Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

Росія, якої не було

14 вересня, 2016 - 13:51

Напередодні парламентських виборів Рахункова палата зайнялася перерахунком зарплат різних категорій населення Росії 1913 року на рублі 2016 року. Результат вражає. Визначившиодин тодішній рубль рівним сьогоднішнім 1513 рублям 75 копійкам, дослідники отримали, що тодішня місячна зарплата двірників у 18 рублів відповідає 27 242 рублям. Фарбувальник отримував 27,9 рубля (42 234 рублі сьогодні), дільничний (правильніше - квартальний) - 50 (75 688), слюсар - 56,8 (85 981), чиновник середнього класу – 62, (93 853), вчитель гімназії - 85 (128 669) і полковник, який опинився на вершині піраміди, - 325 (491 969). Зрозуміло, що представники цих професій у сучасних рублях мають істотно більш низькі зарплати. Щоправда, тут же йде загадкове застереження - «купівельна спроможність рубля на той час була набагато менша». Слід було сказати навпаки - в 1913 році купівельна спроможність рубля була на кілька порядків більша, ніж сьогодні. Адже тоді не найбільш багатий житель столиці міг так-сяк проіснувати на 18 рублів цілий місяць, а сьогодні на 18 рублів навіть буханку хліба не купиш.

Дослідники з Рахункової палати наводять дані, що в 1913 році середня родина витрачала на продукти не менше 25 рублів на місяць, а винаймання невеликої квартири в Москві на місяць коштувало 15-20 рублів. Крім того, треба було заплатити за опалення 3-5 рублів і за освітлення - 1 рубль. Якщо ці підрахунки правильні, то виходить, що двірник не мав жодних шансів прогодувати сім'ю і повинен був задовольнятися тією коміркою, яку надавав йому домовласник. І навіть квартальний наглядач змушений був витрачати на їжу родини, винаймання квартири і комунальні послуги 47,5 рубля зі своїх кревних 50, або 95%. Це вже найсуворіша бідність, коли насилу зводиш кінці з кінцями. Щоправда, в царській Росії квартальні, як і інші поліцейські чини, нечасто жили на одну зарплату, більш-менш заможно влаштовуючи свій побут за допомогою хабарів. Але невже чесного офіцера поліції дійсно чекало настільки безрадісне існування? Чиновник в середніх чинах від квартального недалеко пішов, витрачаючи на їжу і комуналку 77% своєї платні і залишаючись таким чином білямежі бідності, яку, щоправда, без особливих зусиль можна було подолати за рахунок корупції. За сучасними критеріями бідними вважаються ті сім'ї, які витрачають на їжу і житло 80% і більше своїх доходів. Слюсар, кваліфікований робітник на ті часи цю межу впевнено переступав, витрачаючи на зазначені позиції 84% своєї зарплати. Жирувати могли тільки вчителі гімназій, у яких їжа і квартира забирала лише 56% доходів, і армійський полковник, який витрачав на їжу родини, опалення та освітлення всього 9% платні. У полковника найчастіше була казенна квартира, а якщо не було, то він отримував додаткові квартирні гроші на її винаймання, чому ми і виключили з розрахунків в цьому випадку вартість найму квартири.

Як вони перевели рублі 1913 року в сучасні, дослідники Рахункової палати не пишуть. Але це якраз зрозуміло. У 2010 році провели перерахунок рублів 1913 року на рублі 2010 року, взявши вартість тройської унції золота в рублях за ці роки. У 2010 році 1 рубль 1913 року коштував 1335 рублів. Очевидно, фахівці Рахункової палати просто врахували інфляцію за останні шість років. Але таке переведення царських золотих у нинішні «дерев'яні» некоректне. І ось чому. Рубль 1913 року вільно обмінювався на золото. Тому вартість золота була його єдиним критерієм при обміні на інші валюти. При встановленні ж обмінного курсу і реальної купівельної спроможності сучасного російського рубля, який, як і інші валюти, давно вже не міняється вільно на золото, ціна золота визначальної ролі не грає. Тому переведення рублів 1913 року в сучасні на основі золотого еквівалента значно завищує реальну вартість царських рублів. Тому отримані цифри зарплат 1913 року в рублях 2016 року можна сміливо ділити на 2, а то і на 3, і тоді вони вже не будуть так вражати уяву.

Ймовірно, завищена і вартість продовольства, що приводиться в розрахунках Рахункової палати, яке потрібно на місяць сім'ї з чотирьох осіб. Розрахунки, ймовірно, побудовані на вартості денного солдатського пайка 1913 року в мирний час у 19 копійок (туди, між іншим, входило 307 г м'яса). Якщо механічно помножити його на чотирьох членів сім'ї, то на місяць вийде 22 рублі 80 копійок. Однак на рівні солдата в реальності харчувався тільки голова родини, який працював. Відповідно, дружина і неповнолітні діти їли значно менше. Тому більш обґрунтованим здається множити вартість солдатського пайка не на 4, а хоча б на 3. Тоді вартість місячного продовольчого кошика впаде до 17 рублів 10 копійок на місяць. І теоретична можливість прогодувати сім'ю з'являється навіть у двірника. А квартальний і слюсар відходять від межі бідності, витрачаючи на житло та їжу відповідно 79 і 70% своєї платні. Але все одно дуже багатьом категоріям городян винайманнявсієї квартири було не по кишені, і вони змушені були задовольнятися кімнатою, яка обходилася приблизно в чверть вартості оренди всієї квартири.

Врахуємо також, що 86% населення, за переписом 1897 року, становили селяни, козаки й інородці (до 1914 року їхня частка знизилася до 85%) (Статистический ежегодник России. 1914 г. Издание ЦСК МВД. Пг., 1915. Отдел I). З них дохід вище городян мали тільки кулаки, яких у 1913 році налічувалося лише близько 15% всіх селян і, відповідно, у всьому населенні їхня частка не перевищувала 13%. Основна ж маса селян жила значно гірше основної маси городян, вела напівнатуральне господарство і в неврожайні роки жорстоко страждала від голоду. Предмети ж непродовольчого споживання на початку XX століття були дуже обмежені. Купівля меблів для переважної більшості жителів Росії була не актуальна. У містах лише незначна частка жителів мала власну квартиру або будинок, а в селах меблі, досить грубі, зазвичай виготовляли самі. Тому непродовольче споживання для переважної більшості жителів Російської імперії зводилося до одягу, взуття, посуду та іншого побутового начиння, тоді як предмети розкоші були доступні лише кільком відсоткам представників найбільш заможних верств. Зараз спектр непродовольчого споживання, доступного основній масі росіян, розширився неймовірно, але це все-таки наслідок головним чином прогресу технологій, а не соціального прогресу.

Реально з 1913 року росіяни, як і жителі всієї планети, стали жити значно краще. І відбувається це не тільки за рахунок зростання реальних доходів, а й завдяки науково-технічному прогресу, що значно здешевлює предмети споживання. Не будемо брати в розрахунок персональні комп'ютери, айфони, айподи, телевізори і мобільні телефони, що не існували в 1913 році. Врахуємо тільки, що перед Першою світовою війною мати автомобіль могли дозволити собі лише дуже і дуже багаті люди, зазвичай - великі бізнесмени і високопосадовці. А тепер автомобіль давно вже сприймається не як розкіш, а як засіб пересування. Або ось холодильники. Перед Першою світовою війною вони використовувалися майже виключно на промислових підприємствах, хоча перший побутовий електричний холодильник був створений якраз 1913 року. Але тоді це був предмет розкоші кращий за автомобіль. А вже в 50-ті роки минулого століття холодильники увійшли в кожну оселю. Принаймні в США. Там у 1962 році холодильники були у 98,3% сімей, тоді як в СРСР він все ще залишався предметом розкоші і був лише у 5,3% сімей. У масовийобіг холодильники в нашій країні увійшли тільки в 1970 роки. У 1972 році їх мали 34,5% радянських сімей, тоді як у США охоплення цією побутовою технікою буловже 100-відсотковим.

Але все, зокрема рівень життя, пізнається в порівнянні. Згідно з розрахунками американського вченого Пола Кеннеді, в 1914 році для великих держав того часу показник національного доходу на душу населення, від якого і залежить головним чином рівень життя, становив: у США 377 доларів, у Великій Британії - 244, в Німеччині - 184, у Франції - 153, в Італії - 108, в Австро-Угорщині - 57, в Російській імперії - 42 і в Японії - 36 доларів. Таким чином, за показником душового національного доходу на початку Першої світової війни Росія поступалася США в 9,8 разу.

Згідно з нашими власними розрахунками, заснованими на аналізі структури валового національного продукту (ВНП) і військових витрат двох країн, в 1983 році, напередодні перебудови і краху Радянського Союзу, національні доходи і ВНП СРСР і США співвідносилися як 6:1, а за душовим національним доходом співвідношення було 7:1. Начебто ситуація в порівнянні з царською Росією трохи покращилася, але в 1983 році Радянський Союз поступався за душовим національним доходом не тільки США, ФРН, Англії, Франції та Італії, але і Японії, і Південній Кореї, яких у 1914 році перевершував. За душовим ВНП СРСР у 1983 році посідав 53-тє місце з 135 країн, тоді як у 1914 році Росія явно була на більш почесному місці, перевершуючи за душовими показниками економічного розвитку і всі країни Азії, і Балканські країни, і більшість країн Латинської Америки, не кажучи вже про Африку. За роки існування незалежної Росії ситуація кардинально не змінилася. У 2015 році, за оцінкою Світового банку, валовий внутрішній продукт (ВВП) США дорівнював 17 947 млрд доларів, а ВВП Росії (без Криму і Севастополя) - 1326 млрд доларів.

Ми беремо тут номінальний ВВП, а не ВВП за паритетом купівельної спроможності. Останній показник винайдений ООН з єдиною метою: зменшити число одержувачів міжнародної допомоги по лінії Організації Об'єднаних Націй, яка починає надаватися тоді, коли індикатори економічного розвитку падають нижче певних значень. Жодного економічного сенсу ВВП за паритетом купівельної спроможності не має. Адже ніхто не продаватиме вам «Тойоту» за ціною «Жигулів». На душу населення номінальний ВВП відрізнявся між США і Росією в 2015 році в 6,1 разу. Тут Росія займала не надто почесне 60-те місце з 183 країн. Невелике скорочення розриву з США відбулося аж ніяк не через прогрес російської економіки, а внаслідок того, що в 1991 році стали незалежними пострадянські країни, рівень розвитку яких був істотно нижчий середньорадянського. І в 2015 році за показником ВВП на душу населення позаду Росії опинилися Туркменістан (73-тє місце), Білорусь (84-те), Азербайджан (86-те), Грузія (111-те), Вірменія (114-те), Узбекистан (127-ме), Україна (131-ше), Молдавія (134-те), Киргизстан (152-ге) і Таджикистан (154-те) місце.

Отже, якщо проаналізувати економічний розвиток і, відповідно, зміну рівня життя в Росії протягом століття, що минуло після 1913 року, то з'ясується, що і напередодні Першої світової війни не було жодної прекрасної і ситої Росії, яку ми втратили, і 70 з гаком років комуністичної влади не додали людям достатку, якщо оцінювати все це в контексті загальносвітового розвитку. Маємо не економічний і соціальний прогрес, а явний застій, який триває і дотепер. І причина цього явища лежить на поверхні. Останні сто років у Росії панували або авторитарні, або тоталітарний режими. Власне в умовах демократії росіяни жили тільки від лютого до жовтня 1917 року та в 1991-1993 роках. Цікаво, наскільки Росії ще вистачить, щоб терпіти авторитарних правителів, які не здатні вивести економіку з перманентного застою?

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ