Так хто ж насправді «зустрівся на Ельбі»?
Схоже, пильні радянські політпрацівники та СМЕРШ вирішили не ризикувати, і призначили інших героїв
Подія, яка ввійшла в історію Другої світової як «зустріч на Ельбі», справді була символічною. Адже в серці розгромленої нацистської Німеччини встановили прямий контакт сухопутні війська союзників — Радянського Союзу та Сполучених Штатів, розрізавши тим самим німецькі війська навпіл. Іще чинив опір Берлін, іще Гітлер будував химерні плани, іще гинули тисячі й тисячі вояків різних армій і цивільних осіб у багатьох країнах Європи, які були ареною бойовиська, — проте кінець Третього Рейху став самоочевидним.
Отже, звернімося до фактів історії. Поблизу Торґау на Ельбі 25 квітня 1945 року з американцями зустрілися бійці 1-го Українського фронту. Йшлося не тільки про назву — там був високий відсоток солдатів-українців, мобілізованих як під час проходження цього фронту через територію УРСР, так і на території самої Німеччини — адже звільнених «остарбайтерів», здатних носити зброю, негайно забирали до піхоти. Починаючи з 16 років і допоки могли тримати в руках гвинтівку чи автомат. Адже всі можливі й неможливі мобілізаційні ресурси на той час були вичерпані, отож «ости», серед яких більшість становили українці, стали у великій пригоді.
Тож цілком закономірно, що першим американським воякам простягнув руку офіцер-українець. Хоч офіційно (реальне та офіційне за радянських часів дуже часто було чимось істотно відмінним) першими на Ельбі зустрілися американський патруль під командуванням секонд-лейтенанта Вільяма Робертсона із радянськими розвідниками лейтенанта Олександра Сильвашка. Не українця, але білоруса, родом з-під Мінська.
А за півтори години до цієї офіційної, санкціонованої командуванням і політвідділом зустрічі, відбувалася інша — стихійна, незапланована, як і має бути на реальній війні. Йшлося теж про розвідників: з американського боку — патруль лейтенанта Альберта (Бака) Коцебу, недавнього студента із штату Техас, з радянського боку — група гвардійців під командуванням старшого лейтенанта Григорія Голобородька — у мирному житті слюсаря-механіка з Полтавщини, який потрапив на фронт ще 1941 року. Тоді ж військові кореспонденти зустрілися з Голобородьком та Коцебу, розпитували їх, дали свої матеріали до газет, але... Героями зустрічі на Ельбі стали інші. Чому? Чи то в біографії Григорія Голобородька був якийсь «неправильний» момент, чи не сподобалося походження лейтенанта Коцебу: серед його предків були драматург Август Коцебу, російський та німецький політик і драматург, і визначний російський мореплавець Отто Коцебу, учасник кругосвітніх подорожей і досліджень біля берегів Аляски. То чи не були батьки чи якісь родичі лейтенанта Коцебу втікачами з більшовицької Росії? Цілком імовірно. А на додачу серед американських розвідників були такі собі сержанти Джозеф Половський, Мюррей Шульман і Пітер Ситник, народжені в сім’ях емігрантів з українських теренів...
Відтак, схоже, пильні політпрацівники та СМЕРШ вирішили не ризикувати, і призначили інших героїв «зустрічі на Ельбі». Схоже, це рішення до певної міри діє донині: в українському сегменті Інтернету десять років тому я знайшов одну-єдину згадку про Григорія Голобородька — у Книзі пам’яті Полтавської області, випущеній наприкінці 1990-х, нині цих згадок трохи більше, хоча їх можна перерахувати на пальцях однієї руки...
То чи справді на Ельбі з американцями у 1945 році зустрілися росіяни?
