Воля, визволення - от той конечний прапор, до якого тягнеться все, до якого прагнуть і вояки з мечами, і моралісти з заповітами, і поети з віршами.
Василь Липківський, український релігійний діяч, церковний реформатор, педагог, публіцист, письменник і перекладач, творець і перший митрополит Української Автокефальної Православної Церкви.

Синдром «малоросійства»

Світогляд громадян є відображенням інформаційної неохайності, погодженої на державному рівні
11 липня, 2019 - 19:39
МАЛЮНОК АНАТОЛІЯ КАЗАНСЬКОГО / З АРХІВУ «Дня», 1997 р.

На початку російсько-української війни була запущена медійна програма «Дві країни — одна професія». Мова про освячену ОБСЄ співпрацю між російськими і українськими медіаорганізаціями, в основі якої було покладене обобічне визнання, що російські і українські журналісти роблять одну справу і поділяють спільні професійні принципи. Уявіть собі. Крим окуповано. На Донбасі вбивають та катують українців; російські військкомати рекрутують за допомогою «розп’ятого хлопчика» найманців-живодерів по всьому пострадянському простору. Проти кримських журналістів, які виїхали на материк і, які залишилися в окупації, Слідчим комітетом РФ заведено кримінальні справи. На сайті російської спілки журналістів вивішено нагадування «українським колегам», що Крим — це територія Російської Федерації, а заарештований за підтримку кримських татар Микола Семена — це звичайний злочинець, а не бранець совісті. І в цей момент в рамках програми «Дві країни — одна професія» узгоджуються спільні поїздки журналістів у окупований Крим, навчання студентів обох країн «стандартам професії», зйомки російсько-українських фільмів задля зміцнення зв’язків між народами, конференції, майстер-класи. Уявили? А тепер врахуйте, що на ці плани офіційно погодилися українські медійні організації. Ба більше. Розпочалося шельмування тих українських журналістів, які виступили проти програми.

Враховуючи, що з російського боку в ній брала участь Спілка журналістів Росії, яка на той момент уже включила до свого складу новостворені регіональні організації з окупованого Криму та Севастополя, а також, що в керівництві СЖР було кілька менеджерів славнозвісної Life News, скандал вийшов знатний. У вузьких колах, звісно. Програму довелось згорнути. Є в цьому своєрідний символізм, погодьтеся. Поки росіяни просувають наратив про «Дві країни — один нарід», українці живуть в іншій парадигмі. Одна країна — дві реальності. Комусь війна, а у когось діалоги. Хтось ховає близьких, а у когось «треба пагаваріть» про газ, мир, труд та «май». Для когось Крим — окупований, а хтось виносить за дужки цей факт, щоб не завадити налагоджуванню зв’язків. Контрасти. Аге-ж.

Мені ця історія згадалася вчора, коли більшість українських телеканалів обговорювали поїздку лідерів партії «Опозиційна платформа — За життя» до Москви. Всі українські ЗМІ нонстоп показували зустріч Віктора Медведчука, Юрія Бойко, Вадима Рабіновича та Тараса Козака з прем’єрміністром РФ Дмитром Медведєвим. Експерти та журналісти повторювали слова про знижку на газ, план щодо припинення війни. Обговорювали зустріч між українськими та російськими політиками, як звичайний передвиборчий піар Медведчука задля консолідації проросійського електорату. Згадували нещодавню спробу провести телеміст між телеканалами, які належать соратнику Медведчука та російським пропагандистським «Россия 24». Ті з коментаторів, хто претендував на неупередженість, дорікав одночасно Володимиру Зеленському за слабкість і Петру Порошенко за створення ним ситуацію невизначеності, яка по суті і зробила можливим повернення вірусу «дружби народів» в український публічний дискурс. А в цей момент, в тій самій Москві тривала акція кримських татар на Красній площі. 20 ветеранів національного руху вийшли з плакатами, щоб висловити протест проти переслідування представників кримськотатарського народу в окупованому Криму. Сім з них було заарештовано. Акція протривала кілька хвилин.

Дві країни — одна професія колоборанта. Одна Україна — два різних світи. Одних кидають до буцегарень, а інші обговорюють перемовини з агресором виключно в контексті парламентської кампанії. Так, наче для українських журналістів, політиків та експертів нема нічого крім виборів. Ані війни, ані загиблих, ані ув’язнених, ані 20-літніх людей, які продовжують боротися «За нашу та вашу свободу» в самому серці країни-окупанта. Скільки часу українські телеканали приділили кримським татарам? Чому розголосу в Україні набула подорож Медведчука, а не мужність мешканців окупованого Криму? Всі телеканали вчора продовжували повторювати «Медведчук, Бойко, Рабінович, Козак, Медведєв». Хто, крім вузько направлених на кримську тематику ЗМІ назвав імена затриманих на Красній площі? Гафаров Сіяр, Люманов Ескендер, Мустафаєв Енвер, Сейтмеметов Енвер, Абдураманов Февзі, Ниметуллаєв Сєнавер, Джемилєв Сейран. Чи почули вчора українці про те, що їм загрожує? Чи була піднята тема відсутності гарантованих Україною колективних прав кримськотатарського народу в Криму? Попри окупацію. Попри страждання. Попри спротив. Попри щоденний тиск. Які експерти вчора були запрошені в прайм-тайм, щоб пояснити українцям, що акція була присвячена слуханню у Верховному суді РФ апеляції на вирок чотирьом кримським татарам, яких засуджено на строки від 9 до 17 років ув’язнення? Кого взагалі цікавить, як агресор поводиться з українськими громадянами на окупованих територіях? Якщо в українських медіа і обговорюють Крим та захоплений Донбас, то по більшості розмова не виходить далі порівняння цін на продукти та розповідей про порядок, квіточки, дороги. Українці впевнені, що найбільша проблема життя в окупації — це відсутність українських пенсій та туалетів на лінії розмежування.

Якщо говорити відверто, то Україна досі живе в мережах нав’язаного Росію дискурсу. Світогляд громадян є відображенням інформаційної неохайності, погодженої на державному рівні. Це суцільний телеміст, в якому говорять на потрібні Росії теми. А те, що по-справжньому важливо, що може сформувати у глядача українські сенси, українські погляди, українське уявлення про війну — все це витискається, маркується, як нецікаве, або шельмується, як «мова ворожнечі». Ви знаєте, що на шостому році війни, за публічно висловлену гордість Україною можна бути швидше осудженим, ніж за проговорену в ефірі ненависть до української мови, культури та державності? Не випадково, що в той момент, як кримські татари виступають у Москві як гідні представники української політичної нації, на українських медіамайданчиках розказують українцям, що перемовини про капітуляцію перед ворогом — то така собі передвиборча забавка, яка не може мати ніяких наслідків. Першій події виділяють хвилини в новинному випуску. Другу тему обговорюють годинами, обсмоктуючи деталі. Показово, що російські провладні ЗМІ також показували тільки поїздку Медведчука та зустріч партійців «Опозиційної платформи — За життя» з головою російського уряду. Словесний тріскіт в українських та російських медіа про «Мир, труд, газ», злилися в унісон. А ви впевнені, що ми з вами живемо в межах українського інформаційного простору? Може, програма «Дві країни — одна професія» досі існує? У кожного з нас своя Україна. У когось вона з Медведчуком. А у когось з ветеранами кримськотатарського руху, які вийшли на протест на Красній площі, рятуючи гідність кожного з нас.

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ