Путінська Росія як джерело смерті і терору
23 березня 2017 року на території України було скоєно два терористичних акти, найбільш імовірним джерелом яких була Росія. Спочатку близько 3-ї години ночі поблизу міста Балаклія Харківської області на декількох майданчиках зберігання ракетно-артилерійських озброєнь стався вибух, що спричинив детонацію боєприпасів. Поранено жінку. Жителі кількох населених пунктів в радіусі п'яти кілометрів від місця вибуху евакуйовані.
Другий злочин стався в центрі Києва об 11:25 недалеко від готелю «Прем'єр Палас». Був убитий екс-депутат Держдуми Денис Вороненков, який у кінці 2016 року разом зі своєю дружиною, також екс-депутатом Марією Максаковою, переїхав до Києва, прийняв громадянство України і став давати свідчення у справі про державну зраду колишнього президента України Віктора Януковича.
В результаті перестрілки Вороненков був убитий, його охоронець отримав поранення, але встиг важко поранити кілера, який згодом помер у лікарні. Правоохоронні органи України розглядають дві основні версії: усунення важливого свідка у справі Януковича і історія з контрабандою ФСБ під прикриттям президента Росії Путіна.
До останньої версії схиляється інший екс-депутат Ілля Пономарьов, на зустріч із яким прямував Денис Вороненков у момент убивства. Пономарьов вважає, що за цим злочином стоїть генерал ФСБ Олег Феоктистов (кличка «Генерал Факс»), з яким у Вороненкова було протистояння в період, коли він служив у Федеральній службі з контролю за обігом наркотиків.
Президент України Петро Порошенко назвав те, що трапилося, «актом державного тероризму» з боку Росії. Російський офіціоз відреагував очікувано. Дмитро Пєсков спочатку зробив здивоване обличчя і прикинувся, що не розуміє, чому до нього звертаються за коментарем у зв'язку з вбивством Вороненкова. Потім обурився і назвав будь-яке звинувачення в «російському сліді абсурдним». Після чого повідомив, що «це вбивство свідчить про те, що Україна не змогла забезпечити безпеку Вороненкова». Тут із Пєсковим сперечатися абсолютно неможливо, хоча сама конструкція його фрази досить недвозначно вказує на джерело злочину. Адже, якщо Україна мала забезпечити безпеку екс-депутата, але не забезпечила, значить - смертельні кулі прилетіли з іншої країни. Нескладно здогадатися якої.
Про причини вбивства поки можна зі 100-відсотковою впевненістю сказати, що воно є замовним. Оскільки досить складно припустити, що у померлого в лікарні кілера, 28-річного громадянина України Павла Паршова, були власні резони вбивати екс-депутата Держдуми Дениса Вороненкова. Щодо замовників висловлюються найбільш екзотичні версії. Наприклад, що раптом прокинулися ревнощі у колишнього цивільного чоловіка Марії Максакової, злодія в законі Володимира Тюріна на прізвисько «Тюрік». А у когось може виникнути гіпотеза, що Вороненкова могла замовити теща, до речі, рідкісної душі жінка, слова якої про загиблого зятя не буду тут цитувати, щоб не перетворювати на фарс матеріал про загибель людини, нехай і не найдостойнішої.
У правилах хорошого журналістського тону не говорити про характер злочину до винесення вироку суду або хоча б до завершення слідства. Проблема в тому, що розслідування злочинів такого роду, як вбивство Вороненкова, або зупиняються після встановлення виконавця - а в цьому випадку виконавець не тільки встановлений, але ще й убитий - або розслідування йде в руслі версії, політично зумовленої, і його результати визнаються однією стороною політичного конфлікту і категорично відкидаються іншою стороною.
Такі долі всіх політичних вбивств і в Росії, від Дмитра Холодова і Лариси Юдіної до Анни Політковської і Бориса Нємцова, і в Україні, від вбивства Георгія Гонгадзе до Павла Шеремета.
Сьогодні, якщо відкинути екзотичні припущення, є три версії, на які вказує весь хід попередніх подій: вбивство свідка у справі Януковича, усунення давнього супротивника вищих чинів ФСБ, що володіє доказами причетності до злочинної діяльності спецслужб особисто Путіна, і третя версія - помста за зраду.
Всі три версії вказують на Росію як на терористичну державу, що повністю відновила традиції НКВД - МДБ - КДБ, відповідно до яких у політичного опонента є вибір: сісти у в'язницю або втекти за кордон і загинути від руки вбивці.
Втім, у путінської Росії є й ціла низка принципових відмінностей. Одна з них - унікальна роль телевізора. Сьогоднішній російський телевізор працює за принципом: «що у кремлівських і луб'янських на умі, те в останкінських на язиці». Важко собі уявити, щоб у сталінські часи в «Правді» написали б про те, що час уже Павлу Анатолійовичу Судоплатову прикінчити Соломона Михайловича Міхоелса, а до цього давали б йому прямі вказівки, як саме треба вбити Троцького. Російський телевізор постійно дає вказівки Кремлю, Луб'янці і Міноборони, що саме їм слід зробити, кого розбомбити, яку країну захопити, кого конкретно і як саме треба вбити.
Візьміть кілька передач Соловйова і ви побачите, як той же Багдасаров місяцями закликає використовувати в Україні, на Близькому Сході, в Європі та Америці досвід свого кумира Судоплатова з організації диверсійних груп і терористичних вбивств.
Постійна трансляція ненависті і закликів до терору, війни і вбивств призводить до цілої низки наслідків. Перше. Суспільство сприймає все це як норму. Раз про це говорять із державного телевізора, значить - це правильно. Друге. Влада, яка сама сконструювала цей телевізор, яка його фінансує, сама стає об'єктом його впливу. Це, звичайно, не означає, що телевізор керує Кремлем, але впливає. І, нарешті, третє. Страх. Відчуття, що ти маєш справу не з керівниками великої європейської країни, а з бандою вбивць. Напередодні вбивства Вороненкова на сайті Gordonia.com вийшло його інтерв'ю під назвою: «У Росії кричать, що треба обміняти мене на Сущенка, а якщо не вийде - вбити, як Бандеру».
В останні півтора десятиліття складалася, а в останні роки остаточно сформувалася нова психологічна реальність. Всі мислячі люди в світі знають, що Росією управляє досить закрите угруповання вбивць і терористів. Самі члени цього угруповання знають, що все мислячі люди в світі знають, хто вони такі. Ця смертельна «гра у витрішки» вимагає принципово нової мови в спілкуванні з кремлівської бандою. Цієї мови поки немає ні в України, ні в Заходу, ні, тим більше, у російської опозиції. Вироблення такої мови стає питанням життя і смерті, вже в буквальному сенсі.
