Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Переклад з «путінської»

8 червня, 2018 - 13:53

- І не зрозумієш, поки я тобі не поясню, - відповів він. - Я хотів сказати: «Роз'яснив, як по полицях розклав!»

- Але «слава» зовсім не означає: «Роз'яснив, як по полицях розклав!» - заперечила Аліса.

- Коли я беру слово, воно означає те, що я хочу, не більше і не менше, - сказав Шалтай презирливо.

Л. Керрол. Аліса в Задзеркаллі

 

Якщо якогось політика (тим більше того, що стоїть на чолі держави) публічно запитати, чи погодиться він заради якоїсь мети пожертвувати суверенітетом своєї країни - навряд чи його відповідь буде ствердною. Навіть якщо цей політик, наприклад, заявить: «Так, готовий, якщо це буде потрібно для збереження життя на Землі», - виборці можуть не зрозуміти, краще не ризикувати.

Так само і на запитання, чи готовий він відстоювати національні інтереси, відповідь цілком передбачувана: «Готовий попри все!». Така відповідь прозвучить хоч у Словаччині, хоч у Словенії, хоч в Австрії, хоч в Австралії. Інакше не може бути просто тому, що не може бути ніколи.

Так що Володимир Путін в інтерв'ю медіакорпорації Китаю висловлювався, на перший погляд, цілком шаблонно. Процитуємо тут його слова: «Я виходжу з того, що Росія або буде суверенною, або її взагалі не буде. І, звичайно, російський народ завжди вибере перше». Розбуди будь-якого політика серед ночі - він без запинки відбарабанить подібну чергову фразу, навіть не прокидаючись остаточно. Те ж саме можна сказати і про його заяву, що економічні санкції не змусять РФ «відмовитися від захисту своїх інтересів».

Але і тут можна знайти щось цікаве. Варто лише задуматися, який сенс у Росії прийнято вкладати в поняття «суверенітет» і «інтереси». Адже такі еластичні словами можуть означати практично все що завгодно. Давайте розберемося, який їхній зміст взагалі - і в цьому випадку.

Слово «суверенітет», буквально «верховенство», означає, що над цією державою не стоїть ніхто і ніщо. Якщо ж ідеться про державу демократичному, це поняття слід тлумачити так, що вища влада в ній належить її  громадянам, а будь-яка інша - тим особам, яким громадяни побажають її вручити. Будь-яка спроба нав'язати їм свою волю з боку є замахом на державний суверенітет. У цьому сенсі суверенітет - практично синонім слова «незалежність».

Начебто все логічно. Але тоді звідки ж цей пафос: «Росія або буде суверенною, або її взагалі не буде»? Звучить просто як «Ворог біля воріт!». В устах, наприклад, Порошенка подібна риторика була б природною, але хіба суверенітету Росії щось загрожує? Поки що нічого подібного не помітно. У чому тут справа? Чи тільки у звичайній для політика готовності відважно кинутися грудьми на амбразуру, знаючи, що там немає кулемета - або тут є щось іще?

Усе стає на свої місця, якщо врахувати російське розуміння слова «суверенітет». Тут воно означає повноту влади монарха (як би він не називався), при якій ніхто не сміє вставати між ним і його підданими. Принцип такого суверенітету ще в XVI столітті сформулював Іван Грозний: «А жаловати есмя своих холопей вольны, а и казнити вольны же есмя».

Минуло п'ять з половиною століть, суть суверенітету тепер у Росії виражається іншими словами, але в основному залишилася колишньою. Тут її ворог - той, хто вимагає від влади дотримуватися принципів демократії (наприклад, проводити вибори без призначених заздалегідь переможців), права людини, і не перетворювати правосуддя на цирк із кіньми. Тим самим він робить замах на права суверена - государя.

Не менш цікаво йде справа з інтересами Росії. Путін заявляє про готовність їх захищати - але не уточнює, у чому ж вони полягають. Однак неозброєним оком помітно протиріччя: самі санкції явно не в інтересах Росії і її населення, оскільки не кращим чином позначаються на рівні життя в країні. Однак якщо вони не змусять РФ відмовитися від «захисту своїх інтересів», то виходить наступне: росіяни готові жити гірше, ніж могли б - в ім'я... чого?

І тут теж справа в особливій російській логіці, де інтереси країни зовсім не тотожні інтересам її громадян, які перш за все припускають комфортне, вільне, сите, а головне - безпечне життя. Інтереси Росії полягає насамперед у її міжнародному впливі.

Не мною помічено, що Путін мислить в дусі «століття імперій» 1815-1918 років, неначе не було ні двох світових воєн, ні краху колоніальної системи. В його уяві суб'єктами міжнародної політики можуть бути тільки імперії, «великі держави». Нації - лише об'єкти, пішаки і фігури великої гри, які мусять слухняно виконувати волю гравців.

Тут інтерес Росії полягає в тому, щоб увійти в число цих гравців, відстояти право на свою зону впливу, де вона буде все вирішувати, не рахуючись ні з чиїми бажаннями. І в цій галузі все знову-таки впирається в Україну - така вже доля нашої країни.

Для Путіна «українське питання» визначає перемогу або поразку. Зуміє РФ підім'яти Україну і змусити її танцювати під свою дудку - значить, вона і справді велика держава. А якщо ні - тоді й інші перестануть боятися грізних окриків із Москви. Якщо ставка така висока, то, звичайно, санкції (але ж вони і були введені у відповідь на агресію проти України) не змусять Росію відмовитися від «захисту своїх інтересів». Принаймні нині чинні санкції - хто знає, якими вони стануть у подальшому.

Моторошно, коли керівник величезної ядерної держави живе у своєму уявному світі столітньої давності. Але ще моторошніше те, що такі ж уявлення багатьох росіян. Вони до цього часу радіють тому, що «з нами знову почали рахуватися», і кожен з них заради цього готовий миритися з тим, що в його рідній країні на нього ніхто не зважає.

Інша реальність передбачає й іншу мову - точніше, інший сенс слів тієї ж мови. Про це завжди потрібно пам'ятати, чуючи заяви російських політиків і дипломатів.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments