Трампа на вас немає
Почну з однієї деталі, біля якої варто постояти. Серед причин перемоги Трампа багато говориться про руку Москви в чорній рукавичці. Проте зазвичай мається на увазі міст між Кремлем та Карабасом сералю красунь, але наш верстовий стовп інший.
Як пишеться у статті, що більше схожа на анекдот, якби все тепер не було схоже на анекдот, обранню Трампа посприяли російські пенсіонери. Тобто російські пенсіонери в Америці.
Як відомо, у них два паспорти і дві пенсії, як береги в однієї річки. Ось через цей отвір у стіні для аналізів сечі й припливли грошики на зарплату тим хакерам, які вкрали компромат на демпартію.
Мовляв, хитромудре ФСБ/КДБ знайшло найбезпечніший канал: замість/плюс до совкової пенсії переводила бабки на підтримку героя російських мрій про троянського коня в Білому домі, Вашингтон, округ Колумбія. І тепер ЦРУ, ФБР та інші розвідувальні й фінансові відомства йдуть слідами професійних трампоголіков, щоб вивести їх на чисту воду.
І для них це — погана новина. Навіть якщо переказ грошей з Луб’янки на Брайтон-Біч — всього лише версія, сам факт обговорення цієї проблеми в англомовній пресі може мати наслідки. У перших рядках листа: шалене фанатське вболівання за рудого, що став сивим в одну ніч, не залишилося без уваги. Російська спільнота в Америці дослужилася до звання чогось схожого на п’яту колону. А потім: бабки — це вам не промови штовхати за дбайливця білої раси, божої роси та іншого благословенного Ізраїлю. Із цим тут суворо.
Річ у тому, що фінансові органи Америки давно почали стежити за чайниками, що отримують дві пенсії в руки а-ля ласкаве теля двох маток одним ротом. На кшталт, немає питань, отримуйте пенсії на своїй батьківщині слонів, але дозвольте і нам на цю суму платити вам менше. І цей каток тепер трампоноїдам не зупинити. Якщо шпигунів із них не зроблять, то на бабки взують по перше число.
Тепер про те, чому припущення, яке часто зустрічається, що за Трампа голосували саме ті російські американці, які також підтримують Путіна, є помилковим. Якраз навпаки: Трампа люблять ті, хто не любить Путіна. Зворотне твердження не буде вірним: ті, хто не любить Путіна, не обов’язково голосують за Трампа. Але в разі російських американців-трамплодитів все саме так: проти Путіна і за чоловіка Меланії. Чому?
Відповідь буде складатися з двох частин Мертвих душ. Емігранти з Росії загалом не дуже люблять батьківщину. Та й їх також. Любили б — не виїхали б. Хоча зовсім не обов’язково цю свою нелюбов декларувати або навіть усвідомлювати. Емігрують від образи: не зрозуміли його, не оцінили, не усвідомили, що в його особі втрачають. Яке таке чудо-юдо. Та й дітей, які будуть дивитися на тебе як на обіссяного дядю Колю-інваліда, який в заяложену, блискучу від часу вушанку просив на Лигівці 15 копійок, треба було рятувати.
Путін тут просто потрапляє під роздачу: він є представником тієї країни, яка їх витурила замість того, щоб на руках носити.
Але чому ж Трамп, хай тобі грець? Тому що поїхали вони, переважно, не до Америки, а в Ізраїль. Совок ні в яку Америку не відпускав, а виключно на історичну батьківщину Голди Меїр і Моше Даяна. Однак їхати туди дбайливим господарям своєї долі не хотілося, і вони — оскільки ми говоримо про російських американців — приземлилися в Новому світі. Де відразу ж були приголублені різними єврейськими організаціями на кшталт «Хіасу» і «Наяни».
І тут давайте станемо на місце колишніх членів партії (в яких — за відгуками — пейси починали відростати вже в літаку), а нині одержувачів пільг, як біженці з-під гострого ліктя антисеміта-сусіда. Адже вони хоч і люблять Трампа, як Станіславський театр, але і їм ніщо людське не чуже. Зокрема — почуття ніяковості. Проявимо широту, подаруємо справедливість.
Від ворон відстали, до пав не пристали. До богообраного Ізраїлю емігрував, а «приехал он назад, на платформе говорят». Приїхав на Брайтон, а перед Ізраїлем якось незручно вийшло.
І щоб загладити відчуття провини, стають вони такими патріотами Ізраїлю в запасі у мирний час, що хоч святих винось. За святу землю на словах заріжуть-переріжуть і здачі не запитають. Та ще помста сусідам Степановим, у яких на горілку не вистачає, і Єбаноїдзе, чиї діти-хулігани цькували нашого Аліка. І начальнику Хвилі, й електрику Петрову в гумових ботах, що розповідали єврейські анекдоти в курилці, нахабно регочучи й визираючи бешкетливим оком.
Тим паче що рубль еміграції гіркий і нерозмінний. Принаймні перші десять років.
Плюс російськомовна преса такий у них розчісує патріотизм, що він, як вода дірочку, відразу ж займає місце колишнього марксизму-ленінізму. Повноцінний такий месіанський націоналізм вищої раси, що плавно переходить у нацизм і нелюбов до всього, що здалеку підозріливо нагадує араба Петра Великого.
Ось так і виходить, що російські американці живуть наче на три країни: в Америці живуть де-юре, Росію ненавидять де-факто, Ізраїль обожнюють, як драну кішку на батареї парового опалення у під’їзді. Бо вона втекла.
Тому всіх, хто обіцяє Ізраїлю медові ріки й кисільні береги, люблять взасос. Навіть якщо ці обіцянки копійки щербатої не варті. До речі, ця формула: на кшталт топити за Трампа тому, що Ізраїль люблю як першу заріченську любов — працює і не для російських американців. Тут і всі патріоти зі словесним автоматом: Латиніна, Веллер і іже з ними, яким політкоректність як ніж до горла у Ростові, а правозахисники та інтелектуали з Європи — ліваки й соціалісти, які не нюхали пороху й Колими. Це все — таємні і явні патріоти правого й ультраправого Ізраїлю, бо в росіян, що обпіклися на Червоному Жовтні, немає (і в цьому житті не буде) іншого Ізраїлю, окрім як країни Нетаньягу й друга степів Авігдора Лібермана. Кажуть: Трамп, Ліберман подумки. Це не біном Ньютона. Це мнеманичне правило гвинта. Якщо ти стаєш емігрантом, тобто останньою людиною у ВЛКСМ, то нічого не залишається, як згадати, що ти — білий, і це єдина перевага, яка завжди з тобою. Форпост європейської цивілізації в Брукліні. Лікоть національного колективізму. І при цьому: та в мене гараж у Мимріному кращий за їхні квартири лакшарі-стайл. Тож хто чий шпигун, це ще пошукати треба. Трамп тебе, або ти Трампа. І ніхто, по совісті, не винен, тільки таке в мережевцях почуття неповноцінності. Немає тобі місця в цьому світі, тільки на хмарі.
