Корінь демократії в активності громадян, а запорука - в забезпеченні прав людини.
Зеновій Красівський, поет, письменник, громадський та політичний діяч, політв’язень радянських таборів, член Української Гельсінської групи

«Шпигун» і хуліган

Путін дає зрозуміти світові: «Так, ми поводимося погано, а поводитимемося ще гірше...»
7 червня, 2018 - 09:56

Те, що український журналіст Роман Сущенко, який безтурботно приїхав до Росії побачитися з родичами і якого заарештували за звинуваченням у шпигунстві, цілком передбачувано дістав 12 років суворого режиму в Московському міському суді, жодною сенсацією не стало. Так само, як і сенсацією не є і те, що звинувачення в шпигунстві проти кореспондента Укрінформу у Франції — повністю фальсифіковані. Гарний шпигун, який, будучи кореспондентом в іншій країні, шпигував у Росії під час відпустки! А ось справжньою сенсацією стало те, в чому конкретно звинуватили українського журналіста.

Виявляється, згідно з плановим просочуванням інформації, його звинуватили в тому, що він намагався з’ясувати можливість нового наступу збройних сил самопроголошеної «Донецької народної республіки (ДНР)» на Маріуполь і розмовляв на цю тему з колишніми російськими військовими. Тут одразу можу сказати, якщо справа Романа Сущенка коли-небудь дійде до Європейського суду з прав людини, самого лише цього пункту з гаком вистачить, аби ЄСПЛ беззастережно став на його бік. Розпочну з того, що не лише Сущенко, а й десятки, якщо не сотні російських журналістів різних політичних напрямів не раз і не двічі розмовляли з російськими офіцерами, як відставними, так і  тими, що нині діють, на тему війни на Донбасі, зокрема й щодо можливості майбутнього наступу російсько-терористичних військ, так само як і наступу українських військ. І нікому не могло й на думку спасти, що такі розмови можуть стати  підставою для повноцінного звинувачення за шпигунською статтею. Але ще цікавішим є інше.

Припустімо, що Сущенко певним чином дізнався у російських військових точну дату початку наступу страшенно могутніх армій «ЛНР» і «ДНР» не лише на Маріуполь, а аж до самого Києва, аби повалити «кляту хунту». Якої шкоди, питається, український журналіст міг би в цьому разі у принципі завдати Російській Федерації? Адже перші особи Російської держави неодноразово повторювали і повторюють досі, що конфлікт на Донбасі — винятково внутрішня справа України і що Росія в ньому не бере жодної участі. Так само російська дипломатія постійно повторює, що Донецька і Луганська області є невід’ємною частиною України і що Росія не мала і не має наміру приєднувати ці області до себе. Отже, Сущенко, якщо і шпигував, то шпигував проти «ДНР» і «ЛНР», тобто проти частини української території (хоча й не дуже зрозуміло, як можна шпигувати проти частини території держави). Даруйте, але чому його тоді судить московський суд? Або Росія процесом Сущенка хоче дати зрозуміти Україні і всьому світові, що «ЛНР» і «ДНР» — це фактично територія Росії і напад на цю територію, так само як і шпигунство проти неї — це напад і шпигунство проти Росії? А чого ж тоді варті Мінські угоди і участь російських представників у перемовинах в Мінську?

Просто недолуга російська юстиція зробила явним те, що Москва таємно чинить ще з 2014 року, фактично контролюючи маріонеткові республіки, які залишаються повністю на російському утриманні. А армію сепаратистів у Кремлі розглядають як частину російської армії, адже командують нею російські офіцери і генерали, одягнена вона в російське обмундирування, а майже весь рядовий і сержантський склад, зокрема з місцевих, пройшов навчання у російських навчальних частинах (горезвісних «учебках»). Ось тільки дехто в Європі фактів російської військової присутності в Донбасі воліє не помічати.

А Володимир Путін тим часом в інтерв’ю австрійському телебаченню в особі журналіста телерадіокомпанії ORF Арміна Вольфа на пропозицію інтерв’юєра все-таки визнати, що малайзіийський «Боїнг» збила російська зенітна ракетна установка з російським екіпажем, аби перестати бути посміховиськом для всього світу, анітрохи не ніяковіючи, відповів: «Якщо ми хочемо дійсно розібратися в цій жахливій події і виявити всі чинники, які б дали нам змогу зробити остаточний висновок, то потрібно брати до уваги всі аргументи, зокрема й російські». А як їх можна брати до уваги, якщо їх брехливість вже багато разів доведено? І коли Вольф викрив президента у брехні щодо «зелених чоловічків» у Криму — мовляв, як Вам можна вірити після цього? — Путін одразу ж перевів стрілки на Україну і на ізраїльський літак, ще за Кучми збитий українською ракетою. Мовляв, якщо українські офіційні особи висували різні версії цієї трагедії, як тепер взагалі можна вірити їхнім заявам? А на докір, що Крим було незаконно анексовано за участі російських військ і після антиконституційного референдуму, Путін почав діяти у стилі «А у Вас в Європі негрів лінчують». І перевів стрілки на Косово: «Тоді анексією треба назвати і самовизначення Косова».

Але тут він підставився, оскільки Вольф нагадав: «Ви самі називали заяву про незалежність Косова аморальною і нелегальною, досі його не визнали. Як таке можливо?» Володимир Володимирович знайшов що відповісти: «Цілком можливо». І далі говорив щодо рішення Суду ООН про те, що у випадку з Косово згода центральної влади на референдум про незалежність є необов’язковою. Але про етнічні чистки щодо албанців Косова, звісно, не згадав, і так і не сказав, чому не визнає Косова і вважає його незалежність аморальною, водночас вважаючи анексію Криму легітимною. Щодо Донбасу Путін прямо запропонував перетворити його на сучасну Чечню з кадировським беззаконням, яке він витончено назвав «великим рівнем самостійності в рамках Російської Федерації». Володимир Володимирович явно шкодує лише за тим, що на Донбасі свій Кадиров не знайшовся і що він поки що формально не є частиною Російської Федерації. А ось Україну він хотів би перетворити на аморфну федерацію з нейтральним статусом і без сучасних систем озброєння, спроможних протистояти Росії. Це Путін в інтерв’ю виразно дав зрозуміти.

І справа Сущенка, і отруєння Скрипалів, і ставлення до використання Асадом хімічної зброї, і австрійське інтерв’ю — це все ланки одного ланцюга. Путін дає зрозуміти світові: «Так, ми поводимося погано, а поводитимемося ще гірше. А вам нас зупинити зась!» Так поводиться знахабнілий хуліган. Але на хулігана врешті-решт зазвичай знаходиться досвідчений поліціянт.

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments