Перший-ліпший брехун і ошуканець може розвалити цілу державу, тоді як упорядкування речей навіть в одному домі неможливе без ласки Божої.
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького

Пенсійні страждання російської опозиції

31 липня, 2018 - 12:34

Зважаючи на гостроту невдоволення, викликаного прийдешнім підвищенням у Росії пенсійного віку, розмах протестних виступів  минулими вихідними, першими після того, як закінчилася заборона на проведення масових акцій у великих містах, запроваджена у зв’язку з чемпіонатом світу з футболу, виявився мінімальним. Досить сказати, що на двох мітингах у Москві, один з яких проводила КПРФ, а інший — прихильники Навального і ті, що приєдналися до них, за оцінками незалежних спостерігачів, зібралося, відповідно, близько 12 тисяч і близько 6 тисяч осіб. А якось серйозно замислитися або над скасуванням, або принаймні над глибоким коригування пенсійної реформи влада могла б лише в тому разі, якщо на вулиці російської столиці вийшли б нехай не сто, але хоча б п’ятдесят тисяч осіб одночасно.

Факторів, які призвели до нинішньої поразки опозиції, досить багато. Тут і розпал сезону літніх відпусток, й ейфорія від Мундіалю, яка ще не закінчилася, і тотальна урядова пропаганда, яка малює довірливим обивателям неіснуючі блага від майбутньої пенсійної реформи (і це при тому, що на російському телебаченні саме словосполучення «пенсійна реформа» під забороною через нібито негативне ставлення населення до слова «реформа» загалом, з досвіду реформ 1990-х), і розкол опозиції. Об’єднання лівих та праволіберальних опозиційних сил, яке одне тільки могло б протистояти путінському режиму як повноцінний супротивник, в осяжному майбутньому видається недосяжним. Найсильніша сьогодні ліва партія, КПРФ, давно вже лише імітує опозицію чинному президентові, навіть не особливо приховуючи, що з основними лініями путінського курсу, особливо у зовнішній політиці, вона цілком згодна. Зюганов із товаришами сумлінно виконують отримане в Кремлі завдання взяти під контроль протести проти підвищення пенсійного віку (при тому, що словосполучення «підвищення пенсійного віку» на російському телебаченні теж є табуйованим — замість нього там наказано говорити про «оптимізацію існуючої пенсійної системи») і не допустити висунення на протестних мітингах політичних гасел — вимог відставки президента й уряду. Одночасно КПРФ успішно перешкоджає виникненню хоч якоїсь масової лівої опозиції, що вимагає заміни диктатури на демократію. І з лібералами комуністи Зюганова не хочуть об’єднуватися в жодному разі.

Але на правому фланзі становище з єдністю анітрохи не краще. Те, що ліберали не хочуть об’єднуватися з нинішніми комуністами — цілком зрозуміло і виправдано. У союзі із зюгановцями можна, в кращому випадку, перетворитися лише на «придворну опозицію» — але чим тоді «позасистемні» ліберали відрізнятимуться від «системних», на кшталт Кудріна та Чубайса? Гірше інше. Ліберали, навіть опозиційні до Путіна (або намагаються створити враження, як Ксенія Собчак, що є опозиційними), катастрофічно не можуть об’єднатися один з одним. Між собою вони борються навіть з більшою жорстокістю, ніж проти правлячого політичного режиму. Зараз у непримиренній сутичці зійшлися Навальний зі своїми прихильниками, залишки «Яблока», які у свою чергу роздираються фракційною боротьбою, і «Партія пермен» Геннадія Гудкова та Ксенії Собчак («ПАРНАС» давно вже не подає ознак життя). Власне, «Партию пермен» Кремль для того й створив, щоб вона не допускала об’єднання непримиренних щодо Путіна лібералів, і з цим завданням партія Гудкова-Собчак успішно справляється.

Ще одна причина щодо слабкого розмаху протестів проти пенсійної реформи криється в тому, що лідери протесту, та й багато їхніх учасників, насправді не є противниками оголошеної урядом пенсійної реформи як такої. Ще кілька років тому Навальний у програмних документах писав про необхідність підвищити пенсійний вік. Він взагалі є прихильником того, щоб пенсії гарантувала не держава, а самі трудящі за допомогою накопичувальних внесків. Тим самим, мовляв, Росія наблизилася б до США й до інших розвинених західних країн. Безперечно, пенсійна система у цих країнах є набагато ефективнішою за російську. Тільки зараз у Росії накопичувальна пенсійна система — це фейк у чистому вигляді. Держава вже неодноразово конфісковувала пенсійні заощадження громадян, і за існуючого політичного режиму буде робити це ще раз по раз, допоки в держбюджеті буде утворюватися дефіцит (а за нинішньої російської зовнішньої політики дефіцит неминучий).

Звичайно, для багатьох держав накопичувальна система є кращою. Тільки до рівня тієї самої Америки, навіть після зміни режиму, Росія буде йти, в кращому разі не один десяток років. І найближчим часом нинішнім державним пенсіям і Пенсійному фонду альтернативи немає. А запропоноване підвищення пенсійного віку гарантовано приведе десятки мільйонів людей до злиднів та передчасної смерті. Характерно, що мітинг у Москві Навальний організував за допомогою Лібертаріанської партії, яка взагалі виступає проти державної пенсійної системи. Та й більшість тих, хто активно підтримує Навального, радше сповідує ідеали «середнього класу», для якого пенсія стоїть аж ніяк не на першому місці. До того ж Олексій Анатолійович звик працювати з молоддю, яка резонно вважає, що для неї умови виходу на пенсію встигнуть змінитися ще не один раз.

Також впадає в очі, що Навальний в період підготовки нинішніх протестних акцій був набагато менш активний, ніж раніше. Чи то приховані погрози влади подіяли, чи то, передбачаючи, що протести не наберуть потрібного розмаху, і не хотів занадто тісно пов’язувати себе з програшною, на його думку, справою. А може причина в тому, що дійсно існують тісні зв’язки Навального з Кудріним, про які багато говорять? Хотілося б, щоб це було не так. Адже Олексій Леонідович є головним ідеологом підвищення пенсійного віку.

Комуністи спираються насамперед на пенсіонерів, чиє становище майбутня реформа не погіршує. З основними ж постраждалими від неї, з людьми середнього віку, жодна опозиційна сила в Росії як слід працювати не вміє. Ось і виходить, що при 90-процентному народному невдоволенні реформою конвертувати це невдоволення у значущий політичний результат виявляється нема кому. Російській опозиції потрібен новий вождь на кшталт Ніколи Пашиняна, який повів би за собою цю «мовчазну більшість». Але на разі на обрії нікого не видно.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments