Я — для того, щоб голос мого народу достойно вів свою партію в багатоголосому хорі світової культури.
Олекса Тихий, український дисидент, правозахисник, педагог, мовознавець, член-засновник Української гельсінської групи

Справа Юрія Дмитрієва: посадити не можна виправдати

10 квітня, 2018 - 13:24

Справедливість начебто взяла гору. Голову карельського «Мемориала» Юрія Дмитрієва було виправдано Петрозаводським міським судом за найбільш неприємними статтями — за ч. 3 ст. 135 КК РФ (розпусні дії з неповнолітньою) і за ч. 2 п «в» ст. 242.2 (виготовлення порнографічних матеріалів з неповнолітніми) і навіть отримав право на реабілітацію. Здавалося б, все добре, і явно сфабрикована справа в суді розвалилася. Правозахисники і громадські організації, серед яких і Асоціація «Свободное слово», членом якої я маю честь бути, розгорнули кампанію на захист історика та краєзнавця, який так багато зробив для розкриття правди про сталінські злочини на карельській землі, й домоглися успіху. Суд не міг не врахувати того великого громадського резонансу, який спричинила справа Дмитрієва, і не зважився прийняти явно сфабриковані докази його провини й ігнорувати висновок авторитетної експертизи.

Так-то воно так, та не зовсім так. За одним пунктом звинувачення петрозаводський суд, про непідкупність і незалежність якого вже ходять легенди, ризикнув-таки відкинути експертний висновок — про незаконне зберігання вогнепальної зброї. За цим пунктом Дмитрієва було визнано винним, і йому призначено покарання у вигляді двох із половиною років позбавлення волі. Але з огляду на те, що підсудний понад рік провів до суду в слідчому ізоляторі, де день ув’язнення зараховується за два, реальне покарання на сьогоднішній день зводиться до трьох місяців обмеження волі, що на практиці означає необхідність щотижня відзначатися у дільничного поліцейського.

Таке обмеження свободи є цілком стерпним, особливо порівняно з 9 роками суворого режиму, та ще за звинуваченням у педофілії, яке загрожувало Юрію Олексійовичу. Сам він прокоментував результат справи так: «Якось незвично, якось навіть, напевно, не зовсім правильно приймати привітання з тим, що я не педофіл. Я безмежно вдячний людям, які мене підтримували... Без вас, напевно, з’їли б мене просто так — і не поморщилися. А коли ми всі разом, нас пожували-пожували й виплюнули, проковтнути не змогли... Це говорить про що: разом ми сила».

Але насправді не все так гладко. Дмитрієв таким чином отримує судимість, а це за необхідності може послужити приводом для позбавлення його опікунства над прийомною дочкою Наталією, що стало б для історика великим ударом. Адже після порушення кримінальної справи дівчинку було вилучено із сім’ї, і їй заборонили спілкуватися з родичами Дмитрієва. Та й вимагати компенсації за рік з гаком, безвинно проведений в ув’язненні, він не зможе. Тож боротьбу ще не закінчено, але боюся, що повної перемоги для нас — для тих, хто захищає Дмитрієва та відстоює його невинність і честь, у цій справі ще досить довго не буде. Швидше за все, прокуратура також подаватиме протест, вимагаючи посилення вироку й визнання провини Дмитрієва за двома найбільш неприємними статтями. А Верховний суд Карелії проявить істинний демократизм і відмовить у задоволенні обох касаційних скарг. Тому що вирок у його нинішньому вигляді напевно було затверджено в якихось досить високих кабінетах.

Звинувачення у зберіганні вогнепальної зброї було потрібно слідству лише для того, щоб за будь-яку ціну домогтися обвинувального вироку у разі провалу обвинувачення за більш серйозними статтями. Ці звинувачення настільки ж безглузді, як і два основних. Йдеться не про повноцінну рушницю, гвинтівку або пістолет, а про виявлені у квартирі Дмитрієва частини рушниці, які Юрій Олексійович знайшов у карельських лісах під час своїх численних пошукових експедицій, і все ніяк не міг вирішити, що з ними робити, чи мають вони музейну цінність чи ні. Авторитетна експертиза підтвердила: заіржавілі механізми жодним чином не можуть бути використані для складання діючої вогнепальної зброї, і тому під статтю про незаконне зберігання зброї не підпадають. Але у Верховному суді Карелії шансів, що це візьмуть до уваги, мало. Надія лише на Європейський суд із прав людини, однак ця процедура потребує декількох років.

Звинувачення ж у педофілії були явно безглуздими і з’явилися, найвірогідніше, не без участі місцевого ФСБ. За відсутності Дмитрієва у його помешканні побували непрохані гості, для яких замкнені двері не були перешкодою, і ознайомилися із вмістом його комп’ютера в пошуках компромату. Єдиним компроматом виявилися фотографії неповнолітньої прийомної дочки Дмитрієва в оголеному вигляді. Це й стало приводом до його арешту в грудні 2016 року й пред’явлення обвинувачення в педофілії. Перша, «кишенькова» експертиза визнала фотографії порнографічними, хоча Дмитрієв пояснював, що фотографував дівчинку голою для контролю її фізичного розвитку і звіту перед опікою. Тільки друга експертиза, призначена під тиском громадськості у центрі імені Сербського в Москві, довела, що історик осудний (прокуратура сподівалася довести неосудність і направити на примусове лікування), не є педофілом, а фото дочки не є порнографією.

Ймовірно, справу Дмитрієва за своєю ініціативою затіяли карельські чекісти, без прямої команди з Москви. Якби справу було ініційовано Кремлем, боюся, жодна громадська кампанія не призвела б до виправдання історика, нехай навіть лише за основними статтями. Карельській владі дуже не подобалося, що в урочищі Сандармох, де НКВС у 1934-1941 роках розстріляло до 10 тис. осіб, з ініціативи Дмитрієва, який ці поховання і знайшов і встановив понад 7 тис. імен, було влаштовано меморіальний цвинтар і встановлено гранітний пам’ятник із написом: «Люди, не убивайте друг друга!» Щороку в день пам’яті жертв репресій 5 серпня сюди з’їжджалися сотні людей, зокрема представники тих країн, чиї громадяни спочивають тут. 2005 року в Сандармоху було відкрито пам’ятник «Убієнним синам України» у вигляді гранітного козацького хреста. Тут було розстріляно цвіт української інтелігенції, зокрема знаменитий театральний режисер Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, історики Матвій Яворський, Володимир Чеховський та Сергій Грушевський (племінник Михайла Грушевського) та багато інших. Поховані тут і поляки, насамперед ксьондзи (Дмитрієва було  удостоєно польського ордена «Хрест Заслуги»), і представники ще 58 національностей (росіяни, німці, євреї, литовці, інгуші, чеченці тощо).

Донедавна меморіал у Сандармоху відвідували представники російської влади, але 5 серпня 2016 року, якраз перед арештом Дмитрієва, вони, як за командою, захід проігнорували. Очевидно, найбільш крамольною була участь у ньому польських і, особливо, українських представників. Ось і вирішила карельська влада, що якщо посадити Дмитрієва, то пам’ятні заходи 5 серпня самі собою зійдуть нанівець. Але, як видно, прорахувалися.

Бажаю Юрію Олексійовичу Дмитрієву повної судової реабілітації і нових успіхів у благородній справі увічнення пам’яті жертв політичних репресій.

Борис СОКОЛОВ, професор, Москва

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments