Свобода не може бути частковою.
Нельсон Мандела, південноафриканський державний і політичний діяч

Трохи парадної «кухні»...

Формат події може передбачати проходження ветеранів війни і праці організованими, але не стройовими, колонами по Хрещатику
12 липня, 2019 - 11:06

Президент України прийняв рішення не проводити військовий парад з нагоди Дня Незалежності України, а державні кошти у розмірі 300 мільйонів гривень, які планувалося витратити на проведення цього параду, спрямувати на преміювання військовослужбовців. Навколо цього рішення відразу вибухнули політичні емоції.

Спробуємо розібратися в парадній «кухні» без емоцій...

За 300 мільйонів гривень реально провести повноцінне бойове злагодження декількох бригад бойового складу, тобто зробити їх боєздатними. Або придбати два сучасних бойових катери за кордоном з ракетною зброєю на борту, чи провести відновлювальний ремонт усього (!) наявного на сьогодні корабельного складу ВМС України. Або забезпечити постійним житлом кілька сотень сімей військовослужбовців, які мають проблеми з житлом. Наприклад, в Одесі й в інших гарнізонах Військово-Морських сил болюче житлове питання уже давно перетворилося на проблему бойової готовності. Або преміювати військовослужбовців, які виконують вкрай складні завдання у складі угруповання Операції об’єднаних сил... Багато чого цінного для Збройних сил України можливо зробити за ці кошти.

Ще один фінансовий аспект. Слід наголосити, що в кошторисі Міноборони немає бюджетної фінансової програми «на парад». Щоразу, коли виникало питання військового параду, керівництво Генштабу казало політикам: призначити на це кошти. Але ніколи політики не голосували за такий пункт оборонного бюджету. Ніколи. Водночас вони примушували військових робити по-іншому — кошти на це показушне дійство висмикувалися із різних бюджетних оборонних програм, які абсолютно не призначені для забезпечення якихось парадів. Частково це робилося за рахунок бюджетних призначень на бойову підготовку (!), це не жарт — із мінімізованих до крайньої межі кошторисних призначень, які мали піти на проведення польових, повітряних і морських навчань, забирався значний ресурс на парад; частково — на матеріально-технічне забезпечення військ; частково — на повсякденну діяльність армії... І чомусь політики в минулі роки вважали такий підхід нормальним...

Наступне із парадної «кухні». У нас до участі в параді війська готуються місяцями, для військовослужбовців частин бойового складу це означає стоп бойова підготовка та постійний плац-тренінг, курсанти і слухачі військових вишів — належно не вчаться, а лише марширують. До парадних розрахунків додаються кращі озброєння та військова техніка, екіпажі тренуються рухатися в рівній фронтальній колоні по проспекту (авіація — в повітрі), що є малопотрібним у бойових умовах. На це витрачаються не одна і не десять — сотні тонн солярки, бензину, авіаційного газу та мастил, які потрібні для підготовки військ і на передовій. Витрачається не за призначенням дорогоцінний моторесурс бойової техніки та озброєння. А як же бойова готовність під час війни, знання і досвід для бою, запитаєте ви, і це буде правильним, але риторичним запитанням...

Наступна проблема — безпекова. Військові заходи, які проводяться в присутності населення, завжди мають безпекові ризики. Це стосується руху щільних колон важкої наземної та авіаційної техніки. Слід згадати інциденти ба навіть трагедії, що мали місце на військових парадах у минулому. Неможливо передбачити все на 100 відсотків: знову ж, озброєння та військова техніка не призначені для парадів — плюс вони у нас мають солідний вік експлуатації, є безліч тонкощів та нюансів, які вимірюються секундами від «нормально» до «ненормально і небезпечно»...

Загалом, у нашій традиції військових парадів більше політичної показухи, він завжди відтягував величезні ресурси нації та держави — людські, матеріальні, фінансові. Пам’ятаю часи, коли політики вимагали проведення параду, а на бойову підготовку військ (сил) в оборонному бюджеті залишалося нуль гривень і нуль копійок. На жаль, ми звикли до показухи, популізму, гасел. Проте ж обманюємо самі себе, бо в житті, на «нулях» по-іншому — ця різниця між красивою показовою картинкою і зовсім іншою реальністю є породженням величезної владної відстані...

Слід зазначити, що в багатьох країнах існує формат параду ветеранів як один з елементів національного респекту і шанування тих, хто більшу частину свого життя віддав захисту і розвитку держави. Чому б не використати цей позитивний досвід в Україні? Використати не задля політичного популізму, а для єднання нації. Формат такого параду може передбачати проходження ветеранів війни і праці організованими, але не стройовими, колонами по Хрещатику як ототожнення гідності, доблесті й честі українців — учасників бойових дій, героїв війни і героїв праці, величезної шани нації та держави до них. У рамках цього параду можуть бути різні заходи, але ж це має бути зовсім інший, порівняно з військовим парадом, формат, а також значно менші витрати і без влізання в кошторис Міноборони.

Маємо чітко розуміти величезну різницю між шануванням нацією своїх ветеранів, перш за все — військових, та військовою показухою задля задоволення амбіцій окремих політиків.

Andrew Exum, який у 2015—2016 роках працював на високій посаді в Пентагоні, згадав слова героя роману Жана Лартегуї «The Centurions» про французьких десантників у В’єтнамі та Алжирі: «Я хотів би мати дві армії: одну для показухи з прекрасними гарматами, танками і маленькими солдатами, вишуканими і безпристрасними генералами, з люб’язними маленькими полковими офіцерами, які глибоко стурбовані тим, що їхні генерали страдають запорами, а полковники мають проблеми з гемороєм, — армією що за скромну плату буде показуватися на кожному ярмарковому майданчику в країні... Інша армія була б справжньою, цілком складалася з молодих ентузіастів у камуфляжній формі, які б не виставлялися на виставці, але від яких вимагалися неймовірні зусилля і які могли б робити неможливе. Ось армія, в якій я хотів би воювати...»

Україні потрібні не дві, а одна армія — єдина високопрофесійна, мотивована, боєздатна армія для гарантованої оборони країни. Національне військо не має бути опорою будь-якої провладної політичної сили — воно служитиме народу і захищатиме нашу державу. Саме це є конституційним обов’язком Збройних сил, призначення яких — не паради. Але для виконання своєї місії Збройні сили потребують повноцінного та всебічного забезпечення потреб оборони — їм досі хронічно не вистачає багато чого. Поміркуймо і дбатимемо саме про це, коли вестимемо мову про військовий парад — правильні акценти суспільної думки завжди були і є мірилом переможної єдності народу та його армії...

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

comments powered by HyperComments