Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Позасудовий вирок

27 вересня, 2017 - 18:34

Заступника голови Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умерова названо винним у сепаратизмі. За незгоду з анексією Криму окупаційний суд засудив його до двох років позбавлення волі у колонії-поселенні. Крім того, Ільмі Умерову на два роки заборонено займатися публічною і викладацькою діяльністю. Офіційна причина - інтерв'ю кримськотатарському телеканалу ATR. У травні ФСБ Росії звинуватила заступника голови Меджлісу в посяганні на територіальну цілісність Росії після того, як він сказав, що Крим - не Росія, а окупована територія, яка підлягає поверненню Україні.

У справі проти Умерова немає жодного доказу. Як зізналася на суді "експерт" сторони обвинувачення, при класифікації висловленої в інтерв'ю думки як заклику до дії вона керувалася суто суб'єктивним розумінням. При цьому експертиза оцінює не відеозапис за участю Умерова, де той говорив кримськотатарською мовою, а роздрукований переклад, який був сильно спотворений. Пояснюючи, чому досліджувався переклад, а не оригінальний текст, звинувачення повідомило, що інтерв'ю велося іноземною (кримськотатарською) мовою.

Одним з "доказів провини" в матеріалах справи було представлено довідку про перетин Умеровим адміністративного кордону з Кримом, коли він їздив у справах на материкову частину України. Що це доводить? - А нічого. Поїздка, за словами звинувачення, не має жодного стосунку до інтерв'ю. Слідчі просто додали цей факт, бо змогли його виявити.

Окупаційний прокурор просив для Умерова 3,5 року умовно. Але суд збільшив покарання і позбавив волі літню людину, яка страждає від багатьох хронічних захворювань, підтверджених документально. Вирок став шоком для всіх. Адвокат Фейгін уже розповів, що, на його думку, навколо цієї справи ведеться брудна політична гра. Сам Ільмі Умеров після оголошення вироку підтвердив, що попри все залишається переконаним прихильником повернення анексованого Криму під контроль України. "Попри таку ситуацію я ще раз заявляю, що не змінюю переконань, не змінюю своїх поглядів і залишаюся переконаним прихильником повернення Криму Україні. Вважаю анексію - анексією, окупацію - окупацією, а нинішню владу - злочинною", - сказав він .

Перше, що потрібно розуміти, - це не вирок. Це робота з легалізації анексії Криму. Мають рацію ті, хто вважає, що нарочито суворими вироками країна-окупант дає сигнал усім жителям окупованого Криму - насамперед кримським татарам і політичним українцям - зачаїтися, мовчати. Вироки Ахтему Чийгозу, Ільмі Умерову, Миколі Семені і багатьом іншим свідчать про те, що країна-окупант розправляється з тими, хто називає окупацію - окупацією. Російська Федерація планомірно знищує кримськотатарську й українську політичні суб'єктні спільності. Перед нами приклад показової розправи для науки іншим.

Нещодавно українців обурила мапа, яку склали в Transparency International, де Крим і Російська Федерація були позначені одним кольором. Тоді правозахисники пояснили, що в одному разі не відносять анексований півострів до країни-окупанта. Їх цікавить тільки рівень свобод на певній території. Мовляв, у Криму, де діє російське законодавство, рівень прав і свобод громадян такий самий, як і в Росії - "невільний". Про те, що Російська Федерація все ж відрізняється від окупованої території – так само, як садист відрізняється від жертви, з якою перебуває в одній катівні - правозахисники вважали за краще промовчати.

Представники міжнародних правозахисних організацій знову і знову повторюють, що те, що відбувається в Криму, - це не переслідування за етнічною і національною ознакою. Один з нових російських пропагандистських трендів - представити кримські репресії як типовий для Росії тиск на інакомислячих. Здійснюються спроба прирівняти думку російського ліберала, який стверджує, що краще демократія, ніж путінізм, до позиції українських громадян, які продовжують вважати себе окупованими і не бажають вливатися в російські провладні чи опозиційні групи.

Незгодні - це в Росії. На окупованих територіях українських громадян переслідують за те, що вони проголошують приналежність до Української держави, нації, народу. Їх примушують до виїзду, садять до в'язниць і психушок, викрадають і катують за те, що вони усвідомлюють, що перебувають в окупації і не перестають про це нагадувати іншим.

Про реінтеграцію територій ми чуємо щодня. Про пенсії, допомоги, перетин лінії розмежування. Однак єдиною гарантією безпеки українських громадян, що залишилися в заручниках у країни-агресора, може бути тільки деокупація захоплених територій і повернення їх в українське правове поле. І тут нерідко можна почути про дипломатичний шлях і необхідність "повертати не території, а серця". У країні ведеться суперечка. Нам кажуть, що окуповані території треба реінтегрувати, бо це - мирний і гуманний спосіб в порівнянні з військовою операцією. Таким чином класичне поняття деокупації - припинення режиму окупації різними методами - непомітно підміняється винятково військовим, силовим звільненням захоплених територій. А реінтеграція - відновлення громадянства після його втрати - трактується як єдино прийнятний для України шлях.

Суди над людьми, що не бояться констатувати факт іноземної окупації українських територій, як і шельмування всередині країни тих, хто вимагає: "Спочатку деокупація - потім реінтеграція", - це один і той самий процес. Він спрямований на те, щоб не дати сформуватися потужному запиту на деокупацію по всій території України (як окупованій, так і вільній). Росія досі сподівається на визнання анексії Криму. Тому їй потрібно, щоб ми - українські громадяни - хотіли "припинення війни" замість відновлення територіальної цілісності країни і перемоги над ворогом.

Прикладів того, як факт окупації українських територій оминається навмисно в українському публічному дискурсі, більш ніж достатньо. Це й промови про "ефективно неконтрольовані території Донбасу" і про "Крим, у якому багато українських патріотів". Таке відчуття, що суспільні настрої на захоплених ворогом землях повинні змусити українців забути, що наші співгромадяни четвертий рік перебувають в окупації. Що вони різні. І їх усіх потрібно звільняти. Замість механізмів деокупації нам пропонується поміркувати про те, чи хочуть мешканці окупованих територій повернення до складу України. Випадки громадянської мужності і публічної української позиці навмисно представляються "інакомисленням" - красивою, але нечисленною "іншою думкою", відмінною від загального "русскомірського екстазу".

У той час як російська каральна машина витруює окупацію зі свідомості жителів захоплених територій, російська пропаганда формулюванням "переслідування інакомислячих" підміняє зміст розправ з представниками суб'єктних політичних груп (кримськотатарської та української). А в цей час "корисні активісти" бережуть жителів вільної України від усвідомлення всього того кошмару, який відбувається з нашими співгромадянами на окупованих землях.

Ми повинні чітко розуміти, що окупаційний суд засудив Ахтема Чийгоза, Ільмі Умерова та Миколи Семену за те, що вони - українські громадяни - навіть в окупації усвідомлюють свою українську державну приналежність.

Це не Ільмі Умерова сьогодні засудили до двох років колонії. Це кожному з нас зачитали відстрочений вирок. Нам показали, яка доля чекає на українських громадян, якщо режим російської окупації не буде припинено нашими спільними дипломатичними, військовими, правовими, економічними та культурними зусиллями.

Інакомислення і протидія окупантам - це не одне і те ж. Ось про що нам всім пропонується забути. Ось про що нам не можна забувати в жодному разі.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments