Про Савченко та Трампа
«А вона багато в чому має рацію!» - говорять дуже різні люди, слухаючи телевізійні виступи Надії Савченко чи читаючи їхній виклад в Інтернеті. Так, справді, має. Так, багато в чому. Проте, якщо скористатися юридичною термінологією, майже виключно – в описовій частині своїх меседжів. А от у мотивувальній – значно рідше, а в резолютивній, тобто там, де пропонується певний план дій, - майже ніколи.
Можна скористатися й медичною термінологією. Діагноз хвороби і спосіб її лікування (так званий «протокол») – це речі, які можуть бути сумісними, а можуть – і несумісними. Можна діагностувати, скажімо, туберкульоз, а лікувати його за допомогою гіпнозу. Можна вірно визначити у пацієнта захворювання на екзему, а лікувати його накладанням павутини і втиранням борсучого жиру. Ба більше: можна навіть не знати, як правильно зветься та чи інша недуга, звертати все на відьомські чари чи злих духів і закликати виганяти їх шаманів із бубнами. А можна лікувати одразу всі болячки замовляннями з телеекрану. Найсмішніше, що іноді хвороба в таких випадках відступає. Такий факт стає сенсацією. Натомість тривале, складне лікування за певними протоколами не привертає до себе увагу – рутина…
І вже тому Савченко з її політичним шаманством приречена на певний успіх.
Утім, в політиці нерідко робиться те саме. Володимир Ленін й Адольф Гітлер із великою точністю описали, скажімо, кричущі недоліки сучасного їм парламентаризму. Їм повірили десятки, а потім і сотні мільйонів людей, яким набридли кляті балакуни з депутатськими мандатами. Повіривши ж яскравим і небезталанним описанням, ці люди повірили і в запропоновані рецепти розв’язання проблеми, а для цього ввірили свої долі не всяким там балакунам, а геніям усіх часів і народів. Результат загальновідомий, і навряд чи хтось сьогодні – крім радикальних маргіналів – погодиться, що запропоновані цими «геніями» способи «лікування» від зазначених – і від багатьох інших – соціально-політичних недуг виявилися вдалими.
Отож що констатує й описує наразі Савченко? Корумпованість влади на всіх рівнях? Факт. Неефективне, м’яко кажучи, чиновництво? Так. Недієвий парламент? Так і ще раз так. Нерідко алогічні закони? Так. Намагання розробити зміни до Конституції за лаштунками публічної політики, таємно від українського народу? Так, так і ще раз так. Набридла всім (крім тих небагатьох, хто отримує з неї великий чи маленький зиск) війна на сході України? Так, ця останнім часом млявоплинна війна, яка так і не зветься офіційно війною, проте поранені та вбиті на якій прибувають щодня, давно вже в очах українського суспільства стала чимось ненормальним. І так далі.
Як бачимо, методи практично ті ж, які успішно застосував на президентських перегонах у США Дональд Трамп. Що робить Трамп? Він констатує проблеми, які виникли у Штатах, причому реальні. Неконтрольована міграція, надмірна захопленість чинної влади наданням соціальних благ неробам за рахунок тих, хто чесно працює, провали у зовнішній політиці, відчутний зовнішньоторговельний дисбаланс, виведення крупними фірмами виробництв (і робочих місць) зі Штатів в інші держави, криза не лише традиційної, а й модерної сім’ї, зменшення ролі США у світовій політиці та глобальній економіці… Повторюю ще раз, проблеми – у переважній більшості – цілком реальні й вельми болючі; і навіть за тими, які не одержали у виступах Трампа адекватних назв, стоїть щось закорінене в бутті. Проте чи ефективними є запропоновані методи їхнього розв’язання? За небагатьма винятками – ні. Більше того, у разі, якщо Трампу вдасться почати втілення своїх ідей у життя, на Сполучені Штати чекатиме така тяжка й затяжна криза, якої не було вже півтора століття, з моменту громадянської війни. І при цьому Трамп має високий рейтинг, який хоч і дещо зменшився за останні тижні, проте достатній для того, щоб робити результат цьогорічних виборів (і долю Штатів) невизначеними до останнього дня.
Трамп працює одночасно на різні категорії населення, обіцяючи одним одне, іншим – інше. Як, до речі, робив й інший вихованець Пола Манафорта Віктор Янукович. Нехай ідеться про речі нереальні та несумісні – чимало людей не помітять, бо звертатимуть увагу на діагностику суспільних проблем, подану в найзагальнішому, емоційному, критично-популістському стилі. «От дає!» - «Ніхто такого не скаже!» - «Крутий пацан!» - «По пиках їх, по пиках!» - ось такими є типові реакції значної частини загалу. Як у США, так і в Україні. Саме до цієї частини суспільства звертаються і Трамп, і Савченко.
Савченко, як і Трамп, спокійно посилає меседжі прямо протилежного змісту, і хіба що інтелектуали-одинаки це помічають. Позавчора вона говорила про те, що Україні нагально потрібен президент-диктатор, сьогодні веде мову про главу держави як декоративно-представницьку постать, а що скаже публіці післязавтра? Що Україні зовсім не потрібен президент? Чи що потрібен гетьман? Важко спрогнозувати точно. Проте принаймні одна річ уже стала очевидною: Савченко говорить те, що сьогодні (саме сьогодні!) повинно сподобатися більшості її аудиторії.
На останній прес-конференції ми побачили Савченко з нового боку: вона читала вочевидь підготовлений кимось текст. Бо ж інакше вона не прочитала «анклав» у тому фрагменті, де йдеться про вибори Папи Римського, коли весь церковний конклав зачиняють, допоки він не ухвалить рішення… А хто помітив? Oлесь Городецький, який живе і працює в Італії, мій колега Ігор Лосєв і ще кільканадцять інтелектуалів. Так, вони висловилися (іноді дуже різко) з цього приводу), але для більшої частини аудиторії Савченко такі подробиці, боюся, нецікаві. Як й інші. Ось що вона сказала про парад на News One: «Весь військовий парад, який вони зараз збираються провести, хай пошлють заміною на передову лінію. Я не можу зрозуміти такого неправильного управління і розбазарювання ресурсів». Що ж, можна тільки погодитися з цим – про непотрібність і шкідливість військових парадів я писав ще влітку 2014 року, вважаючи за потрібне зосередити всі ресурси для якнайшвидшого взяття Іловайська й оточення Донецька. Проте, як відомо, паради тоді відбулися (у Києві та в Одесі), а тим часом, поки генералітет і Верховний головнокомандувач сфокусувалися на них, регулярні російські війська зайшли в Україну й улаштували нашим воякам «котел»…
Але ось продовження її виступу: «Парадів раніше не було, ввели після війни в Радянському Союзі. Причому не відразу після війни і не в війну. У нас зараз йде в країні війна, але у нас продовжують проводити паради. Мені здається, це просто блюзнірство і плювок в обличчя тим воїнам, які стоять на передовій. Мені здається, що гроші, які витратять на парад, потрібно було б віддати на забезпечення наших воїнів». Грішне і праведне тут сплутане, чи то з розрахунку на не надто освічену публіку, чи з якихось інших причин. Бо ж офіцер Савченко має хоча б щось знати про московські паради 1941-го та 1945-го років. І почали їх задовго до СРСР – першим став парад переможних військ Петра І у 1702 році після першої вікторії над шведами. Червона ж армія свій перший парад у Москві провела 1 травня 1918 року… Але кому цікаві ці свідчення банальної некомпетентності чи маніпуляції аудиторією, однаково неприпустимі для відповідального політика й освіченого офіцера? Інтелектуалам, частині студентів, частині офіцерського корпусу… Іншим же подобається рішучість й безапеляційність Надії Савченко, а на «дрібниці» вони не звертають увагу, просто не помічаючи їх (бо ж про московські паради 1941-го та 1945-го знає навіть молоде покоління).
Ну, а щодо референдумів, у яких Савченко, схоже, бачить ледь не політичну панацею, то варто нагадати, що саме ними підпирали свої кроки такі затяті «демократи», як Адольф Гітлер й Олександр Лукашенко. Та й Кучма, згадаймо, у 2000 році провів ущент фальсифікований референдум, на висліди якого намагався опертися у привласненні собі диктаторських повноважень. Але хто про це все згадає тоді, коли з телеекрану Савченко полум’яно обстоює «владу народу»?
Утім, існує й серйозна різниця між Надією Савченко та Дональдом Трампом. Попри те, що в команді Трампа вистачає промосковських діячів (можливо, й прямих агентів Кремля), все ж кандидат у президенти США ще до свого висунення був самостійною бізнесовою й політичною фігурою. А Савченко стала відомою загалові два роки тому. Вона не має жодного управлінського досвіду та не пройшла послідовно по сходинках політичної кар’єри. Разом із тим, за даними соціологів, у достатньою мірою деморалізованому суспільстві вона в середині літа мала високий рейтинг. От тому, як на мене, з таким поспіхом одна за одною лунають її заяви. Бо вистачить рейтингу Савченко максимум на півроку – якщо, звісно, влада не стане їй активно допомагати втримати, а то й наростити цей рейтинг. Хто поспішає? Не сама вона. А ті, хто за майже два роки її перебування в лабетах російських спецслужб зумів перетворити її на з цілої низки питань маніпульовану, причому «втемну» персону (щоби вірила у те, що їй приписано говорити!), хто «накачав» її рейтингом по вуха, дав якийсь час побути собою – щоб у масовій свідомості ствердився образ «нашої Надії» як самостійного політика, – а потім почав використовувати на повну для дестабілізації політичної ситуації в Україні. Причому дестабілізації, вслід за якою не прийдуть позитивні зміни. Хоча б тому, що втілення тих ідей, які пропагує Савченко щодо «ДНР» і «ЛНР», гарантовано потягне за собою деморалізацію значної частини війська («за що воювали»?) та громадянського суспільства («за що боролися»?), відтак загальноукраїнські конфлікти з непередбачуваними наслідками.
Висновок, як на мене, має бути таким: у жодному разі не слід недооцінювати Надію Савченко як «троянську конячку» в українській політиці. Нагадаю, що Трампа на початку внутрішньопартійних праймеріз вважали ледь не блазнем, приреченим на повний провал вже на початку електоральної кампанії – а що вийшло? Тим більше, що чинна в Україні влада активно допомагає не лише Савченко, а й «титулованим» популістам критикувати себе (причому значно глибше, з цифрами та фактами). А нерідко просто-таки провокує політично активну частину суспільства на «третій Майдан», спрямований проти неї. Тож якщо влада негайно не порозумнішає, на країну можуть чекати великі неприємності.
