Існування нації спирається на свідому волю її членів.
Іван Лисяк-Рудницький, історик, публіцист, педагог, дослідник української суспільно-політичної думки

Російський стрим, безглуздий і нещадний

або Явища мутуалізму на платформі YouTube
29 вересня, 2020 - 19:05

Російська інформаційна хата має три кути та сіни. У червоному кутку, де висять ікони святих мучеників і мучителів, розташувалася офіційна пропаганда — державне телебачення, яке щоденно та багатоканально примушує росіян вивчати путінський етимологічний словник. Мілітаризація означає боротьбу за мир, добро — зло, відстоювання прав людини — зраду батьківщині, тиранія — суверенну демократію, мракобісся — віру, правда — брехню і так далі і тому подібне. Ці особливості російської лінгвістики добре засвоюються від «Москвы до самых до окраин». На планеті залишилося не так багато місць, де при згадці про «русский  мир» люди не сумніваються, що йдеться про війну. 

У другому кутку хати на путінських ніжках зосередилася «ліберальна тусовка». Так називають там велику і дрібну інтелігентну рибу, що підіймається з глибин народу ковтнути кисню із спеціально залишених для неї лунок на зразок «Эхо Москвы». Але і там суворо дотримується етимологічний плюралізм. Якщо хтось сказав про війну в застарілому значенні, то  врівноважується думкою про мир у новому тлумаченні.

Третій кут побудувала для Росії Америка, надавши деспотичній країні платформу для обміну відео без цензури. «Ютьйуб», як називають росіяни YouTube, хоч і маленький кут, але з безліччю лавок, де розмістилися управлінці громадською думкою з самої хати та сіней — притулку експатів. Про нього і поговоримо.

Незважаючи на різношерстість авторів, особливої метушні в третьому кутку не спостерігається. Там теж все розписано за ролями та станами.

Найбільше «лайків» отримує купецький стан журналістів і пропагандистів. Вони щедро оплачують місця в ложі та на сцені YouTube, тому тримаються в лідерах незалежно від того, чи вміють вони ліберально дути чи підспівувати владі солов’єм. Гроші не приховаєш у картинці. За заставками й оформленням студій завжди видно, ху із ху в медійному просторі. Глядачам подобається краса інтер’єрів із черепами й астролябіями, старовинними кріслами, кішечками на софі в стилі прованс, просторими залами, накритими на одну або дві персони, що розмовляють, і все таке інше, що повинне наводити на думку про витончену харизму авторів стримів.

Тим, хто не може дозволити собі краси інтер’єрів, світла та заставок, залишається налягати на фантазії та обізнаність в облудних підступах Кремля. Адже, кажучи словами шекспірівського Макбета, вигаданий страх завжди сильніше, ніж справжній, лякає. І приваблює.

В артистичному середовищі «публіцистів розмовного жанру» заведені три (знову трійця!) правила належної поведінки. По-перше, цинічність думок. Вона дуже добре заступає сміливість і дозволяє мітити однаковим клеймом знущання позитивних і негативних героїв. По-друге, нещадне викривання вад окремих людей і влади в цілому не повинне зачіпати особистих друзів і спільників, що перебувають у тій же владі. По-третє, обов’язковий натуралістський погляд на негідників і їхні вчинки. Адже ті — звична частина російської природи, такі ж істоти, як кліщі та комарі, змушені пити кров населення через вищі закони буття. При дотриманні цих правил автор стриму може розраховувати на індульгенцію за критику Кремля й анонімну матеріальну підтримку, без обмежень насолоджуючись нарцисизмом на цифрових просторах.

Що, точніше хто, об’єднує настільки різних людей, що стоять на протилежних світоглядних платформах, але змушених штовхатися на одній? За злою іронією долі — не президент РФ. Росіян, що люблять і ненавидять Америку, об’єднує Трамп. Вони його люблять, перебуваючи в ліберальному, деспотичному, правому та лівому положенні.

На другому місці, як завжди, голоси позакремлівською юрисдикцією. З герценівської, тургенівської, набоковської, бунінської, довлатовської, піонтковської далечі видно Росію-матінку в усій її незмінній красі. Тут не ті гроші в кадрі, що лізуть в очі з купецьких стримів, але західний рівень життя та властива йому скоромність, дозволяють поєднувати приємні для народу картинки з неприємними для кремлівської влади виразами.  Певна річ, закордонне, в основному, за кордоном і дивляться, але дещо просочується і до Росії. Звичка приправити традиційні страви тоталітарної кухні чимось екзотичним — жива. Як і звичка глушити «ворожі голоси» вітчизняним шумом тролів і новим поколінням еренбургів, ідейно близьких до Москви, а тілесно — до Європи.

На відміну від геометрії, сума двох відомих кутів не дає нам уявлення про третій, найбільш глумлений, але і найважливіший у російському домі. Цей кут — «вороняче гніздо» російського корабля, з якого найкраще видно, — на які саме скелі та рифи тримає курс гігантське судно. Нагорі місця небагато, тому і людей там мало. «Гніздо» дуже високо, аби на нижніх палубах почули застереження. На верхніх же сигнали тривоги марсових тлумлять звуки свята життя. Отже стрими людей цього рівня не збирають сотень тисяч переглядів. Аскетизм фінансування їхніх проектів, звичайно, позначається на «картинці». І потім, самі автори дуже серйозно ставляться до життя, аби дивитися і слухати їх у години вечірнього дозвілля та бажання приколу.

Звичайно, багато що з того, що тут сказано на адресу російського контента в YouTube, можна помітити в інших національних сегментах. Не лише в Росії влада зацікавлена переносити серйозні політичні теми у формат розважальних діалогів, де фантазії, конспірологія, привселюдна ганьба ворогів і конкурентів цінуються дорожче за роздуми про те, що чекає попереду. Проте російські стрими вирізняються серед інших глибоким декадансом мислячого стану, що буває при розпаді колишніх цінностей і недосяжності нових. Це як сиквел шеріданівської «Школи лихослів’я», поставлений уже не на побутові, а політичні теми. Замість виправлення власних гріхів і помилок, герої переймаються тим, аби зіпсувати життя іншим.

Це особливо яскраво виявилося в нещодавньому інтерв’ю популярного в РФ блогера, який зводив до свого рівня Степана Свєтлова, медіа-лідера білоруського протесту. За ідеєю інтерв’юєрові з Москви слід було б повчитися у 22-річного хлопця тому, як ставити на службу свободі та вітчизні свої фахові навики. Замість цього той звично розпочав компрометацію, немов перед ним був владолюбний олігарх, що сховався від правосуддя. Днями пізніше вибірку з цього інтерв’ю використовувало російське телебачення для аргументації нісенітниць Лукашенка про «західних ляльководів», на гроші яких організовуються марші білорусів. Тобто, записний ліберал відпрацював своє, а записні «пропагандони» — своє, за цілковитою згодою сторін. У природі це називається мутуалізмом. Так жаби пускають до себе в нори скорпіонів, які жалять усіх, окрім господарів притулку, або риби-клоуни ховаються серед щупальців отруйних актиній.

Газета: 
Новини партнерів