Влада спирається на всіх, хто живе в брехні.
Вацлав Гавел, чеський політик та громадський діяч, дисидент, критик комуністичного режиму, драматург та есеїст, дев'ятий та останній президент Чехословаччини та перший президент Чехії

Поїздка, якої не було

або Поговорімо про погоду
6 січня, 2018 - 11:36

Стародавні філософи вчили, що дивитися - ще не означає бачити. Однак сучасні політики вважають за краще розгортати цю мудрість зворотним боком: навіть якщо ти щось бачиш, зовсім не обов'язково на це дивитися. Навпаки, часом буває дуже вигідно не помічати очевидного. Вигідно якщо не стратегічно, то хоча б тактично.

З російською агресією проти України саме так і сталося. Всі європейські політики бачили, як одна країна, наплювавши на загальноприйняті правила, відхопила солідну частину території іншої і влаштувала збройний конфлікт у ще одній частині цієї країни. Бачили - але намагалися не дивитися.

Зовсім нещодавно існувала реальна надія, що такий стан зміниться. Український міністр закордонних справ Павло Клімкін запросив свого німецького колегу Зигмара Габріеля 4 січня разом з ним відвідати Донбас і ознайомитися з тамтешнім станом справ. «У нас немає реального припинення вогню. Тільки за останні дні у нас було більше 60 обстрілів, понад третину з них - із забороненої зброї. Ми втратили трьох наших воїнів, 15 поранених... Росія продовжує тактику контрольованої ескалації на Донбасі... Ми все це бачимо не тільки за обстрілами, а й за тим, як ОБСЄ не може реально контролювати те, що відбувається на окупованій території», - цитують ЗМІ слова глави українського зовнішньополітичного відомства.

Все це передбачалося показати пану Габріелю. У міжнародних справах дуже важливо зберігати дипломатичність, тому ми не будемо вживати вираз «ткнути носом». Просто варто відзначити, що після цього названому панові було б дещо важче робити вигляд, ніби на сході України нічого особливого не відбувається. На жаль, поїздка зірвалася - як повідомили, через погодні умови. Але до цього ми ще повернемося, а поки варто сказати пару слів про те, яке значення міг би мати рядовий вояж двох міністрів  якоюсь територією. Тут важливі два питання: чому саме Німеччина і чому саме Зігмар Габріель?

З самого початку україно-російського конфлікту в 2014 році в ньому особливу роль грала позиція Німеччини - найбагатшої і найвпливовішої європейської країни. США знаходяться далеко, і справи Старого Світу стоять для них аж ніяк не на першому місці, а от Європа кровно зацікавлена ​​в стабільності на своїй території. При цьому очевидно, що будь-яка європейська справа має мало шансів на успіх без участі Німеччини.

Природно, що Берлін з самого початку брав активну участь у Мінському процесі. З одного боку, позиція у нього завжди була цілком проукраїнською. Однак не варто забувати, що саме Ангела Меркель свого часу відмовила Барака Обаму від озброєння України (цим озброєнням США стурбувалися лише зовсім недавно) - нібито цей крок міг би тільки посилити конфлікт на Донбасі.

Ситуація для ФРН і справді складна. У перекроюванні кордонів на європейському континенті вона зовсім не зацікавлена, але німецький великий бізнес занадто тісно пов'язаний з російським. До того ж позиція самої Меркель у своїй країні не надто стійка - її крісло підхитують ті сили, які мають тісні контакти з Москвою.

Тут ми переходимо від становища Німеччини до особи самого Зигмара Габріеля, персони більш ніж примітної. Для початку варто згадати, що цей політик очолює з 2009 року Соціал-демократичну партію Німеччини. Безумовно, соціал-демократія - напрямок поважний і шанований, і приналежність до нього жодним чином не може паплюжити державного діяча. Але не можна забувати про специфіку сучасної німецької соціал-демократії, адже це саме те явище, яке породило, зокрема, Герхарда Шредера - одного із стовпів європейської корупції (поряд з Сильвіо Берлусконі і самим Володимиром Путіним) і нинішнього голову ради директорів «Роснефти». Що ж, скажи мені, хто твій друг... Якщо в горах голосно крикнути: «ЕсДеПеЕн!» - відлуння відгукнеться «Росія!».

Але це дрібниця порівняно з тим, чим відзначився сам герр Габріель. Наприклад, у серпні 2014 року він наполягав, що Крим не може повернутися до складу України. Пізніше німецький соціал-демократ вимагав скасування санкцій проти Росії - скасування безвідносно до того, чи буде Москва дотримуватися Мінських угод. Понад те, з самого початку донбаського конфлікту Зігмар Габріель виступав за «федералізацію» України. Навряд чи в його заявах знайдеться щось таке, під чим не були б готові підписатися в Кремлі.

Минулого року, як відомо, в двох провідних європейських країнах, у Франції та Німеччині, вирішувалося питання про владу. Росія, на той час уже впевнено приміряючи на себе імперський мундир, просувала до керівництва цими державами своїх кандидатів. У Франції це була Марін Ле Пен, яка в результаті програла вибори Еммануелю Макрону. У Німеччині ж Москва спочатку ставила саме на Зигмара Габріеля. Проте врешті-решт і його визнали дуже одіозним. Габріель вибув з гонки за перше місце, зате зміг очолити німецьку зовнішню політику.

Мабуть, Зигмара Габріеля можна назвати в німецькій політиці фігурою не просто пересічною, а типовою - він і справді втілює той тип діячів, для яких realpolitik понад усе. Якщо вигідно дружити з агресором - що ж, будемо з ним дружити.

Ось тільки як бути з самим фактом агресії - із захопленими територіями, з убитими людьми, з розореними містами і селами? Передбачалося, що поважному європейському політику все це покажуть у повному вигляді, адже його український колега Павло Клімкін напевно подбав би про це (фактичного матеріалу за останні чотири роки на Донбасі накопичилося більш ніж достатньо). Якщо ти на власні очі бачив зруйноване місто, після цього буде дуже важко прикидатися, що місто не зруйноване. Тим більше важко в сучасній європейській країні, де є і незалежна преса, і опозиція, і громадська думка. Realpolitik - це, звичайно, realpolitik, але ж і факти - теж факти.

Мабуть, спільна поїздка Клімкіна та Габріеля на Донбас змогла б дещо змінити в європейській політиці. Хай не радикальним чином, але все ж змінити.

На жаль, цьому завадила погана погода. Що ж, буває. Як відомо, в світському суспільстві завжди так - коли нема про що говорити, говорять про погоду.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments