...Всі були готові на жертви, знали, що не сьогодні-завтра їх знищать, але їх турбувало передовсім: чи знатиме світ про це, чи світ щось скаже?.. І друга проблема — ще більш духовна: чи буде кому помолитися за всіх, хто загинув?
Олександр Биковець, священник

Трамп і День української мови

10 листопада, 2016 - 11:58
ФОТО REUTERS

Увага до виборів Президента США, яка навіть затьмарила в нашій країні цьогорічне святкування Дня української писемності та мови, зумовлена тією винятковою роллю, яку відіграє США на мапі глобального світоустрою. 9 листопада Дональд Трамп став черговим Президентом США.

Перемога Трампа — це перемога «великої ідеї» й остаточна смерть постмодернізму як соціально-політично-економічної системи ідей. Концепція «великої Америки» перемогла. Безперечно, ця ідея популістська, якщо далі нічого справді не робити, але водночас ця ідея надзвичайно важлива, якщо починати переформатування американського життя.

Перемога Трампа — це не просто перемога «білих чоловіків», які у такий спосіб ствердили власний ресентимент. Сьогодні США переживають не найкращий період. Як сказав один колега, без Трампа «this country is dead». Ідеться про те, що потрібне кардинальне реформування економіки США, перегляд принципів розподілу соціального добробуту у країні, жорстка політика, орієнтована передусім на досягнення власної економічної стабільності.

Здається, що саме з цими гаслами до влади у нас прийшов і В.Янукович, президент-утікач, який залишив після себе державну руїну.

Проте в економіці США не все так просто за президентства Б.Обами, який зробив чимало для стабілізації миру на планеті. Проте тепер американці мають право на президента, який дбатиме передусім про своїх громадян.

Трамп — не Янукович. Так, егоцентричний. Так, емоційний і непередбачуваний, із прихованим козирем у рукаві.

Коли влітку цього року я був у США, то мав можливість спостерігати за президентськими перегонами. Ішлося про дуже жорстке змагання, коли на провідних американських каналах транслювалися ролики, в яких кандидати нещадно критикували одне одного. Ішлося, проте, не лише про критику, а й про прямі звинувачення: Клінтон звинувачувала Трампа в нечемності, брутальності, неповазі до жінок, а Трамп Клінтон… у міжнародних та державних економічних махінаціях і відкритті кримінальних справ проти неї у разі своєї перемоги. Усі праймеріз виграла Клінтон, щоправда із незначною перемогою.

Усі сили Білого Дому, який у принципі мав зберігати функції третейського судді, були на боці Гілларі, вольової, відкритої до комунікації, сильної і принципової жінки. Трамп у передвиборчих перегонах явно програвав, видаючись химерним вар’ятом, від якого відмовилися стилісти й піар-технологи. Та ще й справа Пола Манафорта, міжнародного радника нашого президента-циркача-утікача. Здавалося, що весь медіасвіт супроти Трампа. Запальні висловлювання очільника МЗС Німеччини тільки додавали жару.

І от на цьому тлі, супроти волі Білого Дому, супроти, здається, усього перемагає той, кого вчора світові ЗМІ називали «клоуном», «паяцом» і «вар’ятом». Перемагає і виступає уже зовсім в іншому амплуа: в образі розумного господаря, який вивів усю родину до людей, впевнено показуючи свою силу і укоріненість в Америці. Але також і в світі з огляду на онуку Іванку, яка має чеську кров.

Не треба боятися Трампа. Поряд із ним є команда фахівців, які, сподіватимемося, зможуть зміцнити американську економіку. Нагадаю, що США — це країна, яка вже давно живе «в кредит».

Так, Росія має діалог із Трампом. Але «діалог» із Клінтон був не менш інтенсивним. Американці не пробачили їй Сирії.

Привітання з боку Путіна та жиріновський бенкет у Держдумі — частина стратегії гібридної війни, спрямована на підривання авторитету до Трампа у світової спільноти. Офіційний Кремль хоче бачити в егоцентричному політикові Уго Чавеса або й Олександра Лукашенка. Ні, Трамп інший. А Америка, попри наявність такого от Трампа, — не Білорусь чи Венесуела. І ніколи не стане цими країнами, і ніколи з розпачу й від можливого медіаігнору Трамп не побіжить в обійми до Путіна. Сама така думка абсурдна. За Клінтон голосувала Каліфорнія, штат, в якому «засіло» чи не найбільше російських нафтодоларів. Натомість уся Флорида була за Трампа, а Флорида — це штат на іншому березі океану, де було призупинено будь-які будівництва, до яких причетні «російські бізнесмени». Не певен, що Трамп поверне дозвіл на будівництво цих готелів. Америка не керована однією людиною, а в команді Республіканців є чимало людей, лояльних до України й готових нам допомагати, навіть попри те, що сам Трамп, як можемо бачити, не до кінця усвідомив для себе важливість «українського питання» та самої України (принаймні про це свідчать його виступи з українського питання).

Скажу більше: поки що не Трамп розуміється на ситуації в Україні, зокрема, на ситуації в Криму, позаяк вважає рішення Хрущова «дискусійним».

Так, Трамп — це не шлях до мультикультурності США... Але до чого може призвести мультикультурність, коли немає чіткої правової регуляції? Лише до соціальних конфронтацій, яких сьогодні так багато у штатах, що межують із Мексикою. 

Від дня перемоги Трампа починається період роботи й пояснення, що центр світу далеко від США й дуже близько від нас. І про це не варто забувати новому Президенту США.

Новини партнерів