Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

Перемога і смерть: заручники вбивчої справедливості

27 травня, 2019 - 22:54

Напередодні чергового спекотного сирійського літа в світових медіа та у експертному середовищі з новою силою спалахнули дискусії щодо долі громадянського персоналу Ісламської Держави, а також вдів та дітей терористів, які утримуються в тимчасових таборах на території сирійського Курдистану.

Зараз в кількох таборах для тимчасового утримання, зокрема у великих табірних комплексах аль-Рож та аль-Халь на північному заході Сирії в зоні контролю курдів, перебувають близько 132 тисяч осіб – жіночого персоналу, жінок та дітей бойовиків ІД, які не є громадянами Сирії та Іраку. Вони були затримані на території Сирії і розміщені в цих таборах на підставі рішень місцевих курдських судових органів, які виносилися за спрощеною, як правило, не більше як десятихвилинною процедурою.

Більшості з цих жінок в певному сенсі пощастило, що за результатами цих судів їх не було страчено як терористок, і вони потрапили в табір - без майбутнього, без надії, без елементарних засобів для існування.

Зараз, після оголошеної перемоги над ІД в Сирії, місцева влада закликає країни, з яких походять ці люди, розглянути питання їхнього повернення на батьківщину, а міжнародні організації – забезпечити їхнє перебування в тимчасових таборах.

І те і інше питання наразі є проблемними.

Багато країн, навіть з розвиненими гуманітарними і правозахисними традиціями, як наприклад, Великобританія чи Австралія, відмовляються повертати своїх громадян та навіть анулюють їхнє громадянство. Інші країни, як наприклад, США, розглядають питання репатріації, але лише після ретельного підтвердження права на громадянство та розслідування участі кожної особи у воєнних злочинах та терористичній діяльності, позаяк вони можуть становити загрозу національній безпеці. Окремо невизначеним і тому проблемним є питання визнання громадянства та репатріації дітей, які народилися на території ІД від шлюбів громадян різних країн, в тому числі, дітей-сиріт.

Наразі лише РФ масово репатріює всіх, кого з якихось причин вважає своїми громадянами, незважаючи на жодні формальності та перестороги щодо безпеки. Франція, Косово, Казахстан, Індонезія, Швеція і Німеччина також почали поступовий процес репатріації жінок та дітей, які можуть підтвердити своє громадянство. Для всіх інших – сотень тисяч громадян більш як 80 країн світу - продовжується табірне пекло, до якого вони потрапили через своє нездоланне прагнення абсолютної справедливості та нового гідного світу, де не буде місця приниженню – як це обіцяла радикальна пропаганда.

Табори виглядають як великі, вкрай погано облаштовані території під суворою збройною охороною, обнесені кількома рядами колючого дроту. Можливості виходу за межі табору – в цивільну лікарню, магазин чи на ринок за продуктами – є суворо обмеженими, і більшість утримуваних такої можливості взагалі не мають. При цьому всередині табору бракує всього без виключення – води, їжі, ліків, одягу, медичної допомоги, санітарно-гігієнічних засобів, навіть місця для розміщення утримуваних.

Все це призводить до високого рівня захворюваності і смертності від хвороб і браку їжі серед утримуваних. За словами представників курдського відділення Червоного півмісяця, щотижня в таборах гине внаслідок браку харчування та медичної допомоги до 5 дітей, а до 10 осіб потребують невідкладної медичної допомоги, яку за наявних ресурсів їм неможливо надати. При цьому курдська влада суворо контролює та іноді обмежує доступ до таборів національних та міжнародних медичних та гуманітарних організацій.

Також сили курдської безпеки регулярно проводять обшуки в таборах з метою виявлення та вилучення заборонених речей, до яких відносяться не лише зброя та наркотичні речовини, а й мобільні телефони, окремі види ліків, інструменти та деяке хатнє приладдя, яке могло б полегшити життя в таборі, але на думку охорони складає небезпеку.

Скупченість, брак найнеобхідніших ресурсів, постійна загроза насильства з боку охорони та специфіка формування громади зумовлюють проявлення усталених особливостей групової поведінки утримуваних спільнот.

Табірна спільнота, поступово накопичуючись, виявилася швидко кластеризованою і сегментованою на стабільні групи, здебільшого сформовані за принципами земляцтв, які конкурують між собою за жалюгідні ресурси. В середині численних кластерів – північно- та західноафриканського, західно- чи південноєвропейського, балканського, південноазійського тощо - найбільш впливовими є групи, які відрізняються найбільш жорстокою та деструктивною поведінкою. Найбрутальнішими, а відтак і найпотужнішими є північноафриканський і східноєвропейський кластери, та відповідно групи, сформовані з громадянок Алжиру, Тунісу та РФ.

Серед цих груп провідну роль відіграють вдови страчених бойовиків – вони є найбільш брутальними, демонстративними і відчайдушними. При цьому, їхня поведінка є радше само-деструктивною, ніж спрямованою на виживання, власне чи їхньої групи. Саме вони намагаються встановлювати «правила» в таборі. Зокрема, примушують дітей виконувати роботу в таборі, чинити спротив охороні при обшуках, наприклад, жбурляти в них камінням та влаштовувати безлад, втручаються в розподіл харчів та води, встановлюють та контролюють чергу на отримання медичної та гуманітарної допомоги.

«Правила», які вони просувають, з одного боку віддзеркалюють «закони» ІД, а з іншого, є калькою з кримінальних «понять», бо встановлюють право сили та базуються на вертикальному делегуванні насильства і простій конвертації примітивного насильства в психологічний, соціальний чи економічний прибуток.

І це легке і невимушене перетікання одних «принципів» в інші нам багато що каже не лише про ідеали і закони Ісламської Держави, але і про її походження, рушійні сили і її соціальну базу – зневірених, втомлених маргіналів, які втратили всі надії в своїх суспільствах та розглядають власну смерть як єдиний ресурс соціальних змін. Також ситуація в таборах показує, хто насправді є найбільш вразливим щодо риторики загальної справедливості, і хто зрештою залишається з наодинці наслідками цієї демагогії – найслабші і найменш захищені з тих, хто повірив в пропагандистські гасла і поринув в безодню «нового справедливого світу».

Як і жодна людська історія, історія ІД не закінчується жодним оголошенням «перемоги». Бо переможці залишаються наодинці не лише з переможеними, а і з їхніми проблемами, які, власне, і спричинили війну, а тому є насправді – проблемами спільними.

Отже нам всім, о особливо тим, хто хоча б намагається вийти за межі звичних кліше і зрозуміти природу, рушії і наслідки цього руху, доведеться жити з усім цим – і в тому числі, вирішувати проблеми та рятувати тих, хто зруйнував свої життя, свої суспільства і свої держави через своє нездоланне прагнення «абсолютної справедливості» та «побудови нового гідного світу», реалізоване під керівництвом вмілих цинічних демагогів…

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments