Коли людина не встане з колін, то вона не далеко зможе пройти.
Іван Драч, український поет, перекладач, кіносценарист, драматург, державний і громадський діяч

Шабаш "примирителів"

29 січня, 2019 - 21:59

Спеціальний представник діючого голови ОБСЄ в Україні та в Тристоронній контактній групі Мартін Сайдік представив свій план урегулювання ситуації на Донбасі. "Впродовж років ми бачили, що є не зовсім зрозумілими у Мінських угодах. Обов'язковою частиною є те, що для реалізації центрального елементу, для проведення місцевих виборів необхідна зовнішня допомога. Ми дійшли висновку, що це може бути лише ООН", - заявив Сайдік. Він також зазначив, що ОБСЄ може здійснювати оцінювання виборів, але не їхнє проведення. Крім того Сайдік наголосив, що важливо залучити ООН, тому що спостерігачі Спеціальної моніторингової місії ОБСЄ не можуть самостійно займатися цими питаннями. План Сайдіка передбачає, що Росія і Україна мають укласти новий договір, який потім буде схвалений парламентами обох країн. На його думку, "Мінські угоди чітко обумовлюють, що представники так званих районів Донецька і Луганська братимуть участь та будуть почутими у процесі врегулювання". "Ми припускаємо, що це має бути так само навіть після схвалення комплексного договору", - зазначив Сайдік.

Почнемо з того, що центральним елементом припинення будь-якої окупації має бути деокупація захоплених територій та встановлення там миру. Мінські угоди, які до слова є вкрай невдалими, до всяких виборів передбачають припинення вогню, виведення іноземних військ та відновлення контролю над україно-російським кордоном. Принаймні до того ступеню, щоб унеможливити поставки на неконтрольовані території зброї та найманців з Росії, як це зараз робиться за допомогою пекельних гумконвоїв. Року роботи на Донбасі пану Сайдіку мало б вистачити, щоб зрозуміти, яку роль грає Росія в цьому "конфлікті". Натомість австрійський дипломат і не подумав акцентувати увагу на тому, що російські наймити не підпускають місію ОБСЄ до російсько-українського кордону на гарматний постріл. В прямому сенсі цього слова. Замість цього ми чуємо, що єдина складність роботи міжнародних спостерігачів на окупованих територіях - це неможливість забезпечити проведення виборів. А відсутність доступу до підвалів, тюрем та катівень, в яких утримуються українські військові та мирні мешканці? Хіба місія не має відомостей про те, що на територіях Донбаса, окупованих Російською Федерацією, система права відсутня в принципі? Де матеріали хоч з одного судового засідання? Де заяви адвокатів? Де вироки, які можна проаналізувати на дотримання законодавства? До речі, за якими законами судять ті "судилища", які спостерігачі сором‘язливо називають в своїх звітах "органами номінального судочинства"? До проведення вільних виборів потрібно відновити правове поле та вирвати людей з-під впливу масової пропаганди. Забезпечити свободу зібрань та свободу слова в решті-решт. Але пан представник чомусь оминає правові питання та змушує нас забути, що центральною метою його роботи є те, щоб в центрі Європи громадяни демократичної країни не використовувалися сусідом-загарбником у якості заручників. Щоб вони не були живими ляльками в садистичному спектаклі під назвою "поміч братньому народу".

Обговорювати вибори в ситуації, коли кожен день ллється кров - це те саме, що влаштувати запеклу дискусію щодо кольору шпалер посеред палаючої хати.

Без питань агресії в Азовському морі, судових розправ з українцями, кримськими татарами в Криму будь-які переговори з країною-агресором - це тільки затягування часу та злочинне уникання, яке призведе до погіршення ситуації. За словами Сайдіка, після представлення плану у Мілані в грудні 2018 року офіційної відповіді йому так і не надходило. Що і не дивно. Адже його план не про закінчення міжнародної збройної агресії. Він про мандат на проведення виборів під дулами російських автоматів, про якнайшвидше зняття з агресора санкцій. Хто ті "представники Донбасу", яких пропонує почути австрійський дипломат? Хіба це не російські маріонетки, призначені окупантом замість раніше утилізованих бойовиків? Сам пан Сайдік хоча б пам‘ятає їх імена?

Уявіть собі ситуацію. Озброєні люди захопили відділення банку і вступили в перемовини з поліцією. Замість того, щоб звільняти людей та приміщення, поліцейські домовилися з бандитами, що вони візьмуть гроші, людей та утворять за рогом рабську плантацію. Уявіть, що вони навіть прийнялися вмовляти родичів та спільноту в тому, що це - єдине рішення в даній ситуації. "Хай вже бандит бере заручників собі у власність. Не вільні, зате живі. Подумайте, це ж не так і погано. Родичі зможуть надсилати їм гроші, спілкуватися з ними інколи по скайпу. Так, там не будує умов, правил та норм, які гідні вільної людини. Але ж через якійсь час люди звикнуть. Он бачте, "представники" говорять, що на плантації рай. Що гроші від грабунку банку дозволять збільшити вкладення на розвиток бізнесу, дозволять долучити інвесторів. Вони запевняють, що всі мешканці плантації щасливі. Якщо людям подобається жити в атмосфері безправ'я, то чи можемо ми нав'язувати їм свої стандарти?" Шкідливість всіх цих "мирних планів" полягає у тому, що вони вносять у об'єктивну реальність людожерські сенси. Згодом спільнота починає обговорювати їх як щось притомне та адекватне. Так кордони права - фундаменту цивілізованого світу - відсуваються все далі і далі в бік сірої зони.

Україна, яка тільки-но стала на шлях відродження, опинилася в непростій ситуації. Європейські цінності, засади правового суспільства з кожним днем руйнуються ініціативами "примирителів", які забули про честь, про гідність та цивілізаційне самозбереження. В програмах кандидатів на посаду президента пункти про мирні перемовини з агресором, про поступки, про прагматичну капітуляцію присутні майже у всіх потенційних лідерів президентської гонки. За п'ять років війни ми чули величезну кількість капітуляційних пропозицій. Всі вони зводяться до одного: замість того, щоб звільняти заручників, українські та закордонні "примирителі" намагалися вмовити українців полишити співвітчизників у неволі.

Без чітких кроків по відстороненню від важелів впливу агресора неможливо домогтися миру. Неприємно, коли європейські партнери готові розрахуватися майбутнім нашої країни за можливість торгувати з агресивною, але не такою ж вже небезпечною для них "Імперією зла". Але те, що до замирення з агресором неухильно схиляють українців - ще жахливо, катастрофічно, суїцидально. Сьогодні Україна не готова пристати на різноманітні капітулянтські пропозиції. А завтра? Якщо український виборець вирішить, що російсько-українську війну треба припиняти в односторонньому порядку, мирні плани Пінчука, Штанмайєра, Сайдіка та інших стануть документальним підґрунтям для цивілізаційної поразки України та повернення її під російське ярмо.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ