Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Помилка Єльцина

Американська бібліотека Білла Клінтона розсекретила низку документів, що належать до періоду з 21 квітня 1996-го по 31 грудня 1999 року
4 вересня, 2018 - 10:26

Документи зокрема стосуються переговорів Клінтона і Єльцина. У Кремлі негайно поспішили заявити, що з ним це розсекречення не погоджували. Цілком можливо, що не погоджували, але жодних протестів із Москви не було, значить, ніякої шкоди для себе в цій публікації там не бачать. Найцікавіше в цих паперах — це розповідь Єльцина про те, як він зробив Путіна своїм наступником.

У телефонній розмові з Клінтоном, яка відбулася 8 вересня 1999 року, російський президент охарактеризував Путіна таким чином (далі в зворотному перекладі з англійської): «У найближчі кілька днів у Вас буде зустріч із паном Путіним. Я хотів би зараз коротко розповісти Вам про нього, щоб Ви зрозуміли, що він за людина. Я багато думав про те, хто може бути наступним президентом Росії 2000 року. На жаль, на той час я не міг знайти жодного відповідного кандидата. Врешті-решт я зустрів його, Путіна, і вивчив його біографію, його інтереси, коло його знайомств тощо. Я з’ясував, що він надійна людина, яка добре знається на тих питаннях, що лежать у сфері його компетенції. Водночас він скрупульозна і сильна людина, дуже комунікабельна. І він легко може встановити хороші відносини і контакт із тими людьми, які є його партнерами. Я впевнений, Ви знайдете в ньому вкрай кваліфікованого партнера. Я дуже сильно переконаний, що він переможе на виборах 2000 року. Ми працюємо над цим відповідним чином».

А коли Єльцин і Клінтон зустрілись особисто 19 листопада 1999 року в Стамбулі, американський президент запитав російського колегу: «Хто виграє вибори?» І Єльцин упевнено відповів: «Путін, звісно ж. Він буде наступником Бориса Єльцина. Він демократ і він знає Захід». «Він дуже кмітливий», — зазначив Клінтон, який уже встиг поспілкуватися з Путіним. «Він жорстка людина, — продовжував Єльцин. — У нього є внутрішній стрижень. Він внутрішньо жорсткий, і я зроблю все можливе, аби він переміг на виборах — у рамках закону, звичайно. І він переможе. Ви робитимете справу разом. Він продовжить єльцинську лінію на демократію й економіку і розширить контакти Росії. Для успіху в нього є енергія і мізки».

Що ж, чимало рис Путіна Єльцин підмітив доволі точно. Його наступник справді непогано знається на тих питаннях, які стосуються до сфери діяльності ФСБ: чи то вербування, психологічна обробка співрозмовника, добування й аналіз інформації, створення психологічних портретів союзників і противників, боротьба проти дисидентів (опозиції) за допомогою провокацій, шантажу, вбивств, психіатричних спецлікарень, депортацій тощо, дезінформація російської і зарубіжної громадськості, субсидування тероризму за кордоном, підривні дії проти неугодних урядів та інші «активні заходи». Те, що він комунікабельний і легко може встановити дружні контакти зі своїми співрозмовниками, теж підтвердилося. Путін без зусиль зав’язав відносини з багатьма впливовими західними політиками і до певного часу успішно забивав їм баки. Знання Заходу колишньому резиденту КДБ в Дрездені, як і хороше знання німецької мови, дуже знадобилися. Жорсткість і енергійність теж виявились властиві Путіну, перш за все щодо своїх політичних противників усередині Росії (втім, у випадку еміграції він теж намагається опозиціонерів дістати). І контакти з Заходом єльцинський наступник до певного часу розширював. Лише після агресії проти України 2014 року пішов зворотний процес, хоча Путін усе одно намагається компенсувати дефіцит спілкування з першими особами західної політики контактами з маргінальними західними політиками ультраправого й ультралівого напряму і з лідерами недемократичних режимів Азії. І мізками Путін непогано працює, та лише в плані зміцнення особистої влади і багатства.

Силу ж Путін розуміє перш за все як право сильного, і лише в цьому сенсі його можна назвати сильною людиною. Парадоксально, але Володимир Володимирович, цілком імовірно, навіть задоволений, що американці розсекретили переговори між Єльциним і Клінтоном щодо його скромної персони. Адже саме таким, яким його охарактеризував Єльцин, Путін хотів би постати в очах західної громадськості, і над створенням саме такого образу президента «на експорт» посилено працює російська пропаганда. Крім того, ті не дуже численні єльциністи, які є в Росії, ще раз тричі подумають, перш ніж примикати до непримиренної опозиції. Принаймні жодної шкоди іміджу Путіна нинішня американська публікація не завдає. Якщо чий імідж і страждає, то імідж Єльцина.

Що ж до демократії, то принаймні за життя Єльцина Путін намагався вдавати свою прихильність до демократії, однак не простої, а суверенної. А ось після смерті першого президента РФ наступник перестав так часто говорити про демократію, чому й термін «суверенна демократія» зник із використання через непотрібність.

У розмові 21 квітня 1996 року, напередодні президентських виборів, Єльцин просив Клінтона не вірити комуністам і попереджав, що вони «хочуть прибрати кордони між колишніми радянськими республіками. Вони хочуть повернути Крим, вони навіть розмірковують про повернення Аляски». Насправді ж анексував Крим аж ніяк не комуніст Зюганов (хоча він цю анексію гаряче підтримав), а єльцинська креатура Путін. І він же не надто дотримується пострадянських кордонів, що доводиться відторгненням від України Криму і частини Донбасу, а від Грузії — Абхазії і Південної Осетії (Єльцин принаймні не йшов на формальне визнання незалежності цих двох самопроголошених республік, хоча відділялися від Грузії вони за його активної участі). Щоправда, на Аляску Володимир Володимирович навряд чи зазіхне, оскільки не горить бажанням зустрітися зі збройними силами США, маючи гіркий урок.

Напевно, Борис Миколайович усе-таки погано розумівся на людях. А може, його особливо не турбувало, які зовнішньополітичні авантюри затіє наступник. Головне — щоб не допустив до влади тих, хто може зачепити особисте благополуччя його, Єльцина, і його сім’ї. І в цьому плані Путін не підвів. Не хотілося б вірити саме в такий хід думок першого російського президента, але виключати його не можна.

Борис СОКОЛОВ, професор Москва

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments