Санкції чи «перезавантаження»?
Яку саме ціну може заплатити Росія за неправильну, з погляду США, поведінку
Програмна зовнішньополітична промова нового президента США Джо Байдена, яку неодноразово анонсували й переносили, виявилася, взагалі-то, ні про що. Американський лідер заявив: «Ми повинні розпочати з дипломатії, що базується на демократичних цінностях Америки, які ми шануємо найбільше: захист свободи, відстоювання можливостей, дотримання загальних прав, повага до верховенства закону й шанобливе ставлення до кожної людини». Намір, звичайно, більш ніж похвальний. Тільки попередній президент від демократичної партії Барак Обама, в адміністрації якого Байден був віце-президентом, керувався тим самим принципом і цінностями, але анітрохи не досяг успіху в розширенні простору свободи у світі. Навпаки, він, скоріше, навіть звузив його, пішовши на «перезавантаження» відносин з путінською Росією і не спробувавши не тільки втрутитися в сирійський конфлікт, а й навіть упередити застосування хімічної зброї режимом Башара Асада. А щодо агресії Росії проти України адміністрація Обами, загалом, зайняла позицію «умиротворення» Росії й до останнього перешкоджала постачанню летальної зброї Києву.
Не факт, що Байден тут буде успішніше. Він стверджує: «Військові М’янми мають відмовитися від влади, яку вони захопили, звільнити правозахисників, активістів і чиновників, яких вони затримали, скасувати обмеження на засоби телекомунікації й утриматися від насильства». Побажання добре, але ні про які конкретні санкції проти військової диктатури ані слова. Тому існує велика ймовірність того, що після консультацій з союзниками вся американська пара по відношенню до М’янмі піде у свисток. Але головною в промові була, звичайно, не М’янма і навіть не Китай, а Росія.
Тут теж риторика була правильна і, як зазначили спостерігачі, набагато різкіша, ніж дозволяв собі щодо Москви Трамп. Байден заявив: «Я дав зрозуміти президенту Путіну, у зовсім іншій манері, ніж мій попередник, що минули ті часи, коли Сполучені Штати відступали перед агресивними діями Росії - втручанням у наші вибори, кібератаками, отруєнням своїх громадян. Ми без вагань піднімемо ціну, яку Росії доведеться платити, й захищатимемо наші життєво важливі інтереси й наш народ. І наші відносини з Росією стануть ефективнішими, коли ми працюватимемо в коаліції й узгоджено з іншими партнерами-однодумцями». Слова нібито грізні, от тільки передує цьому заява американського президента про продовження на п’ять років Договору СНО-3. Не секрет, що цей договір набагато важливіший для Москви, ніж для Вашингтона, оскільки у Росії немає ресурсів не тільки на створення нових стратегічних озброєнь, а й навіть для заміни вже наявних.
Таким чином, від важливого засобу тиску на Росію Байден одразу відмовляється. А яку саме ціну може заплатити Росія за неправильну, з погляду Америки, поведінку, Байден уточнювати не ризикнув. Він засудив «ув’язення Олексія Навального а політичними мотивами і придушення в Росії свободи висловлювання думок і мирних зібрань» і вимагав звільнення головного російського опозиціонера «без будь-яких умов». Але, знову-таки, Байден не згадав ніяких можливих санкцій, які можуть бути застосовані проти Росії в разі, якщо Навальний залишиться у в’язниці або, гірше того, раптово там помре. Та й саме спілкування з лідером країни, який віддає наказ про отруєння свого політичного противника за допомогою бойової отруйної речовини, ймовірно, має бути обставлено особливими умовами. Очевидно, що без реальних загроз з боку США та їхніх європейських союзників вжити руйнівні антиросійські санкції Путін ніколи Навального не звільнить. А обіцянка вживати найрішучіших заходів у відповідь на, здебільшого, фантомні спроби Росії втручатися в американські вибори взагалі віддає фарсом. А вже озирання на європейських союзників, де, особливо в Німеччині, Франції, переважають цілком мюнхенські настрої щодо Путіна, гарантує, що рішуча й жорстка риторика Байдена по відношенню до Росії виглядає тільки риторикою.
Останнім проявом мюнхенського курсу став візит Верховного представника Євросоюзу із закордонних справ і політики безпеки Жозепа Борреля до Москви через кілька днів після вироку Навальному й жорстокого придушення протестів. З Навальним Боррель не зустрівся, хоча раніше публічно заявляв про бажаність такої зустрічі. Зате Путін підготував головному дипломату ЄС добре розрахований ляпас. Якраз у розпал переговорів Борреля в Москві було оголошено про висилання з Москви дипломатів Німеччини, Польщі та Швеції під фантастичним виглядом їхньої участі в акціях прихильників Навального! Будь-який нормальний політик на місці Борреля після такого негайно перервав би візит і повернувся б до Брюсселя. Але член Іспанської соціалістичної робочої партії вважав за краще довести візит до кінця і наостанок лише обмежився фразою про незадовільний стан відносин між Росією та Євросоюзом. Після такої поведінки фактичного міністра закордонних справ Євросоюзу про будь-які серйозні санкції з боку ЄС смішно навіть казати.
Слово «Україна» Байден у своїй промові не вимовив жодного разу, так само, як жодним словом не обмовився про війну в Сирії. Це може бути тривожною ознакою того, що Байден, якщо не на словах, то на ділі хоче спробувати здійснити «перезавантаження» з Путіним, тому й не став зачіпати чутливі для російського лідера зовнішньополітичні теми. І точно така ж двоїстість властива Байдену у ставленні до всіх міжнародних проблем, яких він торкнувся у своїй промові.
Американський президент обіцяв протидіяти Китаю у зв’язку з порушенням там прав людини і триваючими розкраданнями інтелектуальної власності з боку Китайського держави. Але він точно так само пообіцяв розвивати співпрацю з КНР. Як свідчить досвід адміністрації Обами, та й Трампа, значення мають якраз фрази про співпрацю, тоді як санкції зазвичай мають лише символічний характер. А торкаючись війни в Ємені, Байден вимагав негайного припинення вогню й відновлення мирних переговорів, і навіть призупинив постачання саудитам американської зброї. Але в той же час президент США заявив про готовність підтримувати Саудівську Аравію й захищати її від ракетних та інших ударів з боку Ірану. Але в Ємені Саудівська Аравія фактично бореться не з хуситами, а з Іраном, що стоїть за ними і якраз у рамках цієї війни завдає ракетних ударів по саудівській території.
А раптом, наприклад, Росія та Іран вирішать промацати Байдена, і перша організує наступ сепаратистів у Донбасі, а другий завдасть нових ударів по Саудівській Аравії? Цікаво, як реагуватиме американський президент? Чи підійде він на роль кризового менеджера? Не дай Боже, звичайно, щоб Байдену довелося проходити подібну перевірку.
