Той, хто приймає зло без опору, стає його співучасником
Мартін Лютер Кінг, американський проповідник і лідер руху за громадянські права, лауреат Нобелівської премії миру

«Справа Шеремета»: п’ять висновків

13 грудня, 2019 - 19:17

Терміновий брифінг. В залі перші особи держави, включаючи президента України Володимира Зеленського. На екрані міні документально кіно. За онлайн-трансляцією спостерігають тисячі глядачів. Представляє все – особисто очільник МВС Арсен Аваков та начальник кримінальної поліції Євген Коваль.

Так країна дізналася про підозрюваних у вбивстві журналіста Павла Шеремета. 20 липня 2016 року вбивці в центрі Києва підірвали автомобіль (належав керівнику видання «Українська правда» Олені Притулі), в якому він їхав на роботу. Але, на жаль, так і не доїхав…

За словами правоохоронців, була проведена величезна і кропітка робота, яка вивела їх на підозрюваних осіб: медсестру одного з парашутно-десантних батальйонів Яну Дугарь, лікаря й волонтера Юлію Кузьменко, музиканта й добровольця Андрія Антоненка (організатор), добровольців Владислава та Інну Грищенків. І в той час, поки всі дивилися презентацію розслідування, тривали обшуки та затримання цих осіб. 

Яким був їх мотив? На думку правоохоронців, злочин був скоєний для дестабілізації ситуації в державі шляхом вбивства відомої особи.

Хто замовив вбивство? Питання наразі відкрите, триває розслідування. За словами Арсена Авакова, роль Кремля в цій історії також розслідується.

Які попередні висновки?

По-перше, ми стали свідками великого шоу (колишні кварталівці це вміють робити…). Так, у всьому світі, зокрема в політиці, використання технологій заради налагодження комунікацій та впливу на думки людей набирають великих обертів. Проте є відома фраза – «що занадто, то не здраво».

Участь самого президента у відповідному заході, коли по суті ще триває розслідування, зокрема щодо замовників злочину проти Шеремета, це занадто. Тим більше, коли потрібно доказати вину навіть тих осіб, яких наразі вважають винними. А як же презумпція невинуватості? Та і чи не засяде раптом в голові судді, який вестиме справу, думка, що президент особисто контролює і бере участь в процесі?..

Наше суспільство вже «наїлося» гучних заяв і піару з приводу розслідування тих чи інших справ, які зрештою завершувалися пшиком. Цим грішили і грішать більшість політиків і керівників силових структур. Здається, люди давно чекають результатів, без зайвого пафосу.

По-друге, багато хто зараз звертає увагу на можливу дискредитацію добровольців і волонтерів. Ми не знаємо – винуваті наразі затримані особи чи ні, але виключати, що серед цих людей можуть бути злочинці, звичайно, не треба. Аваков, до речі, про це згадував і говорив, що йому не хочеться аби ветерани війни проти РФ були дискредитовані, проте закривати очі на злочини, якщо вони мають місце, поліція не збирається.

Під час презентації загаданого «фільму» в тому числі був озвучений аудіозапис, на якому волонтер Юлія Кузьменко по телефону нібито обговорювала можливий замах на вбивство іншої волонтерки Марусі Звіробій та викрадення її дітей. «Я не дуже довіряю всьому, що я побачила і почула», - згодом прокоментувала Маруся Звіробій. 

До речі, так співпало, а можливо ні, що якраз в день затримання підозрюваних у вбивстві Шеремета, в Київ приїхала знімальна група пропагандистського телеканалу «Звезда» Міністерства оборони Росії. Які сюжети вони можуть підготувати, думаю, більшість знає.

По-третє, про самого Павла Шеремета, його «доукраїнську» біографію, відомо не так і багато. Окрім офіційних рядків біографії і привабливого образу журналіста, є наприклад і такі думки. «З 1996 року (Павло Шеремет – ред.) працював на російському державному телеканалі «ОРТ» і вже через рік потрапив до в’язниці за репортаж про білорусько-литовський кордон, який він дійсно порушив, а замовником репортажу був безпосередньо Борис Березовський, — писав раніше у блозі для «ru.tsn.ua» професор Державного університету Ілії (Грузія) Олег Панфілов. — Шеремет після звільнення виїхав до Москви і отримав громадянство РФ. У 2009 році видав книгу, написану за словами зацікавлених інформаторів — «Саакашвілі/Грузія. Загиблі мрії», бував в Абхазії з 2002 року і консультував створення сепаратистського каналу «Абаза ТВ» в 2006 році. Фільм, який Шеремет зняв в Абхазії влітку 2002 року за завданням російського «Першого каналу», був приємний сепаратистам, але викликав невдоволення в Тбілісі, тоді ще в уряду Шеварднадзе. Дивна позиція — публічно говорити про демократію і права людини в Білорусі та підтримувати сепаратизм в Абхазії і закривати очі на кілька сот тисяч біженців. І раптом — переїзд до Києва...».

Переїхав до української столиці Павло Шеремет у 2012 році, де згодом почав працювати на сайті «Українська правда»… І тут також є питання.

Цей злочин необхідно розслідувати, в тому числі заради того, щоб дати відповіді на питання, які мають різний контекст і підтекст.  

По-четверте, можливо вбивство Павла Шеремета вдалося б уникнути, якби в Україні навчилися ставити крапки в резонансних справах, адже непокаране зло лише розв’язує руки для подальших злочинів. Саме про це я казав під час доповіді правоохоронних органів, яку ініціював президент Володимир Зеленський ще в липні цього року, про хід розслідування справи Павла Шеремета. Я цікавився у Володимира Зеленського, аналогічно як і під час пресмарафону, про долю «справи Ґонґадзе-Подольського». У відповідь президент сказав: «Все, що я можу за законодавством, я буду робити».

З вересня новий президент має всю повноту влади, зокрема «свого» генпрокурора, однак якихось ознак з приводу результатів розслідування щодо замовників вбивства журналіста Георгія Ґонґадзе та викрадення і побиття громадського діяча Олексія Подольського немає. Це добре, що президент прагне аби у «справі Шеремета» була поставлена крапка, але важливо розуміти причино-наслідковий зв'язок. Неможливо розібратися в сучасних проблемах, не розслідуючи старі злочини. От коли «нові» наважаться поставити крапку у «справі Ґонґадзе-Подольського», тоді це буде сигналом для руйнації старої конструкції. І кроком до справжніх реформ.

Тоді, по-п’яте, з’явиться найголовніше – довіра. На жаль, після численних «реформ» правоохоронно-суддівської системи, довіра суспільства (згідно соціології) до відповідних структур залишається низькою. Тому сьогодні, навіть якщо було проведено об’єктивне розслідування і слідчі реально вийшли на виконавців вбивства Павла Шеремета, в суспільстві не до кінця в це вірять. Громадяни звикли до обману і фарсу. Щоб це змінити, щоб відновити довіру потрібні не шоу, а системна робота.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ