У темні часи добре видно світлих людей
Еріх Марія Ремарк, німецький письменник

Три проекти змін виборчих правил

Чи стануть «відкриті списки» частиною українських демократичних реформ?
13 вересня, 2017 - 09:58

Олігархічна політика є основним гальмом розвитку України. Наче пирій, вона розростається вусібіч, руйнуючи своїми пагонами різні культури. Олігархат захоплює державу, оплутуючи її неформальними зв’язками, насаджуючи повсюдно «потрібних» людей, які схвалюватимуть «потрібні» рішення, трактуватимуть у «потрібний» спосіб інформацію, правуватимуть «потрібним» річищем. У політиці метастази олігархату — контроль над виборами.

Олігархат пануватиме в Україні, визискуючи з виборів, доти, доки справу не візьме в свої руки сам виборець. І якщо виборець не схаменеться зараз, то на наступних виборах до Верховної Ради, які мають відбутися 2019 року, суспільство отримає в парламенті чергову порцію олігархічних ставлеників, розбавлених для привабливості «новими обличчями» та нескінченними дискусіями про зняття недоторканності.

«ВІДКРИТІ СПИСКИ» — МАЛЕНЬКИЙ КРОК ДО ВЕЛИКИХ ЗМІН

Про це завжди боляче говорити. Та коли Небесна Сотня склала голови, захищаючи право співвітчизників на гідне життя, здавалося, старі правила, зокрема й щодо відбору представників суспільства до органів влади, мають бути знищеними назавжди.

За три роки вдалося досягти багато чого. І хоча зміна правил відбору суддів, державних посадовців, створення незалежних інституцій для протидії корупції, організація нових антикорупційних структур та чимало інших реформаторських кроків наразі ще не змінили ситуацію докорінно, — вони все-таки обнадіюють. Одна лише олігархічна фортеця залишається добре укріпленою, захищеною від реформаторського наступу, що добре видно, зокрема, на прикладі чинної досі старої системи виборів до парламенту.

Хоча у плані роботи Верховної Ради є три законопроекти, які можуть так чи інакше змінити чинну виборчу систему, серед оголошених пріоритетів на осінню сесію реформа виборчої системи не прозвучала. І це пригнічує.

ЯКІ ІСНУЮТЬ ЗАКОНОПРОЕКТИ?

Перший, автор якого — Юрій Мірошниченко, фракція Партії регіонів (законопроект за № 1068), передбачає повернення до суто пропорційної виборчої системи, яку було застосовано у 2006 і 2007 роках. Всі кандидати висуваються списком від партій або блоків партій, а виборець своїм голосом підтримує весь список. Депутатами стають стільки відсотків представників списку, скільки відсотків голосів виборців збере список. Мінімальний бар’єр, згідно з цим законопроектом, — чи то 1%, чи то 3%. Автори у «висоті» прохідного бар’єра не впевнені, бо в різних частинах тексту законопроекту пропонують різні. Хто саме стане депутатом — визначається за порядком розміщення кандидатів у списку. Отже, відкритих списків пропозиція не містить.

Другий законопроект — від фракції партії «Батьківщина» (№ 1068-1). Він базується на ідеї пропорційної виборчої системи з п’ятивідсотковим бар’єром. Партії (блоки партій не допускаються) формують свій загальнодержавний список кількістю від 100 до 450 кандидатів. За нього пропонується голосувати у 450 територіальних виборчих округах. Уже на цьому етапі ясно, що про регіональні округи і голосування за відкритими списками не йдеться, адже неможливо кожен із 450 округів забезпечити списками кандидатів. Автори законопроекту свідомі цього. Вони зазначають, що в цих 450 округах може бути «закріплено» кандидата. Але такого «закріпленого» кандидата може і не виявитися, бо кандидатів може бути від 100 до 450. У будь-якому разі, виборець голосує тільки за партію. А от з питанням, хто саме із її списку стане депутатом, визначається сама партія після того, як ЦВК оголосить кількість зарахованих їй мандатів. Таким чином, перші десять осіб списку проходять до Верховної Ради гарантовано, а доля решти претендентів вирішується партією вже після виборів.

Отже, запропонована «Батьківщиною» система виборів належить до пропорційних із закритими списками, а не до пропорційних із відкритими списками. Крім того, процедури встановлення результатів виборів далекі від демократичних стандартів.

Загалом ситуація може скластися таким чином, що до виборів 2019 року залишиться і чинна система. У такому разі виборці опиняться перед знайомим набором рішень: пропозиції прямого підкупу для найбільш масового виборця в одномандатних округах і закриті набори кандидатів у багатомандатному окрузі. Чи справді така система забезпечує вільний вибір та чесні вибори? Чекаємо на відповідь від законодавців уже цієї осені

Останній із законопроектів — № 1068-2 (внесений низкою депутатів, зокрема Віктором Чумаком, Леонідом Ємцем та ін.) — передбачає, що кожна партія (про блоки партій не йдеться) формує свій загальний список, а також розподіляє цих же кандидатів по 27 регіональних списках. У кожному із цих регіональних списків запропоновано представити не менше ніж п’ять кандидатів. Виборці голосуватимуть за одного кандидата із регіонального списку однієї партії у своєму виборчому регіоні (або, за бажанням, можуть підтримати список у цілому. У такому разі вважатиметься, що виборець погоджується з тим порядком, у якому партія висуває кандидатів, і не надає переваг якомусь конкретному кандидатові). 450 мандатів розподіляються між партіями, які набрали 3% і більше голосів виборців.

Хто саме стане депутатом, визначається у два етапи. Спочатку потрібно встановити, кому із кандидатів у регіональних списках партій дістанеться мандат. Для цього потрібно встановити, скільки голосів виборців припадає на один мандат. Отож усі голоси, віддані за всі партії, які подолали виборчий бар’єр, діляться на 450. Знаючи, скільки голосів «коштує» один мандат у всій країні, можна встановити, скільки мандатів припадає на кожен регіональний список партії. Це досягається діленням кількості голосів за список партії в регіоні на виборчу квоту («вартість» одного мандата). Після того як буде визначено, скільки кандидатів і хто саме отримає мандати на основі виборчої квоти, нерозподілені в округах місця партії розподіляться на рівні загальнодержавного списку за порядком розміщення кандидатів.

Особливістю зазначеного законопроекту є те, що кількість мандатів, яка розподілятиметься в кожному з округів, залежатиме від рівня явки виборців у регіоні.

Згадані вище три законопроекти містять ще чимало нюансів, які стосуються організації виборів, — втім, важливо знати, наскільки можуть змінитися правила виборів, якщо Рада проголосує за який-небудь із них. Очевидно, що лише один із варіантів змін дає змогу виборцю проголосувати за конкретного кандидата зі списку партії, надавши підтримку саме йому.

Загалом ситуація може скластися таким чином, що до виборів 2019 року залишиться і чинна система. У такому разі виборці опиняться перед знайомим набором рішень: пропозиції прямого підкупу для найбільш масового виборця в одномандатних округах і закриті набори кандидатів у багатомандатному окрузі. Чи справді така система забезпечує вільний вибір та чесні вибори? Чекаємо на відповідь від законодавців уже цієї осені.

Проект «Громадська підтримка реформування законодавства для парламентських виборів» реалізується УНЦПД за сприяння ЦЕДЕМ та фінансової підтримки Європейської комісії в Україні.

Юлія ТИЩЕНКО, політичний аналітик, Український незалежний центр політичних досліджень

Газета: 
Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments