Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Петербурзький форум: економіка чи пропаганда?

27 травня, 2018 - 20:58

Петербурзький міжнародний економічний форум для Росії - подія не стільки економічна, скільки пропагандистська. Так само, як, за словами Іллі Еренбурга, за часів боротьби з «безрідним космополітизмом» та «підлабузництвом перед Заходом» у «Правді» з захопленим придихом писали про те, що заїжджому голландському купцеві дуже сподобався радянський балет, так і зараз російські пропагандисти головне досягнення Петербурзького форуму бачать у тому, що його вшанували своєю присутністю глави іноземних держав, особливо тих, які ввели проти Росії санкції через анексію Криму та агресією на Донбасі. Йдеться про президента Франції Еммануеля Макрона і прем'єр-міністра Японії Сіндзо Абе.

Діалог Путіна з останнім полегшується тією обставиною, що японські санкції проти Росії носять досить символічний характер. Головна ж тема російсько-японських переговорів - це доля чотирьох південних Курильських островів (Кунашир, Шикотан, Ітуруп і гряда Хабомаї), які біли захоплені Радянським Союзом наприкінці Другої світової війни і ніколи раніше Росії не належали. Японія вимагає їх повернути, Росія ж повертати не хоче. При таких позиціях сторін шансів на розв’язання проблеми й укладення мирного договору в доступному для огляду майбутньому немає. Але і для Путіна, і для Абе продовження переговорів з курильського питання важливо із внутрішньополітичної точки зору. Японський прем'єр тим самим демонструє своїм виборцям прагнення повернути острови і намагається створити ілюзію, що це ось-ось може статися, якщо тільки продовжувати діалог із Росією і почати спільне економічне освоєння Південних Курил. Російський же президент вселяє росіянам, що зберігає твердість у відстоюванні національних інтересів в курильському питанні і що якщо робити це і далі, а заодно займатися спільним із Японією освоєнням спірних островів, то поступово японці змиряться з існуючим станом речей.

У Петербурзі Абе заявив, що сподівається, що питання про укладення мирного договору (тобто Про повернення Південних Курил Японії) буде розв’язано позитивно ще за життя нинішнього покоління. Ну, по-перше, час життя покоління до виходу на перші роди наступного в демографії - це двадцять років, що точно виходить за межі правління як Абе, так, швидше за все, і Путіна. А по-друге, така обіцянка не більш реалістична, ніж обіцянка Микити Хрущова про те, що «нинішнє покоління радянських людей житиме при комунізмі». Що ж стосується спільного російсько-японського економічного освоєння Південних Курил, то це поки що не більше, ніж благі побажання без конкретного практичного наповнення. І тут знову все впирається в політичні питання. Японська сторона вимагає, щоб освоєння проводилося на основі японського законодавства, тоді як російська сторона на це не йде і навіть особливий правовий статус південним Курильським островам надавати відмовляється, розглядаючи це як занадто велику поступку японцям.

Що ж стосується Макрона, то йому важливо було приїхати в Петербург у світлі назріваючої торгової війни між Євросоюзом і США, різкої американської опозиції «Північному потоку-2» і виходу США з ядерної угоди з Іраном. Це - не більше, ніж своєрідний спосіб налякати Дональда Трампа, знову-таки без конкретного економічного наповнення, оскільки про скасування антиросійських економічних санкцій Євросоюзу не йдеться. У свою чергу, Путін використав Петербурзький економічний форум для того, щоб ще раз полякати Захід. Він заявив буквально наступне: «Мало того, що НАТО підійшло до наших кордонів, у нас виникла підозра, що завтра Україну теж туди включать і там ще поставлять якісь радари і системи протиракетної оборони. Ну, є якісь межі, розумієте, "червону межу" не можна переходити. Давайте теж із повагою ставитися до наших інтересів». І додав, що Москва свого часу добровільно пішла на розпуск Радянського Союзу, розраховуючи, що колишні республіки СРСР залишаться дружніми Росії. «Навіщо [на Заході] підтримали державний переворот в Україні, причому збройним шляхом? Ну, навіщо ви це зробили?»

І тут Володимир Володимирович виступив у незвичайному для себе образі поборника демократії, стверджуючи, що можна було привести опозицію до влади мирним демократичним шляхом, «адже були ж при владі так звані прозахідні політики, в особі пана Ющенка і Тимошенко». Так ні ж, як вважає Путін, саме західні партнери - головні винуватці того, що відбувається в Україні, бо їм «треба було за допомогою сили збройний переворот влаштувати. Ну навіщо? Довели ось до такої кризи». А російська агресія, анексія Криму та війна на Донбасі тут начебто ні до чого.

Путін, зрозуміло, знає, що Віктор Ющенко був політичним трупом ще задовго до 2014 року. А Юлія Тимошенко в дні, коли відбувалася Революція гідності, сиділа в тюрмі, і вимоги її негайного звільнення якраз і лунали на Майдані. Тому ні Ющенка, ні Тимошенко привести до влади мирним демократичним шляхом у лютому 2014 року не було жодної можливості. Але Ющенко давно вже ніякої політичної ролі в Україні не грає. А ось Тимошенко грає, причому досить активну. І, думаю, Путін згадав її прізвище зовсім не випадково. У Кремлі розуміють, що відверто проросійський кандидат на майбутніх виборах президента України ніяких шансів не матиме. І вирішили, за принципом меншого з усіх лих, поставити на Тимошенко, пам'ятаючи про те, що під час її перебування прем'єром із нею вдавалося домовлятися на основі загальних корупційних інтересів, зокрема про кабальний для України газовий контракт.

Що ж стосується слів про «червону лінію», то на Заході цей термін сприймається як та межа, за якою вже йдуть військові дії. Треба розуміти так, що розміщення в Україні будь-якої американської або натовської військової інфраструктури, так само як і включення України до Північноатлантичного альянсу, викличе війну Росії не тільки проти України, але й проти країн НАТО на чолі з США. Однак, як показав сумний досвід війни в Сирії, проти американців, так само як і проти найбільш боєздатних армій їхніх союзників, російська армія звичайну війну вести не в змозі. Залишається тільки або партизанська війна, або термоядерна. Але для партизанської доведеться заманювати армії НАТО на російську територію, а вони навряд чи захочуть її окупувати. Термоядерна ж війна буде самогубною для всіх, причому, враховуючи нерівність у технологіях, для Росії вона буде ще більш самогубною, ніж для Америки.

Проте Росія продовжує лякати Захід. Весь Рунет буквально переповнений матеріалами про те, що російські ракети, танки, літаки, вертольоти, спецназівці тощо - найкрутіші в світі, що американці та інші натовці їх бояться, не мають коштів із ними боротися і жахаються. Зрозуміло, у західних експертів подібна пропагандистська ахінея викликає тільки усмішку. Якби вже хотіли переконати Захід у російській військовій потужності, то треба було б відповідні матеріали не на пропагандистських ресурсах розміщувати, а направляти через подвійних агентів та інші більш тонкі дезінформаційні канали. Але Москва переслідує головну мету - задурити власний народ, а також вплинути на пацифістські кола Заходу, щоб ті натиснули на свої уряди, що з Росією краще дружити. Але навіть у проросійськи налаштованої частини західного суспільства подібна пропаганда вже не викликає довіри.

Загалом, за що Кремль не візьметься, будь-то міжнародний економічний форум або збройні сили, виходить сама пропаганда. Бо тільки пропаганда у Москви добре виходить.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments