Перший-ліпший брехун і ошуканець може розвалити цілу державу, тоді як упорядкування речей навіть в одному домі неможливе без ласки Божої.
Іван Мазепа, український військовий, політичний і державний діяч, Гетьман Війська Запорозького

Російські пенсії і труни з Донбасу

2 липня, 2018 - 13:23

У зв’язку з публікацією Пенсійним фондом Росії даних про динаміку числа одержувачів пенсій із втрати годувальника, поширених у подальшому Олексієм Навальним, в українських соцмережах виникла короткочасна радість із приводу того, що, як припустили користувачі, агресор на Донбасі зазнав втрат вбитими мало не під 100 тисяч осіб. Дійсно, з’ясувалося, що за 2015-2017 роки кількість одержувачів пенсій із втрати годувальника збільшилася приблизно на 80 тисяч осіб. У зв’язку із цим в українській частині інтернету замиготіли хвацькі заголовки, на кшталт такого: «Офіційна статистика: у війні проти України РФ втратила 90 тисяч убитими й 70 тисяч пораненими». Звичайно, під час війни завжди хочеться, щоб противник втратив більше, а своя армія — менше. Але факти — річ уперта, і їх треба неодмінно брати до уваги під час такого штибу підрахунків.

Річ у тому, що в Росії держава платить пенсію із втрати годувальника майже винятково рідним і близьким загиблих військовослужбовців або співробітників МВС. Пояснити такий значний приріст одержувачів пенсійних виплат із втрати годувальника в 2015-2017 роках можна лише впливом війни на Донбасі. Російські втрати загиблими у Сирії в той період ще не досягали статистично значущою величини. Нагадаю, що розгром ПВК Вагнера американцями, який дав основну частину втрат росіян у Сирії, трапився тільки в лютому 2018 року. Але головне — за одного загиблого годувальника пенсію далеко не завжди отримує лише одна людина. Пенсія призначається вдовам, неповнолітнім дітям, непрацездатним батькам, а також братам і сестрам, якщо вони перебували на утриманні у загиблого. У якихось випадках буде 1 одержувач, а в якихось — 2,3 або навіть 4 одержувача. Напевно, буває й більше, але навряд чи в статистично значимій кількості випадків. Якщо припустити, що середня кількість одержувачів пенсії із втрати одного й того самого годувальника є близькою до 2, то кількість загиблих, які могли забезпечити приріст у 80 тисяч одержувачів відповідних пенсій, можна оцінити у 40 тисяч осіб. Це число, безсумнівно, охоплює і тих, хто загинув на Донбасі 2014 року. Однак оформлення пенсії із втрати годувальника потребує досить тривалого часу, кілька місяців, тому загибель росіян 2014 року могла почати впливати на зростання числа одержувачів пенсій із втрати годувальника тільки 2015 року.

Згідно з моїми розрахунками, які вже публікувалися у «Дні» і яку ґрунтувалися на даних про приріст смертності у Росії 2015 року, у Донбаської війні в 2014-2015 роках загинуло близько 32,5 тисяч громадян Росії. І, згідно з моєю оцінкою, яку мені теж доводилося публікувати в «Дні», в період з 1 травня до 1 серпня 2017 року втрати сепаратистів і росіян убитими й загиблими були в 2,6 рази більші за втрати українських військовослужбовців. Будемо вважати, що майже всі із приблизно 32,5 тисяч росіян, загиблих у 2014-2015 роках, загинули до 1 липня 2015 року. Також припустимо, що до кінця 2017 року в Росії встигли оформити пенсії із втрати годувальника рідні та близькі лише тих, хто загинув до 1 липня 2017 року. Між 1 липня 2015 року та 1 липня 2017 року в зоні АТО загинув 1 091 український військовослужбовець. Загалом, до речі, від початку боїв, 1 березня 2014 року і до 1 червня 2018 року загинув 3991 військовослужбовець, зокрема двоє — у зв’язку з подіями в Криму. Якщо припустити, що співвідношення безповоротних втрат сторін у період з 1 липня 2015 року до 1 липня 2017 року було приблизно таким самим, як і в період з 1 травня до 1 серпня 2017 року, за два роки з російського боку могло загинути 2834 особи. Припустимо, що дві третини з них були громадянами Росії. За такого припущення число тих, чиї родичі мали б здобути право на отримання в Росії пенсії із втрати годувальника, мало б збільшитися приблизно на 1,9 тисяч осіб. Тоді загальне число загиблих російських військовослужбовців і прирівняних до них цивільних осіб, що загинули у війні на Донбасі станом на 1 липня 2017 року, можна оцінити у 34,4 тисяч осіб, що на 5,6 тисяч осіб менше, ніж число, отримане на основі статистики про зміну одержувачів військових пенсій. Однак цілком можливо, що такої різниці насправді немає. Адже ми припустили, що для всього періоду з 1 липня 2015 року до 1 липня 2017 року був характерно співвідношення втрат 2,6:1 на користь українського боку, отримане нами для травня-липня 2017 року. Проте цілком імовірно, що принаймні у другій половині 2015 року цей показник був значно вищий і стояв ближче до співвідношення втрат убитими й загиблими 2014-го — першій половині 2015 року, коли він оцінюється нами не менш ніж 12,3:1, навіть без урахування втрат місцевих сепаратистів. Адже процес заміни ненавчених цивільних добровольців більш-менш регулярною армією проходив поступово і до кінця 2015 року далеко ще не завершився. До 1 липня 2015 року загинуло 2644 українських військовослужбовців, а станом на 1 січня 2016 року — 2988. Якщо припустити, що у другому півріччі 2015 року співвідношення втрат убитими було 2,6:1, а хоча б 7,45:1, що становить середню величину між 12,3:1 та 2,6:1, російські втрати збільшаться на 1668 осіб і складуть 36,1 тисяч осіб, що всього лише на 3,9 тисяч осіб менше за нашу оцінку, засновану на динаміці числа одержувачів пенсій із втрати годувальника.

Цілком ймовірно, родичам усіх росіян, загиблих на Донбасі, включно з тими, хто не належав до силових структур Росії (а таких могло бути до ? всіх загиблих), держава платить державну пенсію із втрати годувальника, купуючи таким чином їхнє мовчання. Середній розмір державної пенсії в разі загибелі військовослужбовця або співробітника МВС на службі становив на початку 2018 року 10 440 рублів на місяць. Відповідно, в 2015-2017 роках мало бути виплачено близько 30 млрд рублів (близько 476 млн доларів) (в реальності — трошки менше, оскільки за цей час пенсії індексувалися). Що ж, Путін і Медведєв напевно вважають, що така ціна за війну на Донбасі — аж ніяк не є надмірною. І вони все одно розраховують покрити її, серед інших військових витрат, за рахунок підвищення пенсійного віку.

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments