Не думкам треба вчити, а думати.
Іммануїл Кант, німецький філософ, письменник, антрополог, фізик, бібліотекар, педагог, основоположник німецької класичної філософії

Про Маккейна й Лук’яненка

31 серпня, 2018 - 11:30

Після смерті сенатора Маккейна моя стрічка у Facebook була переповнена співчуттями і захопленням американським героєм. Нема сумнівів – заслужив! Але дивує інше: смерть українського героя Левка Лук’яненка в українському суспільстві, здається, збудила менший розголос.

Аякже! Маккейн виступав на Майдані! Не любив Путіна. Критикував Трампа. Виступав за надання Україні летальної зброї. Був простим і відважним чоловіком. Агітував за приєднання України до НАТО. Воював у В’єтнамі, шість років пробув у полоні, але тримався гідно і на батьківщину повернувся героєм.

Але ж і Левко Лук’яненко виступав на Майдані. Не любив Путіна. Критикував Трампа. Всіляко підтримував українське військо. Був простим і відважним чоловіком. Написав Декларацію про Незалежність України. Підтримував усе, що корисно для України. Був в’язнем совєтських таборів. А в полоні окупантів просидів 27 років!

Левко Лук’яненко сидів у таборах у часи, коли його батьківщина формально навіть не існувала. Боровся за ідеї, в які мало хто вірив. Втратив свою молодість. Але навіть після здобуття незалежності не скурвився, був порядною людиною зі своїми принципами і переконаннями.

 Немає сумнівів, що Лук’яненко цілим своїм життям заслужив на повагу та любов українського народу. Але чи був він справді і всенародно любленим? Скільки відсотків українців взагалі знали про його існування?

Тому й не дивно, що українська фейсбук-спільнота значно сильніше розчулилася від звістки про смерть американського героя. Він просто був більш «розкрученим». І тому здавався більшим, справжнішим героєм.

Я не хочу порівнювати Маккейна й Лук’яненка, мені йдеться лише ро те, що ми не вміємо цінувати своїх героїв. Не тільки дисидентів, що боролися за Україну в часи совєтської окупації, а й воїнів, які зі зброєю в руках захищають свою державу нині.

Українських маккейнів вистачає в окопах на Донбасі. Але ми їх не знаємо – імен, біографій, подвигів. З кожним роком про саму війну ми говоримо все менше, а ЗМІ публікують тільки сухі зведення.

Варто назвати іменем Маккейна вулицю в Києві. Але треба також навчитися вирощувати своїх героїв. Їх у нас не бракує. Бракує уваги до них, вдячності, захоплення.

До речі, скільки українських міст уже назвали свої вулиці іменем Левка Лук’яненка? А Євгена Грицяка? Що, не чули про такого?

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments