Свобода, друже мій, священна, це одна з найбільших цінностей, яку ми повинні врятувати за будь-яку ціну.
Ернесто Сабато, аргентинський письменник, фізик і художник

Проблема «Україна і Крим» під соціологічним ракурсом

18 травня, 2019 - 11:36

Найсвіжіше всеукраїнське соціологічне опитування, проведене спільно Центром «Соціальний моніторинг», Українським інститутом соціальних досліджень імені Олександра Яременка та Соціологічною групою «Рейтинг» з 30 квітня по 10 травня 2019 року у 24-х областях України та Києві (крім окупованих територій Донбасу та Кримського півострова), наочно засвідчило домінування настроїв на користь фактичної капітуляції перед Кремлем і досягнення компромісів і миру з Росією за рахунок національних інтересів і перспектив європейського розвитку. Такий сумний висновок, на який не наважується майже ніхто з політичних експертів (крім хіба що Лариси Волошиної, яка писала про це на сайті «Дня»), доводиться робити на підставі зіставлення й аналізу отриманих соціологами даних. І щодо тих проблем, які були предметом опитування, і щодо тих, які не були, але прямо дотичні до них. Справа у тому, що свого часу автор цих рядків понад 10 років мав пряме відношення до практичної соціології, тож розуміється на деяких речах, які дозволяють реконструювати суспільні настрої з приводу наче не сказаного, не артикульованого, проте відчутого респондентами.

І передусім щодо Криму, який напряму майже не фігурував в анкетах, але…

Але подивімося, якими є найважливіші в цьому плані результати здійсненого авторитетними соціологами дослідження.

Респондентам було запропоновано: «Оцініть наскільки зараз особисто для Вас є важливими такі проблеми? Використовуйте шкалу від «1» до «5», де «1» - зовсім не важливі, а «5» – дуже важливі». Повернення Криму стоїть на 15-му за важливістю місці з 22-х. Середній бал оцінки важливості – 4. При цьому для 10% опитаних ця проблема взагалі неважлива, а для 5% - майже неважлива. А найважливішим є припинення вогню на Донбасі (4,84 бали). Проблема «воєнного конфлікту на Сході України та реінтеграції Донбасу» (формула соціологів) стоїть на шостому за важливістю місці (4,66 бали).

Далі в анкеті стояло запитання: «Якими мають бути перші кроки Президента України?» (можна було дати п’ять відповідей). Варіант відповіді «Поглибити переговори з EС та США щодо Донбасу i Криму» підтримало загалом 16,3% опитаних і розташований він за важливістю у нижній частині таблиці. А от варіант «Розпочати прямi переговори у чотирикутнику "Україна – РФ – ДНР – ЛНР" для припинення вогню i повернення Донбасу» підтримало 40,9% опитаних. А це якраз і є те, що вже п’ять років нав’язує Кремль – вилучення західних держав із переговорного процесу (хоча номінально і «мінський», і «нормандський» формати можуть залишитися на політичному маргінесі) та фактичне визнання «ЛНР» і «ДНР» рівноправними його учасниками, тобто суб’єктами міжнародного права. Ба більше: понад половина респондентів (55,4%) вважає, що президент України заради встановлення миру на Сході країни має піти на прямий діалог з керівниками так званих «ЛДНР», третина (32,7%) з цим не згодні, решта (11,9%) вагається з відповіддю. Інакше кажучи, де-факто йдеться про готовність визнати російську агресію на Донбасі «внутрішнім конфліктом» і «громадянською війною». Помітно вища, ніж у відповіді про «переговорний чотирикутник» цифра готових на такий крок опитаних пояснюється тим, що було прямо поставлене пряме запитання, «чотирикутник» фігурував серед 16 варіантів головних першочергових кроків нового глави держави. Можна не сумніватися, що підтримка прямого діалогу з РФ та «ЛДНР», якби про це було поставлене окреме запитання, виявилася б іще вищою за 55,4%. А це – ще одна ознака готовності до здачі інтересів держави перед Кремлем – найшвидше «повзучої», крок за кроком, - психологічно важко сприймати негайне підписання «акту про капітуляцію».

Зауважмо також, що аж 75% опитаних вважає, що президент України заради встановлення миру на Сході України має піти на прямий діалог з РФ: 50,8% відповіли «безумовно, так» та 24,2% - «скоріше, так». Не згодні з цим 16% та 9% не визначилися. Це теж формат, на якому наполягав Путін, оскільки він означає фактичне вилучення США з міжнародних контактів щодо проблеми війни на Донбасі й окупації Криму.

Додам до цього, що 65,3% опитаних ствердно відповіли на запитання, чи повинна Україна «йти на компроміси заради відновлення миру та повернення територій». Впадає в око, що у запитанні не сказано – повернення яких територій. Тобто одні респонденти мають на увазі лише Донбас, а інші – і Донбас, і Крим. Ну, а оскільки РФ відмовляється навіть обговорювати будь із ким питання Криму, то такий настрій двох третин населення України може вилитися в те, про що давно говорять у Москві – у відмову офіційного Києва у тій чи іншій формі від Криму в обмін на Донбас. Хтось може сказати, що цього не може бути, бо цього не може бути ніколи. Проте загальні настрої суспільства, найбільш капітулянтські за останні п’ять років, засвідчують, що можливими є й іще гірші речі…

І нарешті: серед варіантів розв’язання проблеми непідконтрольних територій Донецької та Луганської областей найбільший рівень підтримки має варіант: «Надання цим територіям особливого статусу, який передбачає автономію в складі України» (39,9%). Цей варіант переважає у всіх макро-регіонах, крім Західного. Зауважу, що це також «кремлівський варіант», який насправді не розв’яже жодних проблем, а тільки спровокує нові, причому в таких формах і масштабах, про які зараз не те що говорити, а й думати не хочеться. І тоді вже Україні буде не до Криму, принаймні, на довгий час.

А тепер запитання до читачів: чи не здається вам чимось дивним відсутність у такій серйозній анкеті прямо поставленого запитання про Крим? Про ставлення українців до проблеми його (і саме його) повернення, про шляхи такого повернення і про можливі межі компромісів з Росією з цього приводу? Як на мене, щось тут дивне. Чи не було насправді питання про Крим в анкеті, але замовник міг виставити вимогу його «закрити» та не публікувати оцінок респондентами тих чи інших варіантів розв’язання цієї справді непростої проблеми? Чи для того, щоб «вистрілити» цими даними в потрібний момент, чи для того, щоб не доводити і без того достатньо сумну картину суспільних настроїв в України до межі? Не знаю.

Але за всіх обставин ми бачимо, що українське суспільство у більшості своїх налаштоване на фактичну капітуляцію перед Кремлем, ба більше, вимагає цього від новообраного президента. І проблема повернення Криму цілком може відставлена на тридцять другий план, ба більше: Крим може стати (під оплески більшості населення України) розмінною монетою у торгах із Путіним, у далекосяжних «компромісах». Тепер дуже багато чого залежить особисто від глави держави та від його команди. Поки що підстав для особливого оптимізму тут немає, про що вже не раз писали автори «Крим. Реалій». Що ж, залишається сподіватися на свідому й патріотичну частину суспільства, для якої гасло: «Крим – це Україна!» не просто гучні слова. І на те, що громадські настрої – речі відносно скороминущі, вже за півроку-рік багато що в них може радикально змінитися. І не обов’язково на гірше.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments