Працювати треба ідейно, щоб дати свою духовну лепту для рідного народу
Кость Левицький, український державний діяч, адвокат, публіцист

Тривале прощання з Росією

2 травня, 2018 - 15:48

У середині квітня, одного і того ж дня, Петро Порошенко висунув дві різні, але тісно пов'язані між собою міжнародні ініціативи. Причини, що їх викликали, начебто очевидні, але самі ці кроки здатні викликати подив.

12 квітня український лідер заявив, що має намір домагатися негайного одностороннього скасування низки положень Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією і Україною. Нагадаємо, що цей договір був підписаний 1997 року президентами Леонідом Кучмою і Борисом Єльциним, а наступного року ратифікований парламентами обох країн.

Здавалося б, вчинок надзвичайно дивний: на п'ятому році війни навіть не денонсувати договір про дружбу (саме це слово зараз звучить як насмішка) з агресором, а лише скасовувати деякі його пункти. При цьому Порошенко уточнює: «Важливі для України положення, в яких сторони, я цитую: «поважають територіальну цілісність одна одної, сторони підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів». Хочу підкреслити, що, відповідно до норм міжнародного права, ці положення Договору залишаються чинними, незалежно від майбутнього анулювання парламентом його окремих положень». Саме собою виникає запитання: як можуть залишатися чинними пункти, які були настільки демонстративно порушені?

Процитовані Петром Олексійовичем слова взяті з другої статті договору: «Високі Договірні Сторони, відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань із Заключного акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі, поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів». Взагалі-то на підставі цієї статті офіційний Київ ще в 2014 році міг оголосити весь договір юридично неприйнятним. Повсюдно прийнята практика така, що, якщо одна сторона порушує угоду, то тим самим звільняє й іншу від обов'язку його дотримуватися - а Росія наочно продемонструвала, як вона поважає територіальну цілісність України.

Але не будемо поспішати з висновками. Політики подібні шахістам - вони зобов'язані думати про наслідки не тільки цього ходу, але і наступного, і наступного за ним... До договору про дружбу ми ще повернемося, а поки розглянемо другу президентську ініціативу, оголошену того ж дня.

Йдеться про вихід України зі Співдружності незалежних держав. Втім, президент Порошенко висловився різкіше: «Виходячи з того, що Україна ніколи не була і не є зараз членом СНД...». Однак тут, імовірно, в наявності полемічне перебільшення, і на увазі мається припинення членства країни в СНД, а не оголошення його недійсним від самого початку. Все ж Україна входить до числа трьох засновників СНД, разом із Росією і Білоруссю.

Тут уже немає ніяких обережних застережень, як у першому випадку, - передбачається повний розрив відносин. Однак членство нашої країни у цьому утворенні знову-таки з 2014 року суперечило логіці. Згадаймо знамениту Угоду про створення СНД, що поклала кінець історії Радянського Союзу. Її п'ята стаття говорить: «Високі Договірні Сторони визнають і поважають територіальну цілісність одна одної і недоторканність існуючих кордонів у рамках співдружності». Звичайно, цей пункт виглядає трохи дивно для організації, до складу якої входять Азербайджан і Вірменія, але тут ще допустимі двоякі тлумачення (все-таки Карабах уже на момент утворення співдружності був спірною територією). Інша річ - російська агресія проти України, і навряд чи має сенс перебувати в міжнародній організації, яка допускає подібне.

Але є і ще один бік справи. СНД створювалася як співдружність колишніх радянських республік - на зразок Співдружності Націй. Але Росія, на відміну від Британії, ні в 1991 році, ні до цього дня не змирилася з думкою, що вона більше не імперія. І тому в Москві від самого початку розглядали СНД як інструмент свого впливу на пострадянському просторі.

До часу цей інструмент працював досить ефективно - першим серйозним збоєм стала Помаранчева революція 2004 року. Саме тоді українці привели до влади зовсім не того президента, якого бажала РФ. Тоді де-факто був запущений процес виходу країни з СНД (тобто зі сфери впливу Москви), який підійшов до завершення тільки зараз. Якщо тут і можна чомусь дивуватися, то єдино тому, що українське керівництво тягнуло з виходом так довго.

Що ж стосується договору про дружбу, то з ним усе виглядає не настільки однозначно. Зрозуміло, в цій сфері є багато юридичних складнощів, але для того й існують юристи-міжнародники, щоб їх розв’язувати - була б на це політична воля керівництва країни. В цьому випадку, судячи з усього, офіційний Київ не має політичної волі на остаточний розрив дружніх (постарайтеся не сміятися при цьому слові) відносин із Москвою.

Пояснення можуть бути різні. Можливо, на Банковій вважають, що, хоча конфлікт через Донбас і Крим навряд чи може бути розв’язано в найближчі роки, історія україно-російських відносин ним не закінчується. Щось буде і надалі, і тому остаточно спалювати мости не варто - потрібно залишити якийсь заділ на майбутнє. Логіку в цьому можна знайти, але лише при великому старанні - Україні, яка поверне собі Крим і Донбас, було б розумніше починати будувати нові відносини з Росією з нуля, за принципом «хто старе згадає, тому око геть».

Куди більш імовірним є тонкий дипломатичний хід. У чомусь остаточний розрив договору про дружбу міг би піти на руку Кремлю - адже в цьому документі, як уже зазначалося, прописані повага територіальної цілісності і непорушності кордонів. А раз немає договору, то немає і його порушення. Зараз же Росія щодня і щогодини переступає цю угоду, що робить її вразливою нехай не для військових, але для дипломатичних атак.

Коротко кажучи, навіть формальній «дружбі» приходить кінець (хоча і дивно, що сталося це вже після офіційного оголошення РФ агресором), але Україна не поспішає звільняти Москву від її зобов'язань, нехай і багаторазово порушених.

А прощання з СНД, тобто із впливом Росії, схоже, справді стає реальністю. На чверть з гаком століття пізніше, ніж варто було б - але вже краще пізно, ніж ніколи.

Новини партнерів

НОВИНИ ПАРТНЕРІВ

Loading...
comments powered by HyperComments