Існування нації спирається на свідому волю її членів.
Іван Лисяк-Рудницький, історик, публіцист, педагог, дослідник української суспільно-політичної думки

Сум за ГКЧП

якому не вистачало Лукашенка
20 серпня, 2020 - 19:48
МАЛЮНОК ВІКТОРА БОГОРАДА

Серпень — недобрий місяць. У всякому разі для Росії. У серпні 1991 вибухнув ДКНС. У серпні 1998-го стався дефолт. У серпні 2000-го — загибель атомного підводного човна «Курськ», 118 моряків загинули. Серпень 2003-го: потонув ще один атомний підводний човен К-159 — 9 загиблих. Серпень 2008 року — агресивна війна Росії проти Грузії. Серпень 2020-го ще не закінчився, але, з огляду на те, як розгортаються події в Білорусі, вже вочевидь, що нічого хорошого для російського керівництва він не принесе.

Згадуючи через 29 років про серпневий путч, РІА Новості опублікувало на своєму сайті цілком програмну статтю Петра Акопова під заголовком: «Від серпня 1991-го до серпня 2020-го — у ДКНС не було свого Лукашенка». Автор сповнений смутку  з приводу поразки ДКНС, яка, виявляється, сталася тому, що на боці путчистів «не було людини масштабу Лукашенка». Стаття, опублікована на сайті головного державного агентства Росії, вельми відверто вказує мету і завдання російської політики на пострадянському просторі. Ось вони:

«При цьому при всій різниці ситуації на Україні і в Білорусії наша мета щодо них нічим не відрізняються — возз’єднання трьох частин російського народу в одній державі».

Для українців тут немає особливих одкровень, оскільки агресивна війна Росії проти України, що триває вже сьомий рік, стала хорошою школою розпізнавання і розуміння хто є хто в сусідній країні. А ось білорусам, що протестують проти диктатури Лукашенка, було б корисно прочитати текст, опублікований на РІА Новості, для того, щоб визначитися в тому, якого майбутнього вони хочуть для своєї країни. Ось, наприклад, такий фрагмент:

«Це єдино можливий погляд російської людини. Якщо ми відрікаємося від своєї історії, від своїх предків, тоді, звичайно, потрібно змиритися з незалежністю західноросійських земель. Але тоді потрібно бути готовими до того, що в середньостроковій історичній перспективі (50-100 років) на місці Російської Федерації будуть десять-двадцять самостійних держав. Причому незалежними стануть не лише республіки Кавказу або Поволжя, де росіяни  в меншості, але і величезні населені росіянами регіони: Далекий Схід, Сибір, Урал. Фантастика, помилкова тривога? Але якщо самі великороси погодяться вважати малоросів і білорусів окремими народами, якщо відречуться від російської цивілізації — що утримає величезну країну-цивілізацію?» Кінець цитати.

Те, що у автора РІА Новості Акопова на язиці, в очільника МЗС Лаврова на умі. Тому він у Білорусі на 100% підтримує Лукашенка, бреше про те, що «білоруське керівництво намагається вступити в діалог з громадянами». Міністр закордонних справ РФ Лавров не може не знати і не бачити характеру того «діалогу», до якого намагається вдаватися білоруське керівництво за допомогою палиць, світлошумових гранат і куль. Побачивши всі ці кадри садистського биття, тортур у СІЗО, вбивств протестувальників, міністр закордонних справ Лавров, проте, заявляє: я не бачу недостатньої готовності з боку властей Білорусі з тими, хто невдоволений результатами виборів».

Із російським телевізором по щодо Лукашенка сталася метаморфоза всього за декілька днів. Якщо до виборів 9.08.2020 білоруського диктатора зазвичай лаяли за арешт вагнеровців і звинувачення на адресу Росії, то після виборів, коли стала набирати силу мирна білоруська революція, мешканці російського телевізора стіною встали на захист Лукашенка. Ні, критика на його адресу звучить постійно, але тепер це вже, швидше, «товариська критика», оскільки Лукашенко на тлі того, що може прийти йому на зміну, остаточно перетворився на «нашого сучого сина».

Зате по відношенню до лідерів протесту в російського офіціозу немає жодних півтонів і жодних вагань. Це — вороги, що підлягають знищенню. Поки — моральному та політичному.

У програму «60 хвилин» від 19.08.2020 Маргарита Симоньян прийшла, судячи з усього, з єдиною метою — виплеснути все, що у неї накопичилося проти Світлани Тихановської, яку 9.08.2020 білоруси обрали своїм президентом. «Абсолютно незрозуміло, чому Захід обов’язково повинен обрати як можна більшого фрика!» — обурилася Симоньян. — «Якщо Грузія, то Саакашвілі, якщо Україна, то Ющенко, якщо Білорусія, то Тихановська. Її перевірили на IQ, її IQ — 82, це трохи вище, ніж в орангутанга, а там ще психологічні проблеми...».

Я не знаю, який IQ в Лукашенка та Симоньян, але при порівнянні будь-якого з цих персонажів з орангутангом, я б на місці цього вельми гідного примату смертельно образився.

А Маргарита Симоньян усе ніяк не вгамовувалася. Поки говорили інші учасники шоу, вона всім своїм виглядом виявляла нетерпіння, трохи підстрибувала на місці, вимагаючи, аби їй знову дали слово. Ледве діждавшись своєї черги, Симоньян знову повернулася до персональної справи Тихановської. «У неї в очах немає інтелекту, взагалі нічого  немає!» — тужливо простогнала Симоньян, сповнена праведним гнівом на те, що якусь Тихановську обрали президентом, а її, таку розумницю, в соціальних мережах люто ненавидять і криють по-всякому.

Ненависть і відверта заздрість до Тихановської перетворилися у Симоньян в ідею фікс, ця злість не відпускала її усеньку годину, поки йшло шоу, і ні про що інше вона не могла говорити. «Тепер, що кожна домогосподарка, у якої посадили чоловіка, повинна йти в президенти?» — вся постава Симоньян випромінювала образу й обурення. — «Поглянете на цю Тихановську, — зрозуміло, що чоловіка посадили, але що, на всю Білорусію не знайшлося нікого іншого?» Коли хтось з присутніх в студії справедливо зауважив, що всіх інших кандидатів у президенти посадили або не зареєстрували, Симоньян, пропустивши це зауваження повз вуха, продовжувала виливати злість: «Ну це ж треш! Як люди можуть вестися?! У людині немає якоїсь чарівливості! Вогню в очах! Ось цей тьмяний погляд! Людина не розуміє, що читає. А люди виходять. Але вони не розуміють, що з ними буде. Коли виходять одні з одними прапорами, а інші — з іншими — це передвістя громадянської війни!» Вочевидь, для таких як Симоньян ідеалом суспільного устрою є відомий принцип Третього рейху: «Один народ, один рейх, один фюрер».

Розібравшись із Тихановською, учасники шоу «60 хвилин» вирішили наприкінці облити брудом Світлану Алексієвич, Нобелівського лауреата з літератури, обрану в Координаційну раду опозиції. Ведучий Євген Попов, хитренько посміхаючись, запропонував подивитися на великому екрані текст, який Світлана Олександрівна написала  1977 року. У ньому майбутній Нобелівський лауреат вихваляла Дзержинського, і це, на думку ведучих «60 хвилин», повинно було стати тим «сильним фактом», який неодмінно відверне від Алексієвич симпатії прогресивної громадськості.

Те, що 43 роки тому, у віці 29 років, в іншій країні, коли ще не було не лише інтернету, але і хоч трохи вільних ЗМІ, Алексієвич як і абсолютна більшість громадян СРСР вірила багатьом радянським міфам, у тому числі міфу про «залізного Фелікса», «лицаря революції» і «рятівника безпритульників», абсолютно не означає, що в зрілому віці, володіючи невимірно великим обсягом інформації, людина не може змінити свої погляди та цінності. Різниця між Алексієвич і всілякими скабеєвими-поповими і соловйовими-кисельовими в тому, що останні змінюють погляди та цінності  відповідно до політичної та ринкової кон’юнктури, що змінюється.  Саме тому Алексієвич і Тихановській люди довіряють, а мешканцям російського телевізора вже ні.

Ігор ЯКОВЕНКО, Москва, спеціально для «Дня»

Газета: 
Новини партнерів