Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

Про «ідеали» під час війни

Чого вартий черговий звіт Human Rights Watch?
22 січня, 2019 - 11:50

«Протягом 2017 року бойові дії на сході України супроводжувалися з боку всіх учасників збройного конфлікту систематичним іґноруванням Мінських угод 2015 року і загрозою цивільному населенню та інфраструктурі. Обидві сторони і далі діяли в атмосфері повної безкарності за пов’язані з конфліктом тортури та свавільні таємні затримання людей. Влада виявилася неспроможною притягнути до відповідальності винних у нападах на журналістів. Нові заходи уряду було спрямовано на подальше згортання плюралізму ЗМІ, нові правила обмежували свободу висловлювань і об’єднань, а нові законопроекти запроваджували додаткові обмеження».

Як ви вважаєте, про фрагмент якого документа йдеться? Так, саме про початок присвяченого Україні розділу чергового щорічного звіту знаної правозахисної організації Human Rights Watch про становище з правами людини у світі. Назва цього звіту — World Report 2018, проте розповідає він про події 2017 і частково навіть 2016 року. Як на мене, в добу інтернету таке запізнення з описом й оцінкою того, що відбувається у світі, виглядає досить дивно і наводить на думку про забюрократизованість Human Rights Watch, бо ж оперативність є органічною чеснотою інформаційної доби, та, зрештою, це справа самих правозахисників. А от що не є виключно їхньою монопольною справою — це оцінка подій під ракурсом захисту прав людини. І, звичайно, не випадає заперечити, що об’єктивність звіту Human Rights Watch теж має стати предметом оцінки з боку незалежних експертів.

Отже, цитата: «Збройний конфлікт на сході України між українськими урядовими силами (в оригіналі the Ukrainian government) та підтримуваними Росією збройними сепаратистськими угрупованнями триває вже четвертий рік. Наприкінці січня та на початку лютого всі сторони конфлікту масовано обстрілювали населені пункти, що призвело до серйозних пошкоджень важливих об’єктів цивільної інфраструктури та жертв серед цивільного населення». Маємо традиційне для Human Rights Watch ігнорування причин «конфлікту» (який багато ким у світі визнається війною), його мотивів і міри втручання в нього ззовні. Дуже «лагідним», а отже, неправдивим, як на мене, є формулювання «підтримувані Росією збройні сепаратистські угруповання», в оригіналі separatist armed groups supported by Russia. Йдеться-бо про два армійські корпуси, що безпосередньо підпорядковані російському командуванню, з російськими генералами й офіцерами на командних посадах вищої та середньої ланок, вдягнених у новітні російські однострої тощо. На додачу, варто було би вказати, хто саме має звичку маскувати свої вогневі позиції серед цивільних будов, провокуючи тим самим вогонь у відповідь по цих будовах Але ці речі звіт обходить, вони правозахисникам нецікаві.

Далі маємо щі більш цікаві моменти. Наступна цитата: «Перспективи правосуддя щодо пов’язаних зі збройним конфліктом порушень, а також щодо злочинів, скоєних під час акцій протесту «Майдан-2014», які призвели до зміни українського уряду, і щодо масових заворушень в Одесі і далі є примарними. У вересні суд у Чорноморську (Одеська область) виправдав усіх 19 звинувачених у злочинах, пов’язаних із масовими заворушеннями в Одесі 2 травня 2014 року, під час яких майданівців і антимайданівців було нацьковано одне на одного. Як наслідок 48 загиблих і понад 200 зазнало тілесних ушкоджень. Усі 19 фіґурантів кримінального провадження є активістами антимайдану...» Російський текст, присвячений цим подіям, ще цікавіший (до речі, чому на сайті Human Rights Watch текст звіту про Україну поданий ще й російською мовою? Хіба це державна мова України?): «В сентябре суд в Одессе оправдал всех 19 человек, проходивших по делу о массовых беспорядках 2 мая 2014 г., когда в результате столкновений между сторонниками и противниками Евромайдана 48 человек погибли и более 200 получили ранения». Маємо відверту неправду, простіше кажучи, брехню: на початку травня 2014 року зіткнення в Одесі точилися між путінською агентурою, що мала на меті створення «Одеської народної республіки» як частини «Новоросії», та захисниками цілісності Української держави. Які «майданівці» й «антимайданівці» (pro-Maidan and anti-Maidan groups в оригіналі) у травні 2014-го? У цей час у країні діяла конституційна влада, працювали уряд і парламент, тривали очищення й відновлення силових структур. Так, збройний антидержавний заколот в Одесі мав наслідком численні людські жертви. Проте якби він не був придушений, що б залишилося від Одеси нині? Ну а якщо хтось і нацьковував учасників тих подій один на одного, то їхні прізвища Путін і Сурков — його «уповноважений з підривних дій в Україні». Чом би не назвати прямо винних у тих жертвах? Чи це «неполіткоректно»?

Утім, читаємо далі: «Український уряд вжив певних заходів у напрямку обмеження свободи ЗМІ та висловлювань, обґрунтовуючи це необхідністю протистояти військовій аґресії Росії на сході України та антиукраїнській пропаганді... 15 травня Петро Порошенко, посилаючись на інтереси національної безпеки, підписав указ про заборону в Україні провідних російських компаній та їхніх веб-сайтів. Заборона стосувалася російських соціальних мереж, якими щодня користувалися мільйони українців; програмного забезпечення для бухгалтерського обліку та обробки лінгвістичної інформації; веб-сайтів багатьох російських телевізійних каналів та інших медій; пошукової системи «Яндекс» і її різноманітних сервісів. У червні суд скасував виправдувальний вирок 2016 року журналісту Руслану Коцабі, якого було звинувачено в державній зраді за заклик бойкотувати мобілізацію. На час написання доповіді триває повторний розгляд його справи. Українська влада не провела серйозного розслідування щодо проурядового сайта «Миротворець», який у 2016 та 2017 роках оприлюднив особисті дані сотень журналістів, що працюють у підконтрольних сепаратистам регіонах. Дії «Миротворця» були офіційно підтримані деякими урядовцями. В липні та серпні Служба безпеки України (СБУ) вжила заходів щодо трьох російських і двох іспанських журналістів: на підставі звинувачення в антиукраїнській «пропаґанді» кільком було заборонено в’їзд в Україну, а кількох вислали з країни з подальшою забороною в’їзду на різні терміни». Які страшні жахіття, які порушення прав людини тут описані! На думку Human Rights Watch, очевидно, ідеалом під час війни є безберега свобода слова, простіше, свобода підривної діяльності, чи не так? Дякуємо, у нас таке вже було під час «першої» УНР у 1917—1918 роках, коли демократична влада не перешкоджала підривній діяльності російських більшовиків. Із добре відомими наслідками. Повторення не треба, дякуємо.

Але зверніть увагу: навіть непослідовні та малоефективні спроби влади захищати національні інтереси від російських пропагандистів і підривних «медіа» мали такий негативний резонанс. А що було б, якби Україна на повну силу боролася з агресорами та «п’ятою колоною»? Її, мабуть, у звіті Human Rights Watch поставили в один ряд із Північною Кореєю...

Є у звіті, ясна річ, і згадка про «таємні в’язниці СБУ», щоправда, вона стосується 2016 року (а чи всі місця, де утримуються терористи, мають бути афішованими? такі самі претензії були, скажімо, до США, мовляв, не можна утримувати полонених терористів у таємних в’язницях, це порушує права терористів; за президентства Обами Штати відмовилися від цього — і ще від деяких жорстких антитерористичних методів, наслідком чого стало постання «Ісламської держави» та десятки тисяч цивільних жертв...

І, нарешті, виявляється, Євросоюз недостатньо тисне на Україну задля полегшення життя проросійської «п’ятої колони»: «ЄС виявився неспроможним застосовувати свій вплив на урядову політику в питаннях обмеження свободи висловлювань та об’єднань» (the EU has failed to engage with the government on limitations to freedom of expression and association). Що ж, багато хто з європейських діячів більш реально бачать ситуацію у Старому Світі, живучи під боком у путінського Рейху, ніж правозахисники, чия штаб-квартира розташована за океаном, а європейські філії, судячи з усього, насичені російською агентурою. І не лише європейські. Хіба ж можна в звіті фактично ставити на одну дошку Путіна й Трампа, як і майже ніжно називати Путіна «автократом», а не неототалітарним диктатором?

Утім, є в звіті й корисні речі. Хоча, скажімо, щодо Росії він надто вже лагідний. Ось що сказано там, зокрема: «Москва продолжала оказывать политическую и материальную поддержку «сепаратистам» на востоке Украины, однако не принимала мер для обуздания нарушений с их стороны, таких как произвольные задержания и пытки». Головне списано на «сепаратистів», тоді як реально тортури часто — справа російських «профі». І взагалі: хіба будь-які дії з боку терористів «ЛДНР» можуть бути законними?

Але поставмо крапку, зауваживши: Черчіллю й Рузвельту було б дуже важко успішно воювати проти Гітлера, якби в той час існувала Human Rights Watch. І не судили б нацистів у Нюрнбергу (деяких, о жах, за журналістську діяльність!) на великому та малих процесах, і денацифікації не було би, бо ж хіба вона не порушила права людини, нехай і з нацистським значком?

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments