Руйнування рєпінського шедевра — це руйнування історії
Акт вандалізму, який було вчинено у Третьяковській галереї, сам по собі жахливий. Дехто з Воронежа, 37-річний Ігор Подпорін, серйозно пошкодив знамениту картину Іллі Рєпіна «Іван Грозний і син його Іван 16 листопада 1581 року», яку в народі називають «Іван Грозний вбиває свого сина». Зауважу, що у цього шедевра непроста доля. Рєпін написав картину в 1883-1885 роках, під безпосереднім враженням від царевбивства 1 березня 1881 року і наступних страт вбивць Олександра II й інших народовольців, і саме як символ кривавого самодержавства сприймалася вона багатьма у тодішньому російській суспільстві. Рєпін писав: «Якась кривава смуга пройшла через цей рік, почуття були перевантажені жахами сучасності, але до неї страшно було підходити — буде непереливки!.. Природно було шукати виходу наболілого в історії».
Картина дійсно сприймалася як надзвичайно актуальна як до революції 1917 року, так і в наступні роки. І ця актуальність мало не призвела до її загибелі. 16/29 січня 1913 року картина серйозно постраждала від трьох ударів ножем, які здійснив 28-річний іконописець, старообрядець, син великого меблевого фабриканта Абрам Балашов. При цьому він кричав «Досить смертей, досить крові!». Тоді вандала визнали неосудним. Можливо, тут відіграли свою роль капітали його батька, і вже через кілька тижнів перебування у психіатричній клініці Абрам Абрамович благополучно вийшов на свободу. Натомість хранитель музею Єгор Хруслов, сам художник-передвижник, який сильно переживав із приводу того, що не зміг запобігти пошкодженню великого полотна, вкоротив собі віку, кинувшись під поїзд.
Але, як можна здогадатися, Балашова не влаштувало рєпінське трактування особистості Івана Грозного як така, що провокує на революційні дії, зокрема на терор. Тоді полотно було пошкоджено вельми серйозно. Удари Балашова припали на обличчя й руки персонажів, і в цих місцях утворилися три довгих порізи. На щастя, Рєпін тоді був ще живий і перебував у Росії. Він дуже переживав за свою картину, і боявся, що відновити картину неможливо. Але врешті-решт її вдалося відреставрувати за місяць. Тільки самому художникові довелося заново написати обличчя й руки Івана Грозного та його сина.
Вандал із Воронежа, що орудував металевою стійкою огорожі, теж здійснив три удари по картині, але рук і облич персонажів не зачепив, пошкодивши лише одяг і фон, а також авторську рєпінську раму. Свої дії Подпорін мотивував тим, що його обурив зміст полотна, за його словами, «через недостовірність зображених на полотні історичних фактів». Для хоробрості випив 100 грамів горілки, а потім його, за його словами, «накрило».
Тепер Подпоріну загрожує до 3 років ув’язнення і значний грошовий штраф. Вартість реставрації вже оцінили у понад 500 тис. рублів. Вчинок вандала явно було спровоковано нинішнім офіційним трактуванням російської історії, яка робиться з подачі міністра культури Володимира Мединського. На його думку, вся історія Росії до 1917 року була суцільною благоліпністю, час від часу затьмарюваною лише підступами зовнішніх ворогів і різноманітних баламутів, бунтівників та революціонерів, також підбурюваних ззовні. Загалом, споконвічна тріада самодержавства, православ’я і народності, тільки тепер замість «самодержавства» слід читати: «незмінне правління Володимира Володимировича Путіна, світоча й вождя великої російської нації». А вбивство Іваном Грозним свого сина офіційними російськими істориками тепер однозначно трактується як легендарний епізод. Мовляв, насправді Іван Грозний жодного свого сина не вбивав.
Не знаю, чи є вандал Подпорін божевільним (цей варіант владу найбільше влаштовує, не здивуюся, якщо незабаром його визнають неосудним, як і людину, що напала на журналістку Тетяну Фельгенгауер) або просто ідеологічно мотивованим послідовником шанувальників Івана Грозного. Нагадаю, що всього лише п’ять років тому, 2013 року, група істориків і православних активістів, натхнених давнім апологетом царя Івана та прихильником його канонізації, бізнесменом із сумнівною репутацією, письменником і головою оргкомітету партії «Народное движение „Святая Русь“» Василем Бойком-Великим , звернулася до міністра культури Володимира Мединського з проханням прибрати картину з Третьяковської галереї, заявивши, що цей твір нібито «ображає патріотичні почуття радянських людей». Щоправда, навіть Володимир Ростиславович з його невичерпною любов’ю до царя Івана Васильовича не ризикнув підтримати цю ініціативу.
Здавалося б, для того, щоб зменшити небезпеку повторення таких актів вандалізму на ґрунті боротьби з «неправильними» трактуваннями російської історії, необхідно насамперед переглянути концепцію єдиного шкільного підручника історії, допустити плюралізм думок у трактуванні тих чи інших історичних подій, зокрема і у вигляді існування різних шкільних підручників історії та права вчителів вільно обирати для викладання той чи інший підручник. А також відмовити ся від ставлення до тих істориків, учителів і публіцистів, хто дотримується поглядів на вітчизняну історію, відмінних від офіційних, як до «ворогів народу». Однак влада, як і можна було очікувати, обирає інший шлях — звичний шлях подальших заборон та обмежень.
Член Ради Федерації Франц Клінцевич, що відрізняється «рідкісним» аналітичним розумом, вже висловився у тому сенсі, що у зв’язку з актом вандалізму у Третьяковській галереї необхідно передусім порушити питання посилення охорони музеїв і «пройтися по всьому ланцюжку, від якого залежить безпека музеїв». Зокрема, сенатор пропонує виключити можливість використання зловмисниками «всіляких підручних засобів», на кшталт стійки огорожі, зробити ці стійки такими, що не знімаються. Ніби вандал за необхідності не знайде, чим пошкодити скульптуру або полотно!
Заклики ж до того, щоб підвищити безпеку експонатів у російських музеях, цілком ймовірно, призведуть до значного зростання корупційної складової у справі реставрації рєпінського шедевра. Як ми пам’ятаємо, реставрація картини після набагато важчих пошкоджень 1913 року зайняла всього лише місяць. Щоправда, тоді був живий Рєпін. Зараз же звучать голоси, що реставрація полотна і рами забере більше року, а то й кілька років. Причому основні засоби пропонується витратити на закупівлю особливо міцного скла для захисту картини. Не здивуюся, якщо в процесі реставрації витрати з початкових 500 тисяч зростуть до декількох мільйонів рублів. І загалом перед чиновниками Мінкульту тут може відкритися золоте дно. Якщо почати замовляти особливо міцне скло для всіх шедеврів у російських музеях, то бюджет складе мільйони, а то й десятки мільйонів — не рублів, а доларів. А щодо «розпилу» бюджетів на реставрацію підлеглі Мединського — неперевершені майстри.
P. S. За повідомленням Euronews, вандал кинувся на картину з криком: «Це мені Путін наказав!»
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
