Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

Шойгу в похід зібрався...

26 червня, 2018 - 14:32

Все-таки кумедні люди — російські «системні» політики й представники офіційно приголубленого мистецтва. Не припиняють дивувати й веселити. Цього разу нас ощасливили картиною молодого тувинського художника Ай-Хаана Адигеї-оола «Міністр оборони Росії Сергій Шойгу і полководець Чингісхана Субедей», представленої на звітній виставці художнього відділення Кизильского коледжу мистецтв ім. А. Чиргал-оола.

Нагадаємо, що Субедей був одним із головних монгольських полководців, які брали участь у 1236-1242 роках в Західному поході Бату-хана (Батия давніх літописів), в ході якого, зокрема, було підкорено й розорено князівства Київської Русі, було спалено безліч міст і сіл , забрано в рабство незліченну кількість людей. В ході цього походу, зокрема, було взято штурмом, розграбовано й спалено стародавній Київ. Щоправда, заради справедливості слід сказати, що ще раніше в ході Батиєва походу та сама сумна доля спіткала і Рязань, і Володимир, і Москву, а після Києва — багато міст Польщі та Угорщини. А до цього, 1223 року, той самий Субедей і Джебе-нойон виграли битву біля річки Калки в об’єднаного війська князівств Південної Русі та половців, причому князів, що потрапили в монгольський полон, включно з київським князем Мстиславом, було піддано болісній страті. Їх зв’язали, поклали на землю, на них поклали дошки, на ці дошки сіли монголи й влаштували великий бенкет на честь перемоги. Згідно з легендою, за умови здачі князям та воєводам монголи дали обіцянку не проливати кров, і, роздавивши бранців дошками, вирішили, що свою обіцянку повністю виконали.

Ходять уперті чутки, що Сергій Кужегетовіч, як істинний буддист, вірить у переселення душ. Раніше, як говорили, він був переконаний, що є новою реінкарнацією барона Романа фон Унгерна, одного з ватажків забайкальських козаків у громадянській війні. 1921 року він звільнив Монголію від китайської окупації і мріяв про завоювання Тибету, Китаю та всієї Азійської Росії. Однак незабаром, під час походу до Забайкалля, його було видано монголами більшовикам і після короткого суду розстріляно.

Оскільки молодий тувинський художник навряд чи б наважився писати таку картину без попереднього схвалення головного із персонажів, зображених на ній (дізнатися думку Субедея він не мав можливості), можна припустити, що Шойгу тепер вважає, що в нього вселилася душа одного з монгольських полководців. Залишається гадати, кого саме, Джебе-нойона або хана Батия. Думаю швидше, що останнього. Адже, як відомо, перед тим, як виступити в похід на Київ і далі на Захід, армія Батия і Субедея взяла Москву з бою. Тому цілком логічним є зображення Шойгу-Батия за кремлівською стіною. Звідси він з вірним Субедеєм (начальником Генерального штабу генералом Валерієм Герасимовим?) виступає в похід на Київ, щоб захопити його й віддати на поталу й розорення своїм доблесним воїнам, а також місцевим союзникам на кшталт Януковича, Азарова чи Бойка. Попереду ж війська, звичайно, сам Шойгу на баскому коні. Вірніше, на баскій «Арматі». Ось тільки не задихнувся б, як це сталося з екіпажем, який демонстрував новітній танк під час параду на Червоній площі й втратив свідомість від задухи...

Та реальність, як водиться, із цим артистичною маячнею нічого спільного не має. Російські військовики, так само як і президент Путін, і міністр Шойгу, досі не можуть оговтатися від розгрому американцями ПВК Вагнера в Сирії. І тільки небачений гуманізм Володимира Володимировича дозволяє Сергію Кужегетовічу на разі залишатися на своїй посаді.

Ось Іосиф Віссаріонович у таких ситуаціях вчиняв набагато крутіше. Коли Окрема Далекосхідна армія маршала Блюхера начисто програла японцям бої біля озера Хасан, Сталін відразу ж віддав наказ про арешт Василя Костянтиновича й абсолютно точно збирався його розстріляти як запеклого японсько-німецького шпигуна і троцькістсько-бухаринського змовника. Та ось біда, костоломи-слідчі перестаралися, і ще до суду, на одному з допитів, забили маршала-невдаху на смерть. А на початку Великої Вітчизняної війни, коли Західний фронт у перші дні було розгромлено німецькими військами, Сталін розпорядився розстріляти його командувача генерала армії Дмитра Григоровича Павлова й кількох підлеглих йому генералів. Тож Сергій Кужегетовіч, напевно, вирішив, що легко відбувся і на радощах замовив картину з власним гігантським зображенням за кремлівською стіною в образі монгольського полководця. Але, боюся, він зарано радіє.

Адже на картину молодого тувинського художника можна подивитися й таким чином, що головний зміст картини — це не прийдешній похід на Київ, а захоплення Батиєм-Шойгу московського Кремля, що вже відбулося. Ось тут саме час нагадати Сергію Кужегетовічу, що один з його знаменитих попередників на посаді міністра оборони дуже серйозно поплатився за картину такого самого змісту, щоправда, не за Сталіна, а вже за Хрущова.

Коли на Листопадовому 1957 року пленумі ЦК КПРС маршала Георгія Костянтиновича Жукова знімали з посади міністра оборони, секретар ЦК Михайло Андрійович Суслов, що робив головну доповідь, серед інших гріхів пригадав як «маршал доручив купити і, з метою, мабуть, особистої реклами, поставити до Музею Радянської Армії написану одним підлабузником-художником картину, що представляє такий вид: загальний фон — палаючий Берлін і Бранденбурзькі ворота, на цьому тлі здиблений білий кінь топче прапори переможених держав, а на коні велично сидить т. Жуков. Картина дуже схожа на відому ікону “Георгій Переможець”». Це полотно слугувало настільки ж вагомим доказом бонапартизму Жукова, як і створення ним без відома Президії ЦК школи диверсантів для, як думав Хрущов, подальшого військового перевороту. Якщо хтось із добрих людей в такому самому дусі представить Володимиру Володимировичу картину з Батиєм-Шойгу, боюся, однією відставкою нинішній міністр оборони не відбудеться. Цілком можуть і посадити за корупцію, щоб, проводячи табірне дозвілля з Микитою Бєлих та Олексієм Улюкаєвим, подумав про діла свої грішні.

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments