Людство повинно позбутися війни, інакше війна позбудеться людства.
Джон Кеннеді, 35-ий президент США

Перша гібридна війна?

7 квітня 2010 року: революція в Киргизії
6 квітня, 2020 - 20:02
ФОТО REUTERS

Події, що сталися в Киргизії 10 років тому, в квітні 2010 року, залежно від політичних симпатій чи антипатій, називають або революцією, або державним переворотом. Що ж тоді сталося? Безлади, стихійні або, навпаки, добре підготовлені та проплачені, почалися 6 квітня в Таласі, північно-західній частині Киргизії, коли опозиція після мітингу, спрямованого проти президента Курманбека Бакієва, захопила будівлю обласної адміністрації. У відповідь на боязкі спроби беззбройних правоохоронців розігнати мітинг і звільнити будівлю обладміністрації, протестувальники застосували підручні засоби у вигляді довгих дерев’яних палиць і каменів. Очолював опозицію щойно створений Об’єднаний народний рух. Влада оголосила опозицію поза законом, так само як і призначений на 7 квітня в столиці країни Бішкеку курултай (народні збори).

Один із лідерів опозиції, колишній прем’єр-міністр Алмазбек Атамбаєв, що очолював Соціал-демократичну партію, був арештований, проте це не вплинуло на несприятливий для властей розвиток подій. Під час сутичок поліції з протестувальниками були поранені, переважно серед беззбройних поліцейських. Чотири співробітники правоохоронних органів потрапили до реанімації. Протестувальники роззброїли поліцейський спецназ, що прибув до Таласу, який  не мав щонайменшого бажання їх розганяти. Кількість протестувальників спочатку була не така вже й велика, від 500 до 1000 осіб, але поліція не мала чітких інструкцій, яким чином вона повинна діяти, і без зброї не мала бажання вступати в бійку проти каменів і палиць. До кінця дня на мітингу зібралося до 4000 осіб. Опозиція оголосила про обрання «альтернативного губернатора» та його заступника зі своїх лав.

Повторювався сценарій, подібний «революції тюльпанів», що відбулася у березні 2005 року, внаслідок якої прийшов до влади Курманбек Бакієв, і складалося враження, що хтось диктує керівникам опозиції це повторення. Почавши в середині березня з економічних вимог, відміни нещодавно підвищених тарифів на тепло та електроенергію, опозиціонери дуже швидко перейшли до політичних вимог,  визначальною з яких була відставка чинного президента, головні звинувачення проти якого, як і проти його попередника Аскара Акаєва, скинутого «революцією тюльпанів», полягали в авторитаризмі та корупції. Зрозуміло, все це було і за Курманбека Бакієва, так само як і нікуди не поділося і зубожіння, що дійшло вже до краю, основної маси населення, особливо після підвищення тарифів на комунальні послуги.

Незадоволеність зростала, її треба було лише використовувати. У ніч на 7 квітня міністр внутрішніх справ Молдомус Конгантієв, що прибув до Таласу, був захоплений опозиціонерами та побитий. Поширилися чутки про те, що він помер від отриманих ран. Аби спростувати ці чутки, опозиціонери показали Конгантієва на телекамери. Міністр виявився живим, але неабияк побитий палицями, так що обличчя у нього стало радикально багряним. Через декілька днів бідолаха був викуплений дружиною за 40 000 доларів і таємно переправлений до сусіднього Казахстану.

Головні події розгорнулися 7 квітня. Уранці в Бішкеку багатотисячний натовп прихильників опозиції, незважаючи на оголошений президентом надзвичайний стан, штурмом узяв будівлю парламенту та спробував захопити Будинок Уряду, проте натрапив на опір поліції та загонів Національної гвардії, які, щоправда, лише не пускали натовп до будівлі, але не намагалися його розганяти. Тоді в натовпі довкола Будинку Уряду з’явилися озброєні люди. Очільник Служби державної охорони Киргизії, брат президента країни Жанибек Бакієв наказав снайперам Служби державної охорони, які перебували на дахах адміністративних будівель, також і на даху Білого дому (Будинку Уряду), стріляти в озброєних бунтівників. Курманбек Бакієв пізніше стверджував, що опозиціонери першими почали стріляти по вікнах президентського кабінету, і лише після цього снайпери держохорони стріляли у відповідь.

Але сили були нерівні. Кількість озброєних опозиціонерів значно переважала  чисельність готових битися за клан Бакієвих зі зброєю в руках співробітників держохорони. Розлючений натовп узяв Білий дім штурмом. Була розгромлена будівля парламенту та підпалена будівля Генеральної прокуратури. Всього загинуло 84 людини, а поранення різного ступеня тяжкості отримали понад 1500 осіб. Протестувальники захопили телецентр, і колишній голова парламенту Омурбек Текебаєв заявив у ефірі, що «влада повністю перейшла до рук народу». Уряд пішов у відставку, а президент тікав із Бішкека до рідного Оша. Опозиція сформувала тимчасовий «уряд народної довіри» для організації нових виборів. Його очолила Роза Отунбаєва, що була міністром закордонних справ за Акаєва, але потім перейшла в опозицію до нього. Її й обрано наступним президентом Киргизії. Армія зберігала нейтралітет, а потім перейшла на бік тимчасового уряду. В ніч на 8 квітня  столицею пройшла хвиля пограбувань, за деякими даними, грабували представники мафіозних угрупувань, що склали кістяк озброєних опозиціонерів.

Удень 8 квітня 2010 року президент Бакієв дав інтерв’ю в прямому ефірі російській радіостанції «Эхо Москвы», в якому підтвердив свої повноваження як президента, не визнав своєї поразки і заявив, що збирається взяти ситуацію під контроль. У своєму зверненні Бакієв заявив про зацікавленість зовнішніх сил у дестабілізації ситуації в Киргизії. Він не вказав конкретно, яку країну мав на увазі, хоча спостерігачі не сумнівалися, що йшлося про Росію. Проте, не отримавши підтримки на півдні країни, Курманбек Бакієв 15 квітня покинув Киргизію на літаку ВПС Казахстану та попрямував до Астани, звідки через декілька днів відбув до Білорусі. 16 квітня він підписав заяву про відставку, але вже 21 квітня в Мінську відкликав її й оголосив нову владу злочинною. 8 квітня за наказом президента Росії Дмитра Медведєва до Киргизії були направлені дві роти російських десантників для захисту авіабази Кант і родин російських військовослужбовців. Володимир Путін, тоді обіймаючи посаду прем’єр-міністра, в розмові з Розою Отунбаєвою оголосив, що Росія готова надати матеріальну допомогу Киргизії, зважаючи на «особливий характер стосунків» між двома країнами.

Це поза всяким сумнівом засвідчило, хто саме стояв за поваленням Курманбека Бакієва. Він викликав незадоволеність Кремля тим, що зберіг американську базу в аеропорту «Манас» для постачання сил коаліції в Афганістані, тоді як новий уряд повністю від неї відмовився. Крім того, Курманбекові Бакієву не могли пробачити в Кремлі того, що він прийшов до влади внаслідок несанкціонованої  Москвою «революції тюльпанів». Фактично лише спецслужби Росії змогли об’єднати різношерсту опозицію та озброїти ті угрупування, які 7 квітня змогли, виступаючи на боці опозиції, захопити основні об’єкти в Бішкеку. Сама опозиція не мала ні жодного популярного лідера, ні загальної програми, і без російської участі навряд чи змогла б об’єднатися, та ще й так швидко. Перший курултай (з’їзд) об’єднаної опозиції пройшов у Бішкеку лише 17 березня, всього за 20 днів до початку протестів у Таласі. Поквапливе об’єднання опозиції відбулося після того, як Бакієв, отримавши перший транш у 450 млн. доларів із російського кредиту в 1,7 млрд. доларів, наданого під обіцянку відвести американську базу з Манаса, цю базу все-таки залишив. 22 червня 2009 року Киргизія та США підписали угоди, згідно з якими авіабаза «Манас» буде перепрофільована в Центр транзитних перевезень у міжнародному аеропорту «Манас». Після цього Росія припинила  нові транші кредиту, і доля Бакієва була вирішена.

Фактично революція (або державний переворот) 7 квітня 2010 року в Киргизії стала першою успішною гібридною війною Росії на пострадянському просторі. Інколи такою вважають війну проти Грузії в серпні 2008 року. Але там, по-перше, була неприкрита агресія з використанням російських регулярних військ. А, по-друге, її не можна назвати сповна успішною, оскільки усунути Міхеіла Саакашвілі від влади  2008 року все-таки не вдалося. Натомість у Киргизії  все відбулося за кремлівським сценарієм. Вірогідно, що подібний сценарій може бути за необхідності повторений і в інших державах Центральної Азії, де, як засвідчив досвід Курманбека Бакієва, ні поліція, ні армія не є надійним опертям влади в кризовій ситуації.

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ