Суспільство, яке рівність ставить вище свободи, не отримає ні того, ні іншого.
Мілтон Фрідман, американський економіст, лауреат Нобелівської премії

Татарстану свободу не дають. Навіть символічну

14 липня, 2017 - 13:42

Про те, що в Російській Федерації федеративного практично нічого немає, давно відомо. Авторитарна вертикаль влади, успадкована від СРСР, є продовження тієї Російської імперії, яка будувалася московською владою із часів приналежності до Золотої Орди.

Неважливо, як імперія називалася і які псевдоніми мала, важливим є той факт, що на величезних просторах від Калінінграда до Владивостока людина ніколи не була господарем, не мала захищеної законом і судом власності й завжди знаходилася на службі у держави.

Це в Європі королі та кайзери були першими серед рівних за усіх недоліків абсолютистських монархій. І навіть у Франції і за часів абсолютної, за європейськими поняттями, монархії був відносно незалежний судовий орган — паризький парламент, який міг кинути виклик королівській владі.

Нічого подібного в Московському князівстві й потім у Російській імперії не було. Монголо-татарське нашестя визначило вектор розвитку північно-східної Русі шляхом азіатської деспотії, і навіть слабке наближення до Європи, спроби реформ завжди розбивалися об небажання правлячого класу змінювати цю основу своєї влади.

Характерно, що всі проведені модернізації, що за Петра I, що за Сталіна завжди мали консервативний характер, проводилися насильницькими методами виключно зверху й у результаті породжували ще більшу деспотію. Петровські реформи призвели до посилення кріпацтва. Європа на той час вже практично позбулася цієї спадщини Середніх віків, а в Росії воно залишилося і ще більше затвердилося. Годі й говорити про сталінську індустріалізацію, з її рабською працею мільйонів в’язнів, а тих, хто жив не у таборах теж не можна було назвати вільними. Мільйони селян залишалися практично кріпаками, оскільки паспорти для них запровадили лише в брежнєвську добу.

Іронія історії полягає в тому, що татари принесли на Русь в XIII столітті азійську деспотію, і саме Татарстан у лютому 1994 року першим підписав договір про розмежування повноважень між федеральним центром і регіоном. При цьому Казань не підписувала Федеративний договір про розмежування повноважень і республіка не брала участі у референдумі щодо проекту російської конституції.

Такі договори було підписано Кабардино-Балкарією, Башкирією, Північною Осетією, Якутією, Бурятією та  Удмуртією. Договір з Татарстаном було продовжено 2007 року терміном на 10 років, і ось наближається закінчення терміну його дії.

Парламент і уряд Татарстану просить Москву принаймні продовжити його дію.

Проблема в тому, що у московського Кремля немає жодного бажання укладати новий договір із Кремлем казанським і навіть продовжувати дію існуючого.

За договором органи влади Татарстану отримали право збирати власні податки, вирішувати питання республіканського громадянства, створити свій Національний банк, вирішувати питання володіння, користування і розпорядження природними ресурсами, які, згідно з документом, були «винятковим надбанням і власністю народу Татарстану». З 2007 року республіці було надано право видавати паспорти з вкладишем «державною мовою Республіки Татарстан (татарською) і з зображенням державного герба Республіки Татарстан». При цьому в п. 1 ст. 2 документа зазначається, що відповідно до конституції Росії і конституції республіки «Татарстан (держава) — суб’єкт Російської Федерації — має всю повноту державної влади поза межами ведення» і повноважень Росії «з предметів спільного ведення».

Зрозуміло, що така самостійність досить розвинутого регіону-донора була як кістка в горлі у московських можновладців. Керівник Татарстану єдиний серед глав суб’єктів називається президентом, що формально якось прирівнює його до президента всеросійського, при всій умовності такого порівняння. З погляду московського авторитаризму подібний символізм є неприпустимим.

Є ще одна небезпека для московського централізму. Приклад Татарстану може виявитися заразливим. Поки нафтові й газові доходи лилися повноводною річкою, особливих проблем не виникало. У міру того, як з грошима стає дедалі скрутніше, кількість регіонів-донорів постійно зменшується, у них намагаються забрати дедалі більше. Природно, що багатим це не подобається, і зубовний скрегіт місцевих еліт проривається дедалі частіше. Хоча гасло «Досить годувати Москву!» з’явилося не в Татарстані, в Казані прихильників у нього вистачає.

Ось чому Москва почала підготовку до того, щоб не продовжувати, принаймні, вихолостити зміст можливого нового договору. Останнє, судячи з усього, стає дедалі менш імовірним. Федералізм, навіть показний, московському Кремлю не потрібен, там його вважають шкідливою спадщиною лихих 1990-х рр.

Для початку з федеральної столиці було завдано відчутного фінансового удару. Центральний банк Росії 3 березня відкликав ліцензію у «Татфондбанка» — одного з найбільших банків країни, афілійованого до того ж з урядом Татарстану, пов’язаного з ним «Интехбанка», а також в «Анкор Банка Сбережений». В усіх трьох банках населення тримало трохи менше 100 млрд руб (46 млрд грн). Через проблеми навколо перерахованих банків із кризою довіри зіткнулася низка інших гравців на місцевому банківському ринку.

Як відзначають експерти, проблеми банку значною мірою пов’язані з втручанням «Банка России» й послабленням можливостей Казані. Цей самий удар рикошетом відгукнувся і на вплив президента республіки Рустама Манніханова, який має значно менші лобістські можливості в Москві, ніж його попередник Мінтімер Шаймієв. Проблема в тому, що відносини Москви та Казані мають набагато більше значення, ніж просто центру й регіону. Тюркський світ Росії переживає за термінологією Лева Гумільова пасіонарний підйом. На Сході, частиною якого ментально є Татарстан і сусідня Башкирія, а далі на півночі — Якутія зовнішні символи поваги відіграють величезну роль. Тюркський світ Росії перебуває в очікуванні дій Москви щодо договору з Казанню. Чи подасть Білокам’яна позитивний сигнал або ж централізм візьме гору. Дедалі більше схоже на те, що станеться саме друге.

У московському Кремлі, схоже, вирішили остаточно покінчити із залишками федералізму, якщо взагалі цей політичний і юридичний термін можна застосувати до сучасної Росії. Там чомусь вважають, що ображені тюркські народи нескінченно будуть терпіти етнічне й економічне гноблення, відвертий грабунок центру, що викачує з регіонів останні соки на догоду великодержавної зовнішньої політики.

Інших способів зміцнення становища, крім закручування гайок у російській столиці, не вигадали, немає для цього ні історичних прецедентів, ні бажання. Авантюри в Україні та Сирії, анексія Криму вимагають дедалі більше грошей, а взяти їх у регіонів дедалі складніше. Ось і пригнічується все, що потенційно може щось сказати або зробити.

Тільки б не вийшло історичне коло. З татарської навали почалося створення Російської імперії. З Татарстану цілком можливо почнеться її руйнування.

Рубрика: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments