Справжня особиста свобода неможлива без економічної безпеки і незалежності. Голодні та безробітні люди — це кадри для диктатури.
Франклін Делано Рузвельт, 32-ий президент США, демократ.

Право сили

Маючи справу з Росією, завжди слід пам’ятати про її ідеологію — фактопоклоніння
5 листопада, 2019 - 10:57

Сила  завжди права. І до  цього все зводиться. А слабкість завжди винна. Або краще  сказати так:  бути  сильним — це добро, а бути слабким — зло.

    Джек Лондон. Морський вовк

 

У жовтні відомий телеканал HBO (що прославився останніми роками «Грою престолів») випустив міні-серіал «Катерина Велика». Лише чотири короткі серії, але подивитися їх цілком варто.

Серіал цей гранично відвертий. Ідеться аж ніяк не про інтимні сцени — ними у наш час можна здивувати хіба що першокласника, все-таки про кодекс Хейса вже багато десятиліть ніхто не згадує. Але ці чотири серії чесно і без зайвих подробиць відповідають на запитання: «На якій підставі Катерина, абсолютно стороння німецька принцеса, без жодних законних прав на російський престол, посіла його?».

Відповідь на нього не претендує триматися в рамках пристойності: трон вона посіла на тій підставі, що виявилася для цього достатньо сильною. Брати Орлови пішли за Катериною, гвардія пішла за Орловими, а решта — включаючи наймогутнішого вельможу графа Нікіту Паніна — скромно промовчала... Сила права? Законний порядок престолонаслідування? Ні, не чули.

Законного імператора Петра III, чоловіка Катерини, скинули й убили ще до початку серіалу. Інший повалений імператор, Іоанн, гине вже у першій серії. Спадкоємець престолу, син Катерини Павло, подібно до пуделя, стрибає через тростинку своєї матері. Право сили повсюдно торжествує над силою права.

Серіал HBO примітний тим, що навіть не намагається виправдати захоплення влади Катериною з моральної точки зору. Немає й натяку на те, що, наприклад, Петро III був поганим правителем і занапащав країну, а його мудра дружина утримала імперію на краю загибелі. Нічого подібного. Ніякої моральності тут немає, є факт — а факт полягає в тому, що на російському престолі сидить Катерина. Для тих, кому це не подобається, є Таємна експедиція, спадкоємиця Таємної канцелярії.

Отже, можна спокійно переступити через будь-які закони, силоміць захопити владу — а потім глибоко старою бабцею померти у своєму ліжку і залишитися в історії з прізвиськом «Велика». Це Росія, панове.

І мало хто помічає, що подібний погляд узагалі характерний для цієї країни. Через півтора століття після подій серіалу на виборах до Установчих зборів есери набрали 40 відсотків голосів, але що з того? У більшовиків було достатньо сили, аби розігнати Установчі збори і розстріляти демонстрацію на їх підтримку. Так, справа у результаті обернулася громадянською війною, але і її виграли червоні (мимохідь захопивши й Україну), які зробили ставку на чисте насильство. Тільки воно й спрацювало.

Минули десятиліття — і що ж? Російські лідери — і Єльцин, і Путін — не втомлювалися підкреслювати, що Крим — ніяка не спірна територія, це однозначно Україна. Але на початку 2014 року Росія виявилася сильною, а Україна слабкою. І тільки це мало значення. Москва скористалася станом справ, аби захопити Крим і вторгнутися на Донбас. Світовій спільноті тільки й залишалося, що бурмотіти про повагу до міжнародного права — без будь-яких спроб підтримати це право справою. Росія продовжує міркувати у дусі Катерини: якщо ми достатньо сильні, щоб узяти щось, ми це щось візьмемо. А решта втреться, їм не звикати. І решта, на жаль, справді втерлася. Радує лише те, що хоча б Україна втиратися не побажала.

Преклоніння перед фактом — тобто перед сьогоднішнім станом справ — риса типово російська, і про цю особливість національної психології варто пам’ятати завжди. Особливо коли сідаєш за стіл переговорів із представником цієї держави. Неважливо, які у Катерини права на престол — важливо, що вона в даний момент його посідає. Неважливо, які в Росії права на Крим — важливо, що нині вона фактично його контролює.

І не йдеться про самих лишень мешканців Кремля. Безумовно, серед росіян чимало таких, які поважають право і закон. Проте тон усе ж задають прихильники принципу «Що наше, то наше, а ось про ваше ми зараз і поговоримо». І такий підхід поки що працює. І США, і європейські держави, і решта світу — всі вже прийняли той погляд, що Крим із точки зору міжнародного права, звичайно, Україна, але фактично — Росія, і друге набагато важливіше за перше. Так само після 1940 року цивілізовані країни не визнавали радянської анексії Литви, Латвії й Естонії — що, втім, не заважало їм вести справи з СРСР. Схоже, тепер і Україні належить на роки і десятиліття наперед готуватися до чогось подібного.

Маючи справу з Росією, завжди слід пам’ятати про її ідеологію — фактопоклоніння. Адже це і є ідеологія капітана Вовка Ларсена. Неважливо, кому належить за правом якась територія — важливо, хто реально володіє нею. Кремль скаже саме це, а населення РФ радісно йому зааплодує.

Що ж, спасибі каналу HBO. Він принаймні показав українцям, із ким вони повинні мати справу. Позбавив ілюзій.

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ