Які ж несвоєчасні рішення можновладців... Коли вони за що-небудь, нарешті, після довгих сумнівів вирішують взятися, життя вже пішло вперед, і вони знову залишаються перед розбитим коритом.
Павло Скоропадський, український державний, політичний і громадський діяч, останній гетьман України

Що отруює «Дружбу»

1 травня, 2019 - 20:36

Черговий тур загострення російсько-білоруських відносин призвів до фактичної блокаді білоруської гілки нафтопроводу «Дружба» і значного скорочення і навіть фактичного припинення поставок російської нафти в Європу.

Увечері 19 квітня 2019 року в Білорусії було зафіксовано десятикратне перевищення допустимого рівня вмісту хлоридів в нафті, що надходить з Росії. Транзит цієї нафти відразу ж зупинила Польща. Незабаром до неї приєдналися Чехія, Угорщина і Україна, а 30 квітня транзит нафти по нафтопроводу «Дружба» повністю зупинила Білорусія. Белнефтехим уточнив, що на початку травня почне працювати тільки одна гілка нафтопроводу «Дружба», а на повне відновлення буде потрібно кілька місяців.

За даними ВАТ «Гомельтранснафта Дружба», в нафтопроводах Росії, Білорусі, України і Польщі накопичилося 5 млн. тонн некондиційної російської нафти з високим вмістом хлорорганики. Початкові звинувачення, що пролунали в деяких російських ЗМІ, ніби могла мати місце диверсія з білоруської сторони, щоб підкріпити білоруську позицію в суперечці про ціни на російську нафту, що поставляється в Білорусію, швидко зійшли нанівець, коли з'ясувалося, що надходження в нафтопровід неякісної нафти сталося на ділянці Самара - Унеча.

Глава «Транснафти» Микола Токарєв звинуватив в навмисному зливі в «Дружбу» компанію «Самаратранснефть-термінал», назвавши її дії «навмисними» і «шахрайськими». Остання, в свою чергу, звернулася до «Транснафти» з проханням «скорегувати заяву і назвати справжнього винуватця і коректного власника терміналу з приймання нафти», оскільки згаданий в заяві офіційного представника Транснафти термінал був проданий в 2017 році на адресу ТОВ «Нафтоперевалка».

Ну, це вже внутрішні російські розборки і пошуки стрілочників. Яка саме з російських компаній винна, не настільки важливо. Принципове значення має тільки те, що забруднена нафта потрапила в нафтопровід на російській території. І тут постає набагато більш важливе питання: чи є те, що сталося наслідком недбалості когось з виконавців, нехай навіть дуже високопоставлених, або наслідком команди, що надійшла від перших осіб Російської держави. Причому, якщо вірна друга версія, то свідоме вкидання неякісної нафти, як здається, в більшій мірі пов'язане навіть не з російсько-білоруськими, а з російсько-українськими відносинами.

Якось вже дуже синхронно вийшло. Російський прем'єр Дмитро Медведєв напередодні другого туру українських президентських виборів оголошує про припинення поставок Україні сирої нафти і нафтопродуктів з 1 червня цього року. Даний крок, очевидно, покликаний був не стільки гарантувати необрання Петра Порошенка, на той час - явного аутсайдера президентських перегонів, скільки продемонструвати надзвичайно ймовірному на той момент переможцю виборів Володимиру Зеленському, що саме чекає його в самому найближчому майбутньому, якщо він не проявить бажання домовлятися з Кремлем на російських умовах. І тут же хлорована нафта блокує поставки нафти і в Білорусію, яка погрозила закрити «Дружбу» на багатомісячний ремонт, і в Україну, щоб ще раз довести непокірним сусідам, що Путіна треба слухатися, інакше погано буде. Цілком можна уявити собі, що який-небудь Ігор Сечин запропонував російському президенту і прем'єру цю геніальну ідею  відразу ж, не чекаючи 1 червня, заблокувати експорт нафти в Україну і в Білорусію через суто технічні причини, так що жоден європейський імпортер не підкопається , та ще можна буде українців і білорусів звинуватити в диверсіях. І вкидання нафти здійснене саме на тій ділянці, де нафта надходить уже тільки на білоруські НПЗ, створюючи проблеми там, а не на російських НПЗ. Але біда в тому, що сам Ігор Іванович в технології видобутку і транспортування нафти розбирається слабо, а для Путіна з Медведєвим це взагалі темний ліс. Ось і знову вийшло чисто по-черномирдінскі: хотіли, як краще (для Кремля), а вийшло як завжди. Белнефтехим заявив, що має намір вимагати від російської сторони компенсації витрат через поставки в Білорусію неякісної нафти. Напевно відповідні неустойки зажадають і європейські імпортери. І тут же Путін на зустрічі з главою «Транснефти» змушений був заявити на адресу «Самаратранснафта-терміналу», раптово прозрівши: «Послухайте, вони зшахраювали, а збитки для нас і економічний, і матеріальний, та й іміджевий дуже серйозні!»

Можливо, в російському керівництві не до кінця усвідомлювали, що залежність Європи від поставок російської нафти аж ніяк не настільки повна, як від поставок російського газу. Тут є цілий ряд альтернатив: норвезька нафта, британська нафта і, головне, близькосхідна нафта. У разі припинення постачань нафтопроводом «Дружба» європейські споживачі набагато легше зможуть перебудуватися на альтернативних постачальників, ніж у випадку з поставками російського газу. І в разі такої перебудови більше постраждає навіть Білорусія, що залежить від поставок російської нафти за пільговими цінами і подальшого експорту нафтопродуктів, а не Україна. У короткостроковій перспективі відмова від російської нафти в Європі створить певні проблеми, але в довгостроковій перспективі вони можуть бути вирішені без критичної шкоди для Європи. Нинішній же інцидент із забрудненою нафтою якраз і може змусити європейців серйозно замислитися над тим, щоб відмовитися від постачань нафтопроводом «Дружба». А вже неустойки, і чималі, російським компаніям так чи інакше доведеться платити. Практично ж даний інцидент наочно доводить, що в умовах здійснення нафтового транзиту через українську територію заборона на поставку Україні російської нафти і нафтопродуктів навряд чи буде ефективною.

Що ж стосується економічної та політичної війни між Росією і Білорусією, то вона триває повним ходом. Щойно Москва на вимогу Мінська змушена була відкликати скандально відомого посла Михайла Бабича, який уявив, що має справу не з незалежною державою, а з одним з російських регіонів. Але ще більш значущою подією є зняття з посади і арешт колишнього заступника держсекретаря Ради безпеки Білорусі Андрія Втюріна, людини, яка до 2014 року протягом семи років очолювала Службу безпеки президента і аж до арешту входила в сім'ю Лукашенка. Формально Втюріна звинувачують в отриманні великого хабара. Але, як повідомило УНІАН джерело в білоруських силових структурах, «Андрія Втюріна затримали за неодноразові і численні зливання інформації російським ФСБ і ФСО. Він не шпигун в звичайному сенсі, його зв'язки дісталися йому «у спадок» з минулого. Він сам росіянин, навчався, працював і дружив з колегами з російських спецслужб. У ситуації, коли в наявності великий конфлікт між Москвою і Мінськом, подібна поведінка для людини з найближчого оточення Лукашенка - неприпустима. Ось його і прибрали». Зрозуміло, такий витік не міг відбутися без санкції Лукашенка. А раз Олександр Григорович вирішив пожертвувати одним з найближчих до себе людей, який уособлював тісні зв'язки і співробітництво між білоруськими і російськими спецслужбами, значить, він має серйозний намір зачистити Білорусію від чиновників, підозрюваних в проросійських настроях, і допускає можливість жорсткої конфронтації з Путіним.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ