Хто знає гріх тільки за словами, той і про порятунок нічого не знає, крім слів.
Вільям Фолкнер - американський письменник, прозаїк, лауреат Нобелівської премії з літератури

Роздуми про Конституцію

28 червня, 2018 - 16:39

Кортеж уповноваженої з прав людини Росії Тетяни Москалькової, який в'їхав на територію колонії суворого режиму, де утримують українця Олега Сенцова, навіть не зупинившись біля Денісової, яка стояла у нього фактично на дорозі - кращої метафори до дня Конситуції і не знайти. Двоє уповноважених з прав людини. Дві різні правові системи, як два паралельні всесвіти, які за всіма законами мають не перетинатися. Але ж дивись - зійшлися на одній дорозі, яка веде до людини. Нашої людини, яку росіяни нищать за небажання стати для них своїм.

Ми часто говоримо, що Конституція є основним законом країни, який визначає права та обов’язки громадянина та держави; що вона не є досконалою, а тому потребує змін; що Конституція у нас скоріше для проформи, адже виконати всі ці права "за безкоштовно" просто неможливо. Але ми забуваємо, що Конституція - то символ та сутність нашої Незалежності, без якої українці жили б зараз так, як їм дозволив московський караул. Нас би нищили за кожну згадку про українську суб'єктність. Нас і нищили. Поколіннями. Стуса, Марченко, Григоренко, а тепер - Сенцова. Українська Конституція мала б стати певним наріжним каменем української, тобто не радянської правової системи. Але не стала. Чому? Є кілька причин.

Перша - в сприйнятті визначення права. Текст української Конституції говорить про право українців на безкоштовні освіту, медицину, житло та бог зна що ще. Всі ці довжелезні списки прав, гарантованих державою, які прописані в українській Конституції, викликають в кращому випадку посмішку. А в гіршому - роздратування. Так, саме роздратування до держави і її Конституції відчувають громадяни, які знають, що їм "положено", але "не дають". Замість того, щоб прибрати з II розділу Основного закону перелік пільг та привілеїв, які сучасна Україна не може забезпечувати, політики ще й змагаються в тому, хто краще втисне нежиттєздатне радянське прислів'я про безкоштовне, яке гарантоване українською Конституцією, в свій передвиборчий спіч чи телешоу-промову.

Агов! Панове! Не руйнуйте довіру громадян до країни, з якої годуєтеся! Подивіться хоча б на американську Конституцію, яка вже триста років успішно захищає права і не має жодного рядку про безкоштовне. Право - це завжди про шляхту. Правом називають незаперечні ознаки вільної людини, яка єдино має право на себе та на своє майно, набуте чесним шляхом. Раб не має нічого. І нічого не може мати, навіть себе самого. Тому право - це завжди про волю, шановні. А не про калорійність рабської баланди, яку має роздати пан, цар або держава робітників та селян. Не треба сприймати українців за рабів.

Окрім того, викривлення поняття права в українській Конституції призводить до того, що свободу в нашому просторі часто плутають зі вседозволеністю, тобто з правом робити що хочеться. Тоді як насправді свобода - це право вільної людини не робити того, чого вона не хоче. Наприклад, не класти життя на забезпечення своїми податками всього того "безкоштовного", чого навіть в Радянському Союзі ніколи не було.

Друга причина того, чому українська Конституція існує окремо від української буденності криється в тому, що державні - прости господи - еліти завжди використовували її як знаряддя внутрішньовидової боротьби. Якби у нас виконували Конституцію так часто, як пропонують її змінювати, ми б жили при конституціоналізмі - політичній системі, що спирається на конституцію і конституційні методи управління. Але, тим не менш. Беззаконня, порушення норм, співпраця з ворогом попри руйнацію країни - ось засоби, якими в Україні зароблялися мільйони. Те, що українські владці та багатії звикли плювати на норми Конституції при кожній ліпшій нагоді, частково обумовлено тим, що вони просто не сприймають її як гаранта власного добробуту та процвітання у власній країні. Їх особиста свобода обумовлена несвободою інших. Тих, хто навіть не розуміє, що якщо фундаментальний закон країни обіцяє їм безкоштовні подачки замість прав, це означає, що вони поневолені. І не буде ані свободи, ані безкоштовностей від держави.

Навіть при тому в Конституції є частини, виконання яких є обов'язковим,  більшість громадян та експертів  спокійно спостерігають, як норми Конституції зливаються в антиправову яму. Закон про оборону, наприклад. Ті, хто нагадують про його невиконання, сприймаються суспільством за маргіналів. Звісно: "Навіщо згадувати про затверджений порядок реакції на зовнішню агресію, якщо це не про безкоштовну їжу, чи пенсію? От навіщо ви починаєте про те, що нікому не цікаво?" Таким чином і правлячий клас, і широкі маси спільно докладають шалених зусиль, щоб українська Конституція залишалася казочкою про країну, якої нема та не може бути.

І є третій момент. А це дійсно українська Конституція? Що там про Україну, крім згадування мови та цілісності, та й ті вже давно - привід для дискусій для окремих осіб та груп. Хіба сама по собі суперечка навколо доцільності навчання в державних закладах освіти державною мовою - то не національне самогубство? А обіцянка створення в "окремих районах Донецької та Луганської області" нової гібридної автономії - це не дискредитація принципу цілісності та  рівності всіх попри походження та місце народження? Чому одні українці будуть мати право створювати свою міліцію та здійснювати освіту виключно регіональної мовою, а інші - ні? І не треба кивати на проект змін в Конституцію щодо Криму. Те переформатування автономії, якого домагаються кримські татари, як раз має прибрати всі відхилення. Мова в Криму буде тільки державна та кримськотатарська там, де це не суперечить закону про державну мову. І все. Ніякої народної міліції та "русскоязичної щелепи".

Тому і виникає питання: а у нас дійсно українська Конституція - тобто наріжний документ, який би гарантував тут існування та розвиток саме України? Хіба побудова влади, права, обов‘язки, основні принципи функціонування держави, які прописані в ній, відповідають українській букві та духу? Хіба такою, як написано в українській Конституції, бачили Україну всі ті, кого нищила за мрії про Україну імперія? Кілька імперій!

Наостанок хочеться зауважити, що українська Конституція має стати незаперечною, такою, яку ми всі маємо виконувати, тому що на ній тримається наш спільний світ. Вона має бути однаково цінною і для народу, і для середнього класу, і для еліт. Якщо нам не вдасться вибудувати в Україні простір безпеки для кожного українця, визначати права для українців будуть московські кортежі та Москалькови.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments