Одна із ознак мистецтва - це його нестримний вплив на розвинений інтелект.
Микола Хвильовий, український прозаїк, поет, публіцист

Перо в олії

15 листопада, 2019 - 17:14

У Росії люблять називати Москву Третім Римом. Але в дійсності саме Україна демонструє деякі римські риси.

Розповідають, що коли давньоримські багатії на бенкеті об'їлися делікатесів до неможливості, то тицяли собі в горло пташине перо, змочене в олії, щоб викликати блювоту. А очистивши шлунок, знову приймалися за їжу.

Така властивість притаманна і українській верхівці - що старій, «дозеленській», що нинішній. Ось що днями заявив лідер парламентської фракції «Слуги народу» Давид Арахамія:

«Взагалі я вважаю, що зарплати депутатам треба піднімати. Вона повинна бути десь 100 тисяч гривень кожному. Тоді зніметься багато спокус. Зрозуміло, що ти ніколи не переб'єш корупційні групи впливу, але, принаймні, це гігієнічна міра...

... Я для себе порахував, що політика за п'ять років каденції (якщо вони будуть) мені обійдеться в $750 000 моїх витрат. Після політики я повернуся в бізнес. Правда, я ще не вирішив в який».

Для довідки: в кінці минулого року середня зарплата в Україні склала, за словами тодішнього міністра економічного розвитку Степана Кубіва, 10 573 гривні. Трохи більше десятої частини від тієї суми, про яку говорить Арахамія.

Поділюся особистим досвідом. Нещодавно ми з дружиною возили нашого маленького сина на прийом до педіатра в приватну київську клініку. В ході огляду ми з лікарем розговорилися, і вона зізналася, що її місячний заробіток становить 9 тисяч гривень. Після цих слів я, який постійно скаржився на бідність, відчув себе багачем - я заробляв більше.

І це, повторюся, приватна клініка в Києві. Про державні лікарні в провінції я милосердно промовчу.

Але хто є більш потрібний країні, педіатр або нардеп? Діти є практично у всіх, вони постійно хворіють, так що без педіатра не обійтися. А ось нардепи ...

Чи потрібно їм взагалі платити? Ось що повідомляється про того ж Арахамію:

«За його словами, він живе виключно за рахунок своїх заощаджень, а депутатську зарплату витрачає на благодійність».

Жест, безумовно, схвальний. Зовсім не обов'язково захоплюватися Уго Чавесом, але все ж варто згадати: коли він став президентом Венесуели, то відмовився отримувати зарплату - заявив, що йому, відставному військовому, на життя цілком вистачає офіцерської пенсії. Тим більше це підходить нашим нардепам, людям далеко не бідним. Чому б їм не попрацювати на благо країни на громадських засадах? Навряд чи їм самим і їх сім'ям загрожує голодна смерть.

Однак проблема, схоже, серйозніше і глибше, ніж жадібність якихось окремих політиків. Навесні цього року ваш покірний слуга писав:

«Жирондисти, звичайно, не є якобінцями. Вони усвідомлюють необхідність глибокої перебудови суспільства і зламу старого ладу, але не готові йти заради цього на крайні заходи... Існуюча влада не змогла вирішити завдання революції, і тому потребує заміни. Однак на дворі все-таки не XVIII століття, деяка політична культура вже напрацьована, і зміни відбуваються на виборах, без насильства. Однак їх суть залишається незмінною.

Чи знадобляться Україні свої якобінці, а за ними - термідоріанці, а за тими - Бонапарт? Це залежить від двох речей: наскільки наші жирондисти на чолі із Зеленським усвідомлюють завдання, що стоять перед ними, і наскільки радикальні заходи вони готові прийняти для їх вирішення».

На жаль, дива не сталося. Припустимо, той же Арахамія міг заробляти в бізнесі скільки завгодно сотень тисяч і мільйонів - але заробляти сам. Однак з якого дива Україна - країна не дуже багата – мусила б платити депутату у десять з гаком разів більше, ніж тому ж педіатру? Чим він є таким цінним?

Схоже, в школі хтось прогулював уроки історії. Зеленський і «Слуга народу» - дійсно, Жиронда...

Хто буде українськими якобінцями? На мій погляд, простіше відповісти, хто ними не буде. Українці взагалі-то народ рішучий, але слід враховувати, що в країні є десятки і сотні тисяч людей, які пройшли горнило Донбасу. У разі чого, вони не будуть панькатися з політиками.

Електоральний успіх Зеленського і «Слуги народу» був спробою мирного, безкровного вирішення проблеми олігархії. Зрозуміло, що кожна розумна людина вважає за краще такий шлях - навіщо насильство, якщо можна обійтися без нього?

На жаль, не вийшло у Франції - не вийшло і у нас. Люди, що володіють владою і капіталами, ні в якому разі не бажають ділитися ані тим, ані іншим. Замість цього вони хочуть, щоб громадяни, які виживають (а жити на цю суму неможливо - тільки виживати) на 9 тисяч в місяць, як та ж педіатр, платили б їм по 100 тисяч. Які цим людям особливо й не потрібні - вони на сигарети більше витрачають.

Ніхто не хоче гільйотини ...

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ