Сирійська партія: курдський захист
Оголошене Дональдом Трампом виведення американських військ із Сирії зробило ситуацію в цій країні ще більш заплутаною. Спершу весь світ перебував у шоці. Здавалося, що тепер вся територія Сирії на схід від Євфрату опиниться під владою армії Башара Асада і його іранських і російських союзників. А це загрожувало б справжнім геноцидом як сирійським курдам, так і прихильникам сирійської опозиції, які сконцентрувалися в Заєвфратті, на цій останній непідконтрольній Асаду території. Але такий сценарій розвитку подій передбачає приплив до Туреччини ще кількох мільйонів сирійських біженців, до чого Анкара вочевидь не готова. І оскільки рішення про виведення військ було прийняте Трампом після переговорів з президентом Туреччини Реджепом Тайіпом Ердоганом, можна припустити, що відхід американців передбачає, що тепер Туреччина відіграватиме значно більшу роль у забезпеченні безпеки Заєвфраття.
Тим більше, що американська військова міць все одно продовжуватиме впливати на ситуацію в Сирії. Адже американська стратегія в регіоні базується насамперед на використанні військово-повітряних і військово-морських сил. Американських військово-повітряних баз у Сирії немає, вся авіація базується в Іраку, Туреччині, країнах Перської затоки і на авіаносцях у прилеглих до Сирії морях, так що виведення американських військ із Сирії ніяк не торкнеться здатності США завдавати ударів по асадівських і іранських збройних силах. Так само нікуди не подінуться авіаносці й інші американські військові кораблі, з яких можна наносити ракетні удари по сирійській території. Щоправда, для бомбардувань у Сирії потрібні коригувальники зі складу спецназу, але як раз американські спецназівці, швидше за все, в Сирії залишаться. Виведено буде армійські підрозділи, розміщені на сирійській території для боротьби з ІДІЛ, а також військові радники при курдських збройних формуваннях. Всього в Сирії наразі перебуває близько 2 тис американських військовослужбовців.
Можна припустити, що Трамп пішов на виведення військ із Сирії зокрема і для того, щоб спробувати якось врегулювати важковирішувану ситуацію з сирійськими курдами. Останні досі вважалися головними американськими союзниками в Сирії. Однак пікантність ситуації полягає в тому, що Туреччина також є американським союзником. Ердоган же неодноразово звинувачував сирійських курдів у тероризмі і в допомозі забороненій у Туреччині Робочій партії Курдистану, а турецькі війська і протурецькі сирійські формування періодично вели бойові дії в Сирії проти курдів. Однак масштаб цих дій обмежувала присутність у курдських рядах американських спецназівців і радників. Тепер, по всьому, американський президент так чи інакше дав зрозуміти своєму турецькому колезі, що турецькі війська і протурецькі сирійські формування можуть зайняти контрольоване курдами місто Манбідж з переважно арабським населенням. Ймовірно, у відповідь Ердоган у тій чи іншій формі пообіцяв, що на етнічно курдські території турецькі війська в Сирії входити не будуть. Один з варіантів виведення американських військ передбачає, що вони залишать курдам частину своїх озброєнь, включаючи бронетехніку, міномети і протитанкові ракетні комплекси. Це, звичайно, може підвищити ціну, яку доведеться платити турецькій армії за вторгнення на контрольовані курдами території, проте навряд чи зможе запобігти такому вторгненню, якщо відповідне рішення буде прийнято в Анкарі.
І після оголошення про виведення військ США з Сирії президент Туреччини оголосив про збільшення турецької військової присутності в Сирії і про підготовку операції на півночі Сирії проти угруповання ІДІЛ і «курдських терористів». Правда, після чергової телефонної розмови з Трампом Ердоган оголосив, що операція на півночі Сирії відкладається на деякий час. Тим часом курдські загони в районі Манбіджа, найбільш імовірної цілі майбутнього турецького наступу, запросили на допомогу сирійську урядову армію, загони якої 28 грудня з'явилися в околицях Манбіджа. Однак турецький президент серйозного значення цієї демонстрації не надав, назвавши її «психологічною операцією».
І треба сказати, що тут він має рацію. Ердоган прекрасно пам'ятає, як під час турецької операції проти курдського анклаву Афрін Асад спробував ввести туди свої війська. Але дуже швидко вивів їх назад, після того як вони піддалися інтенсивним артилерійським обстрілам і бомбардуванням з боку турецької армії. Очевидно, Ердоган не сумнівається, що в разі турецького наступу на Манбідж контингент сирійських урядових військ вчинить так само і швидко піде на західний берег Євфрату. Мені вже не раз доводилося говорити, що армія Асада разом зі своїми іранськими союзниками проти турецької армії - це навіть не тесля столяра, і відбити турецький наступ вона не зможе. І курди це теж розуміють. Тому запрошення асадистів у Манбідж, як мені видається, для курдів, насамперед, - це спосіб тиску на американців з метою спонукати їх залишити хоча б частину свого військового контингенту в курдських районах Сирії.
Тим часом Трамп після різдвяного візиту до американських солдатів в Іраку оголосив 1 січня, що виведення американських військ із Сирії буде уповільненим і триватиме чотири місяці, щоб оцінити всі можливі наслідки цього кроку. Ймовірно, на це вплинув також тиск на Трампа американського військового керівництва і однопартійців у Конгресі. Швидше за все, за чотири місяці, які залишаються до виведення американських військ, Вашингтон намагатиметься досягти якогось modus vivendi між курдами і турками в Сирії і оформити його у вигляді угоди сторін з американською участю в якості гаранта. Не виключено, що, якщо будь-якого задовільного турецько-курдського врегулювання в Сирії за цей час досягти не вдасться, частину американського контингенту все-таки не буде виведено з країни. Очевидно, турецький наступ на курдів також відкладається, щонайменше на чотири місяці. Російський МЗС, очевидно, пам'ятаючи, скільки разів про виведення російських військ з Сирії оголошував Путін, засумнівався в тому, що американські військові дійсно покинуть сирійську територію, і поки що у цих сумнівів є всі підстави.
Можливо, екстравагантний крок Трампа з виведенням американських військ також мав на меті спонукати інші країни, і перш за все Туреччину, більш активно домагатися політичного врегулювання в Сирії, а також узяти на себе частину американського тягаря із захисту Заєвфраття від асадистів і їх союзників. Що з усього цього вийде, стане зрозуміло найближчими місяцями.
Борис СОКОЛОВ, професор, Москва
