Піднесім свій народ культурно, навчаймо його. Не тільки учитель може навчати, але може його навчати та виховувати і урядовець, вояк, промисловець чи інший.
Августин Волошин, український політичний, культурний і релігійний діяч Закарпаття

Що нам робити з Білоруссю

17 вересня, 2020 - 14:49

Візит Олександра Лукашенка в Сочі для переговорів із російським президентом Володимиром Путіним окреслив основні напрями політики Москви щодо Білорусі.

Перше. На якийсь період часу, відносно невеликий, Лукашенко може розраховувати на певну фінансову, організаційну та дипломатичну підтримку. За необхідності і на військову, але при дуже складних обставинах зовнішньої загрози чи агресії. Такі не передбачаються і навряд чи будуть.

Друге. Буквально останньої миті, за кілька днів до зустрічі в Сочі, в Кремлі відмовилися від підготовленого аншлюсу Білорусі у вигляді так званої глибокої інтеграції.

Пов'язано це з багатьма причинами. Насамперед економічними і фінансовими проблемами російського бюджету через катастрофічне падіння цін на вуглеводні та відсутність перспектив їхнього відновлення до мінімально прийнятного рівня для Москви.

Відносини з західними країнами гірше нікуди, і реальна перемога на виборах в США Джо Байдена. Як наслідок, є загроза ухвалення «санкцій з пекла», а слідом за американцями більш сміливими стануть і європейці. За таких умов йти на нарив із Заходом через Білорусь Путін дуже боїться.

Третє. У Кремлі і його околицях панічно бояться революційної зарази. Від українських майданів, від грузинської революції троянд, від киргизьких і вірменських протестів. Включати до складу країну, охоплену революційним поривом, для Кремля смертельно небезпечно. До того ж іще не заспокоївся Хабаровськ, і що буде далі при загальному погіршенні ситуації, ніхто не знає, але небезпечно і страшно вже зараз.

Проте від загальної стратегії придушення революції в Білорусі не відмовилися, змінилася тільки тактика.

Логіка революційного розвитку говорить про те, що при триваючому опорі диктатора неминуче станеться радикалізація протестів. Так і до стрілянини по людях недалеко. Звідси цілком зрозуміла необхідність вироблення стратегії і тактики поведінки найближчих сусідів Білорусі. України це стосується повною мірою.

Звісно ж, позиція Києва щодо режиму Лукашенка недостатньо чітка і, найголовніше, тверда. І це при тому, що нашій країні завдано образи в історії з вагнерівцями. Незалежно від нашої внутрішньої дискусії з цього приводу.

Київ продовжує ігрища з Москвою щодо Донбасу і тому не хоче проявляти достатньої твердості. Як щодо Росії, так і Білорусі. Ця тактика тупикова. Москва розуміє лише мову твердості і сили. Все інше вона сприймає як слабкість, і її вимоги будуть тільки збільшуватися.

За таких умов Київ повинен зайняти чітку і недвозначну позицію і приєднатися до, нехай неформальної, коаліції Польщі та країн Балтії з підтримки протестного руху в Білорусі. Вона не повинна обмежуватися засудженням, обуренням та іншими вербальними виразами, а перейти в систему конкретних дій. Серед них можна виділити наступні.

По-перше, за прикладом Литви і Латвії максимально спростити можливість білоруським громадянам перебувати в Україні й отримувати відповідний статус. Особливо це стосується тих, кого переслідує нинішня білоруська влада. У нас із Білоруссю безвізовий режим, і це істотно спрощує ситуацію. Головне, щоб не почалися ігрища Міграційної служби. Негативні приклади такого ми знаємо.

Як заявила міністр внутрішніх справ Литви Рита Тамашунене: «Департамент міграції почне розгляд заяв висококваліфікованих фахівців до їхнього прибуття в Литву. Зараз найголовніше - забезпечити безперешкодне виконання процедур». Нам варто придивитися до цього прикладу

По-друге, потрібно негайно вжити заходів щодо залучення білоруських IT-компаній, які зараз планують переїзд в інші юрисдикції. Багато вже перебралися в Литву і Латвію, деякі в Польщу. Україна повинна подбати про те, щоб вони переїжджали в нашу країну.

Не потрібно створювати для них особливих умов, просто привести наші правила у відповідність до європейських та кардинально стримати чиновницький запал, щоб навіть думати не можна було про віджимання і закриття бізнесу. Це піде на користь і вітчизняному бізнесу і прибулому. В результаті виграє економіка, надійдуть податки, а з ними наповниться бюджет. Тільки не потрібно чекати, а треба діяти, бо наші сусіди вже цим займаються, і щільно.

При цьому не повинно бути ілюзій. З потоком біженців та політемігрантів до нас будуть засилати відверту і приховану російську агентуру. Її у нас вистачає своєї, причому в високих київських кабінетах. СБУ роботи додасться, але без цього ніяк.

Досить багато пишуть, що лідери білоруських протестів є російськими ставлениками і Москва, цілком імовірно, може з ними домовитися в разі відходу Лукашенка. З цієї точки зору Україна все одно, хто у сусідів буде керувати.

Звісно ж, що це дещо спрощений підхід. Безперечно, серед кандидатів у президенти своєю проросійською позицією виділявся Валерій Цепкало. Як сказав білоруський політолог Франак Вечорка, цей колишній кандидат комсомолець в гіршому сенсі цього слова. З початком протестів багато разів звертався до Путіна з закликами втрутитися і сприяти відходу Лукашенка. Однак під час кампанії рейтинг Цепкала не піднімався вище 15-20%, і його шанси на обрання були відносно невеликі.

Реальним кандидатом на перемогу був Віктор Бабарика. Багато хто його проросійськість відносить на довгі роки управління «Білгазпромбанком», тісно пов'язаним із «Газпромом».

Однак,є і зустрічні припущення. Бабарика відомий як меценат і захисник білоруської культури. У 2018 році за ініціативою Віктора Бабарика «Білгазпромбанк» профінансував видання 15 тис. примірників п'ятитомника Світлани Алексієвич для передачі їх у дар білоруським бібліотекам. За його сприяння в Білорусь було повернуто оригінал Біблії Франциска Скорини, а також картин Марка Шагала, Леона Бакста. Його банк фінансував видання книг білоруською мовою.

Є відома закономірність: проросійські кандидати часто стають на антиросійські позиції, коли входять або наближаються до влади. У цьому сенсі дуже характерна трансформація Світлани Тіхановської.

Її довгий час, як і вона сама, сприймали як проміжну постать із незрозумілими політичними поглядами. Досить згадати, як під час виборчої кампанії вона ретельно уникала питання приналежності Криму або відповідала максимально ухильно.

У міру розростання протестів і розширення втручання Росії її висловлювання набувають якщо не антиросійського характеру, то демонструють дедалі більшу відстороненість від Москви. Звісно ж, цей факт є досить важливим, оскільки в разі відходу Лукашенка на якийсь період часу саме Тіхановська стане президентом до проведення нових виборів.

Хто б не став президентом Білорусі, він повинен буде враховувати, що економіка країни на 80% прив'язана до Росії, і змінити це становище швидко не вийде при всьому бажанні.

Київ повинен враховувати таку об'єктивну обставину при формуванні своєї політики щодо Мінська.

Новини партнерів