Поки вони нас бояться, нехай ненавидять скільки бажають
Гай Юлій Цезар, давньоримський державний і політичний діяч, полководець, письменни

Росія і Донбас: політика «доконаних фактів»

15 листопада, 2015 - 17:49

Поки у Мінську проводяться нескінченні консультації, поки на Донбасі то стишуються, то знову розгоряються зіткнення вздовж лінії фронту, поки європейські політики висловлюють обережний оптимізм щодо завершення, як вони його називають, «конфлікту на Сході України», окупована Росією та її місцевими пахолками частина регіону продовжує змінюватися. Не стихійно – цілеспрямовано. Крок за кроком. Із тим, щоби в певний момент кількість змін переросла у їхню якість, щоби зміни стали незворотними. Інакше кажучи, на Донбасі проводиться політика доконаних фактів.

Почався цей процес не сьогодні і не вчора. Ще Леонід Кучма у другій половині 1990-х надав місцевій напівкримінальній «еліті» можливість майже безконтрольно розпоряджатися життям краю в обмін на політичну лояльність і певні фінансові «подарунки». На початку 2000-х цим скористалася команда Володимира Путіна, почавши інтенсивну обробку населення Донбасу в плані належності цього населення до «богообраної» частини «русского мира». Ця обробка істотно посилилася з приходом до влади Віктора Януковича. Ось що говорив кілька років тому бізнесмен і депутат Держдуми Росії від партії «Єдина Росія» Йосиф Кобзон: «Що таке Донбас, знає весь світ… Багато хто тут говорить, що Донбас зайняв всі ключові позиції в Україні, тому що президент із Донбасу. Так це нормальне явище. Президент знає, кого призначає. Він знає своїх земляків і колег, довіряє їм і несе відповідальність за те, що на всіх ключових позиціях перебувають його земляки... Над нами всевишній побудував якусь таку ауру й оберігає нас і розповідає про те, що вихідці з Донбасу – це обраний народ. Досі говорили, що обраний народ в Ізраїлі. А я кажу, що обраний народ у Донбасі». Майже те саме говорив про визначні чесноти «народу Донбасу», про його унікальну роль не тільки в Україні, а й у всьому світі і патріарх РПЦ Кіріл. Що цікаво: постійно лунали та лунають нині заяви Кіріла (Ґундяєва) – мовляв, росіяни й українці – «це один православний народ», який має «єдине отєчєство», але, приїздячи до Донбасу у минулі роки, Кіріл неодмінно говорив про «винятковий народ Донбасу». Якщо керуватися правилами логіки, це не росіяни і не українці, а хтось поза межами «єдиної Русі». Але пропаганда окремішності Донбасу та проведення політики на закріплення цього базувалося і базується на дуже особливій «логіці» - того штибу, якою керувалися свого часу такі визначні майстри політики доконаних фактів, як Йозеф Геббельс і Лев Мехліс…

За допомогою такої політики судетців міжвоєнної Чехословаччини (які до того ніколи не жили у складі Німецької держави) перетворили на вірних Третьому Рейху «судейських німців», а етнічний конгломерат Придністров’я – на особливий «придністровський народ», який і справді за чверть століття став особливим, законсервувавши «совок» з доданком «русского мира».

Що ж, Кремль і Луб’янка в 1990-х знали, що робили; тільки тоді з Донбасом і Кримом вони прорахувалися, думали, що там апріорі будуть популярні різні «інтерфронти», але переважна більшість активних виборців цих регіонів підтримала незалежність України. Висновки були зроблені: спершу головним об’єктом перетворення на російські анклави в тілі Української держави (за відсутності спротиву з боку адміністрації Кучми) стали Севастополь і Крим, а потім, уже за Ющенка та Януковича, - і Донбас.

Зараз політика доконаних фактів, тобто всебічної деукраїнізації, в окупованій частині Донбасу набула особливого розмаху. Створена (на номенклатурно-кримінальній основі, але все ж…) структурована система влади, сформоване військо (місцеві «ополченці» становлять нині тільки частину його), запущені «на повну котушку» пропагандистські мас-медіа, відправлені до шкіл і вишів нові навчальні програми (де українська мова фігурує у розділі «мови народів Донбасу»), працюють власні торговельні мережі («Народні гастрономи», на них перетворені «націоналізовані» супермаркети системи АТБ), навіть банківські картки запроваджені свої (дарма, що ніде, поза межами «ДНР» і «ЛНР» вони не діють…). А тепер і номери автомобілів, і водійські права вже п’ять місяців як видаються свої (номери «ДНР» вже висять на семи тисячах авто, а водійські права «донецького зразку» одержали майже три тисячі осіб). Цікаво, на яких просторах діють ці права? Хіба що в «русском мире» - в самій Росії та різного роду підконтрольних їй «православних бантустанах»…

Ще кілька слів про місцеве регулярне військо. Як доводить російський військовий експерт Павло Фельґенгауер, у складі цього війська – справжня танково-механізована армія, офіцерський склад і спеціалісти якої – з росіян, наявні кілька сотень броньованих машин, в тому числі й найсучасніших, готових за сприятливих обставин наступати на Харків, Дніпропетровськ, Київ. Не вистачає лише авіаційного прикриття, але, зважаючи на досвід появи «абхазької авіації», у разі, якщо Путін вирішить посилити агресивні дії на Донбасі чи спробувати налякати Київ, з’явиться і кільканадцять літаків чи, принаймні, вертольотів – мовляв, відновили розбиті літальні апарати…

Так чи інакше, політика доконаних фактів, яку Росія проводить у «ДНР» та «ЛНР», має одразу декілька цілей. Головна ціль – у разі сприятливої ситуації спробувати окупувати силами «повстанців» і «добровольців» усю чи майже всю Україну, а для цього мати відповідні інструменти та виконавців. Цілі меншого рангу – імплантувати в тіло Української держави чужорідний елемент, який спричинить своєрідне «зараження крові», довготривалу і тяжку хворобу державного організму; ну, а якщо не вдасться і це, то відірвати від України максимально можливу територію і створити на ній маріонеткову державу на кшталт «незалежних» Абхазії чи Придністров’я.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments