прибула експедиція Російського військово-історичного товариства з метою почати тут археологічні розкопки. Вибір для цієї мети РВІО міг би здатися дивним — кваліфікованих археологів там зроду не було, якщо не враховувати явну політичну спрямованість проекту. Шукати російські військово-історичні археологи під керівництвом пітерського бізнесмена Олега Тітберія (торгує портовими кранами, але вони навряд чи стануть у нагоді при розкопках) збираються рештки червоноармійців, нібито померлих у фінських концтаборах в 1941-1944 роках і похованих саме на цьому місці.

Ольга Ярова та телеканал «7х7» провели розслідування і ось що з’ясували. Почалася вся ця епопея за півроку до першого арешту Дмитрієва, коли на початку липня 2016 року в фінській газеті «Калева» вийшла стаття «Велика частина військовополонених загинула в таборах під час Війни-продовження» петрозаводського історика Юрія Кіліна. В основній частині статті він також голослівно стверджує, нібито Сандармох міг стати місцем поховання радянських військовополонених — в’язнів фінських таборів у районі Медвеж’єгорська. Щоправда, визнає Кілін, фінські історики жодних відомостей про це не мають, але це, мовляв, — їхні проблеми. Зауважу, що від Медвеж’єгорська до Сандармоха — 19 км, і возити трупи на таку відстань досить витратно. Тим паче що Сандармох перебував біля лінії фронту, й поховальна команда могла потрапити під обстріл радянської артилерії. До того ж поруч із Медвеж’єгорськом був свій цвинтар у Кархумякі.

Через два тижні, під радісним заголовком «Данные „Мемориала” о репрессиях в Карелии могут быть пересмотрены», «Известия» опублікували інтерв’ю Кіліна з тими самими висновками. Тут до нього приєднався інший петрозаводський історик, Сергій Веригін, який стверджує, знову-таки, без будь-яких підстав, що з 9,5 тисяч похованих в Сандаромоху до 6 тисяч можуть бути померлі у фінських таборах червоноармійці. Це при тому, що у фінських таборах у районі Медвеж’єгорська перебувало всього кілька сотень полонених, а поіменний список померлих військовополонених, що зберігся тут, включає лише 45 осіб. Щоправда, пізніше Веригін знизив цю цифру до «сотень загиблих» червоноармійців. Потім естафету підхопив телеканал російського Міноборони «Звезда», який показав скановані сторінки розсекречених документів, «наданих телеканалу ФСБ Росії», які й повинні були підтвердити версію Кіліна — Веригіна.

А 5 серпня 2016 року на чергових пам’ятних заходах у Сандармосі вперше були відсутні представники російської влади, явно отримавши відповідну команду, що й визнали деякі з місцевих чиновників. У червні 2017 року у Петрозаводському університеті відбувся круглий стіл «Нові документи про радянських військовополонених на території Медвеж’єгорського району в період фінської окупації (1941-1944 рр.)», де Кілін та Веригин знову презентували версію про вбитих червоноармійців. Тоді ж було створено міжнародну робочу групу, яка повинна буде проводити розкопки на меморіалі Сандармох, щоб знайти поховання радянських полонених. Нові розкопки було санкціоновано в липні 2018 року. А 28 червня Юрія Дмитрієва було заарештовано за новою сфабрикованою справою, і він й досі залишається в ув’язненні. Він вважав версію про похованих червоноармійців божевільною і був категоричним противником відповідних розкопок. Юрій Олексійович справедливо зазначав, що місце розстрілів НКВС було суворо засекречено, й фіни про нього аж ніяк не могли дізнатися. Ось його й прибрали. Напередодні початку розкопок, 23 серпня, слідство у другій справі Дмитрієва було завершено, а 21 серпня суд продовжив його арешт до 26 жовтня. Цікаво, що на розкопки «меморіальців» прокуратура наклала заборону, тож вони встигли розкопати лише 5 могил з 230. Натомість РВІО для проведення «правильних» розкопок дали «зелене світло».

Тим часом, ні прямих, ні навіть непрямих підтверджень того, що фіни розстрілювали або ховали військовополонених у районі Медвеж’єгорска, виявити не вдалося. У документах «СМЕРШ» 1942-1944 років йдеться про «злодіяння фінської вояччини» з посиланнями на свідчення фінських військовополонених і звільнених радянських військовополонених, однак без будь-якої прив’язки до Сандармоху. Але історикам добре відомо, що фінські полонені, не без підстав побоювалися, що їх можуть розстріляти, охоче підтверджували будь-які найфантастичніші версії радянських слідчих. Радянські ж полонені теж розуміли, що за перебування в полоні їх по голівці не погладять, і не схильні були суперечити слідчим, принаймні в тому, що ніяк не могло бути їхньою особистою провиною.

Історики Ірина Фліге та В’ячеслав Каштанов, що брали участь у експедиціях Дмитрієва, відзначають, що Юрій Олексійович склав поіменні списки на понад 6200 розстріляних НКВС у Сандармосі, й жодних слідів розстріляних фінами або померлих у фінських таборах червоноармійців там не було виявлено. Та якби фіни знайшли в Сандармоху поховання розстріляних НКВС, вони б негайно повідомили б про це всьому світові. Так само, як під час «Зимової війни» вони широко тиражували, зокрема у листівках, дані про знайдені трупи радянських поранених, яких пристрелили за наказом радянського командування, щоб вони не потрапили до полону.

Проте російську владу історична істина анітрохи не цікавить. Зараз експедиція РВІО почне посилено копати район Сандармоху. Експедиція може тривати не одні рік, якщо на неї будуть виділятися гроші (а щось підказує, що ще як будуть!). Увесь цей час заходи в пам’ять про жертви НКВС проводитися не будуть, оскільки територію буде огороджено для проведення розкопок. Родичі людей, розстріляних в урочищі Сандармох у роки Великого терору, вимагають скасувати «несподівані пошуки рештків червоноармійців». Але їх ніхто слухати не буде. І варто військово-історичним археологам знайти кілька невпізнаних трупів, як вони їх з легким серцем видадуть за червоноармійців, «розстріляних фінською вояччиною». Хоча переважна більшість з 22 тисяч радянських військовополонених, які померли в фінському полоні, загинули від голоду та хвороб, а не були розстріляні. Могли бути лише поодинокі розстріли, наприклад, тих, хто намагався втекти або скоїв якийсь кримінальний злочин, але таких напевно ховали поруч з табором. А потім РВІО поставить у Сандармоху грандіозний пам’ятник нібито похованим тут червоноармійцям, який покликано буде затьмарити нинішній меморіальний комплекс, присвячений жертвам Великого терору.

Маємо цілком послідовну політику, коли за допомогою пам’яті про Велику Вітчизняну війни прагнуть відібрати в правозахисників меморіальні місця сталінських розстрілів. Вже скільки РВІО й інші структури, пов’язані з російською владою, шукали поховання нібито розстріляних там німцями радянських полонених, але з нульовим результатом. Так само, коли було виявлено поховання жертв Великого терору в Биківні під Києвом і в Куропатах під Мінськом, російська влада стверджувала, нібито там також німці розстрілювали військовополонених і мирних жителів. А виявлені ще в роки війни німцями поховання жертв радянського терору під Вінницею радянська пропаганда ще тоді намагалася видати за злочини нацистів. На щастя, тепер українські історики викрили цю брехню.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments